Методичні
прийоми та їх використання в навчанні складним техніко-тактичним діям в
тхеквондо
Дніпропетровський
державний інститут фізичної культури і спорту1,
Дніпропетровський національний
університет ім.О.Гончара2,
Ліцей з підвищеною
військово-фізичною підготовкою (м. Дніпропетровськ)3,
Практика сучасного
тхеквондо на багатьох прикладах показала, що окремі прийоми техніки не є
ефективними, оскільки час, необхідний атакуючому для виконання прийому,
дозволяє тому, що атакується чинити відповідний опір. Результат в поєдинку
досягається комбінованими діями, складається з підготовчого і завершального
прийомів. Підготовчими прийомами в тхеквондо можуть бути будь-які переміщення з
виходом на ударну дистанцію, тобто на дистанцію, з якою можна атакувати
супротивника. Також підготовчими прийомами можуть бути різні імітації ударів і
захистів з метою відкрити супротивника для продовження своєї атаки. Роль
підготовчого прийому полягає в тому, щоб вимусити супротивника, що атакується,
реагувати на нього так, як, це потрібне атакуючому для виконання завершального
прийому. Завершальними прийомами можуть бути будь-які удари руками і ногами,
дозволені правилами змагань. Ці прийоми сполучені між собою певним часовим
інтервалом залежно від характеру їх проведення, реакції у відповідь того, хто
атакує, співвідношення напрямів зусиль атакуючого і того, хто зазнав атаки.
Механізм ефективності таких комбінованих прийомів значною мірою обумовлений
тим, що спортсмен, який зазнав атаки, не може не відповідати на механічну дію,
оскільки йому в ході поєдинку постійно необхідно зберігати певну стійку.
Встановлено, що в ході виникнення реакцій у відповідь знижується стійкість
стійки того, хто атакує [1, 3, 3]. Тому якщо через 0,4 – 0,6 с після початку завершального прийому повторно впливати на того, що
атакується, завершальним прийомом, проводиться в протилежному напрямі або із зміною
кута атаки, то він не зможе зберегти стійку рівновагу в даній стійці. Щоб
добитися подібного ефекту завершальним прийомом, інтервал між двома прийомами потрібно буде зменшити більше ніж
удвічі.
Таким чином,
високий результат в спортивному тхеквондо прихований механізмом ефективності
таких прийомів, які тепер називають складними техніко-тактичними діями (СТТД).
Складність
освоєння прийомів в тхеквондо часто призводить до того, що процес навчання стає
невизначеним, погано планованим. В таких умовах формування спортивної
майстерності носить стихійний характер. Це не сприяє виховуючому навчанню в
тхеквондо, який припускає в ході оволодіння технікою формування таких психічних
якостей, як віра в розрахунок, упевненість в своїх діях і більш усвідомлене відношення
до процесу поєдинку в цілому.
Уточнення методичних прийомів, які сприяють оволодінню складною
майстерністю, має виняткове значення в роботі із спортсменами, а особливо на
початковому етапі і етапі спортивного вдосконалення. У них в перші роки занять
одночасно з техніко-тактичною майстерністю формуються сильні особові якості,
необхідні для досягнення високих спортивних результатів в розряді дорослих.
Нами
було проведено дослідження, з метою виявлення думки фахівців про особливості
змісту і методики навчання простим прийомам і СТТД в тхеквондо. Результати
анкетування провідних тренерів і спортсменів виявили наступне: більшість
тренерів при навчанні і вдосконаленні простих прийомів (переміщення, виконання
ударів в середній і верхній рівень)
вважають необхідним використовувати: пояснення, показ, уточнення помилок, а при
навчанні і вдосконаленні СТТД додатково –
виконання підготовчого і завершального прийомів в умовах навчальної та
навчально-тренувальної сутички.
Менша
кількість тренерів використовує можливість техніко-тактичних побудов,
заснованих на правильному співвідношенні напрямів виконання прийому за
принципом уперед-назад, праворуч-ліворуч тощо.
Аналіз літератури [3, 4,] дозволив нам виділити
наступну послідовність методичних прийомів, які рекомендуються тренерам для
вдосконалення навчально-тренувальної роботи при навчанні СТТД:
1.
Розповідь.
2.
Показ.
3.
Пояснення задач кожної частини руху.
4.
Пояснення помилок.
5.
Застосування вправ, схожих по координації з підготовчими.
6.
Застосування вправ на розвиток спеціальних м'язових груп.
7.
Спеціальні вправи на координацію, швидкість, силу.
8.
Відробіток елементів техніки в спрощеному вигляді (по частинах).
9.
Відробіток прийому (комбінації) в парі з більш досвідченим партнером.
10. Виконання прийому (комбінації) по елементах з партнерами різної
ваги, статури, тощо – а) на місці; б) в русі.
11. Виконання прийому (комбінації) в цілому з партнерами різної ваги і
статури.
12. Виконання прийому (комбінації) в складних умовах поєдинку.
13. Пояснення найстійкішої позиції (уперед, назад і по сторонах).
14. Виведення з рівноваги з метою визначення найслабкіших місць
прийому або комбінації.
15. Пояснення найсприятливішої ситуації для атаки.
16. Показ прийому і комбінації в найбільш часто вживаних ситуаціях.
17. Створення спортсменом, який зазнав атаки, сприятливої ситуації для
виконання прийому і комбінації.
18. Виконання прийому і комбінації з певним опором і тривалим
перебуванням його в зручному для атаки положенні: а) на місці; б) в русі.
19. Виконання прийому і комбінації з певним опором партнера і швидким
відходом його із зручного положення: а) на місці; б) в русі.
20. Виконання спеціальної тактичної підготовки для проведення прийому
в комбінації в умовах навчально-тренувального бою: а) із спеціальним завданням;
б) довільно.
21. Виконання тактичного плану для проведення прийому (комбінації) в
умовах тренувального бою.
22. Педагогічний контроль за засвоєнням прийому (комбінації).
З урахуванням
даних, які є в спеціальній літературі [3, 4] і отриманих при анкетуванні
фахівців, нами з метою навчання СТТД були розроблені наступні методичні
прийоми, які забезпечують високий відсоток засвоєння навчально-тренувального
матеріалу.
1. Підготовчим прийомом створювати
необхідні умови для проведення завершального прийому, який повинен проводитися
через певний інтервал часу після початку підготовчого прийому, в певний момент
виконання у відповідь реакції того, хто атакується, з урахуванням напряму його
зусиль.
2. Вивчення СТТД повинна
передувати навчально-тренувальна робота з вироблення швидкісних і
координаційних можливостей тхеквондистів, виступаючих в ролі атакуючих для
виконання двох і більш рухів з різними часовими інтервалами між ними.
3. Вивчення СТТД в цілому можна
починати тоді, коли підготовчий і завершальний прийоми, а також необхідний
часовий інтервал між ними являється освоєним.
4. Неодмінним етапом освоєння
СТТД повинне бути оволодіння підготовчим прийомом, за допомогою якого атакуючий
може викликати певну захисну дію того, хто атакується. Виклик запланованої
певної реакції у відповідь (у того, хто атакує) є критерієм якості виконання
підготовчого прийому.
5. Коли той, що навчається,
оволодів умінням викликати певний захист атаки, можна переходити до освоєння
своєчасного виконання завершального прийому, через певний часовий інтервал
після підготовчого прийому.
6. Перші спроби застосування СТТД
в цілому необхідно здійснювати в парі з вміло діючим партнером, здатним
правильно вибрати позицію, правильно і своєчасно реагувати на підготовчий
прийом і створити умови, щоб завершальний прийом було виконано.
7. При подальших виконаннях в
умовах навчального поєдинку допомога партнера може поступово скорочуватися,
починаючи з його участі у виконанні завершального прийому.
8. Додатковий показ, відробіток в
парі з більш досвідченим спортсменом, демонстрація виконання матеріалу, що
вивчається, іншими спортсменами, аналіз кінограм –
все повинне здійснюватися з дотриманням найважливіших дидактичних принципів і
сприяти формуванню упевненості у тих, що займаються, у виконуваних діях.
Висновки. Таким чином, розроблена
методика передбачає комплексний підхід в навчанні СТТД, включаючи біомеханічні,
фізіологічні і психолого-педагогічні проблеми.
На закінчення слід
зауважити, що механізм ефективності СТТД в тхеквондо, будучи відомою складністю
в освоєнні вищої спортивної майстерності, при неправильному використовуванні
методики навчання, може сприяти розповсюдженню думки про випадковість процесу
досягненні спортивного результату в тхеквондо і формуванню у спортсменів
невпевненості в своїх силах. Правильне використовування методики, починаючи з
ранньої спеціалізації, кожне вдале виконання прийому і тим більш СТТД
робитимуть позитивний вплив на формування цілого комплексу сильних психічних
якостей.
Література:
1.
Платонов В.М. Загальна теорія підготовки спортсменів в олімпійському спорті
/ В.М. Платонов. – К.: «Олімпійська література», 1997. – 583с.
2.
Платонов В.Н. Система подготовки
спортсменов в олимпийском спорте / В.Н. Платонов [Текст]. – К.:
«Олимпийская литература», 2004. – 46с.
3.
Саликов А.А. Пути повышения еффективности обучения ударному единоборству в
системе учебных заведений МВС Российской федерации / А.А. Саликов [Текст]: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / КГАФК. – Краснодар, 1998. –
24 с.
4.
Роміх В.О., Козак І.Г., Яремко М.О. Особливості техніко-тактовного арсеналу
кікбоксерів / В.О.Роміх, І.Г. Козак // Актуальні проблеми розвитку фізичної
культури і спорту у ВНЗ України [Текст]: 36. наук, праць. – Львів, 1998. – С.
110-112.