К.б.н. Гарнаєва А.Ю, студ. Рощупкіна Л.В

Дніпропетровський національний університет, Україна

Дослідження рівня та форм прояву агресивної поведінки у спортсменів циклічних видів спорту

Наявність дуже високої концентрації агресії у суспільстві і відсутність однозначного та адекватного наукового тлумачення цього складного психологічного феномену, роблять проблему дослідження людської агресії однією з найактуальніших проблем сучасного суспільства, важливою як у теоретичному, так і у практичному значенні.

Окреме місце прояви агресії мають у професійному спорті, тому що спортсмени і на тренуваннях, і на змаганнях знаходяться у жорсткій конкуренції між собою, прагнучи довести свою першість. Досить часто спортсмен з тих, чи з інших причин не досягає поставленої мети, чи не виконує поставлену перед ним задачу, і негативний результат дії спортсмена виступає як фрустраційний компонент, що, в свою чергу, призводить до перезбудження та прояву агресивної поведінки у тій чи іншій формі.

Дослідження прояву агресивної поведінки та форм агресії у спортсменів циклічних видів спорту проводилось на базі спортивної дитячо-юнацької школи «Локомотив» і кафедр фізичного виховання та спорту Дніпропетровського державного інституту фізичної культури та спорту і Дніпропетровського національного університету. Контрольною групою слугувала група непрофесійних спортсменів, що займалися загальною фізичною підготовкою(перша група). Група легкоатлетів позначається як друга група, група гребців-третя. Кожна з досліджуваних груп складалася з 30 осіб, серед яких було по 15 дівчат та 15 чоловіків.

Методами дослідження слугували «Тест самооцінки агресивності, фрустрації, ригідності та тривожності» та «Тест Баса-Дарки». Розподіл балів у першому з цих тестів такий: 20-30 балів відповідали низькому рівню прояву досліджуваної якості, середній рівень знаходився у межах 30-45 балів, високому рівню відповідала сума балів 46 і вище.

Як показали наші дослідження рівень схильності до агресивної поведінки у досліджуваних груп проявився неоднаково. Низький рівень агресії серед осіб з першої групи дорівнював 9%, другої–5%, а у третій групі осіб з низьким рівнем агресії не було. Стосовно середнього рівня агресії розподіл по групах був таким: 30%, 15% і 36% відповідно. Найбільший відсоток осіб приходився на високий ступень схильності до прояву агресивної поведінки: перша група-61%, друга-80%,третя-64% .

Таким чином, найбільша кількість осіб з високим рівнем агресії належить до другої та третьої групи, тобто до спортсменів. Це можна пояснити тим, що рівень агресії певним чином пов'язаний з характером людини, ступенем рухомості нервових процесів, оточенням людини та сферою її діяльності. Майже у всіх спортсменів превалює сильний тип вищої нервової діяльності з високим ступенем рухомості нервових процесів, що і обумовлюють високу швидкість реакції, яка необхідна спортсменам. Високий рівень агресивності у спортсменів, можливо, пояснюється також тим, що вони завжди конкурують між собою, тому що зростання результату спортсмена можливо тільки в умовах постійної та сильної конкуренції.

Аналізуючи розподіл балів у межах високого рівня схильності до агресивної поведінки, видно, що найбільш агресивно проявляють себе легкоатлети, в меншій мірі агресивні гребці. За ними йдуть особи контрольної групи. Таким чином, і в даному випадку видно, що командні види спорту сприяють зниженню ступеню агресії у порівнянні з індивідуальними видами спорту.

Подальше вивчення видів агресивної поведінки показало, що у контрольній групі превалювали такі форми агресивних реакцій як непряма агресія (68,5 бала), почуття провини (63,8 бала) та образа (59,8 бала). Дещо нижчими виявилися покзники вербальної агресії (52,8 балів), негативізм (49,3 бала) та майже на одному рівні були зафіксовані підозрілість (47,9балів) і роздратованість (47,2 бала). У непрофесійних спортсменів фізична агресія мала найменшу кількість балів і складала 41,8 бала.

Розподіл форм агресивних реакцій у групі легкоатлетів виглядав таким чином: перше місце зайняла непряма агресія (72,0 бала), на другому місці виявився негативізм (67,8 бала) на третьому- з, майже, однаковою кількістю балів спостерігались фізична та вербальна агресії (62,7 і 62,5) відповідно. Почуття провини у цій групі склало 63,2 бала, підозрілість-56,4 бала, а образа та роздратованість мали найменшу кількість балів (48,0 та 48,4 бала відповідно).

У групі гребців форми агресивних реакцій розподілилися таким чином: на першому місці опинилось почуття провини (73,9 бала), друге місце розділили фізична та вербальна агресії (62,9 та 64,6 бала відповідно), а на третьому місці опинилися непряма агресія (57,6 бала) та негативізм (55,7 бала). Підозрілість у цій групі сягала 52,6 бала, а образа та роздратованість мали найменший пріоритет (48,3 та 41,1 бала).

З отриманих результатів видно, що у контрольній групі та у групі легкоатлетів непряма форма агресії посіла перше місце, в той час як у групі гребців вона зайняла проміжне місце серед інших форм агресивної поведінки. На підставі цього можна зробити висновок, що непряма агресія найбільш притамана індивідуальним видам спорту, а у командних видах вона реалізується у меншій мірі.

У всіх досліджуваних групах спостерігався досить високий показник почуття провини. Найбільша кількість балів за цією ознакою припадала на групу гребців. Пояснення цьому слід шукати у специфіці командного виду спорту, де рішення одного має наслідки для всіє команди.

Фізична та вербальна форми агресіїї більш виражені у групі спортсменів.Можливо, це пов'язано з тим, що спортсмени більш впевнені у своій фізичній силі, аніж

неспортсмени, тому вони можуть більш впевнено відстоювати свою думку, права, тощо, як за допомогою фізичної сили, так і за допомогою слів.

Така форма агресивної поведінки як образа в найбільшій мірі була притамана особам контрольної групи, у порівняннїі зі спортсменами де показник образи був на порядок нижчим. Можливо, це пов'язано з тим, що спортсмени завжди конкурують між собою як на тренуваннях, так і на змаганнях; вони, також, часто мають справу з виграшем та поразками і тому реакція на програш не є образою на суперника.

Показники підозрілості більш виражені у спортсменів, аніж у неспортсменів. Це можливо пояснюється тим, що спортсмени вимушені більш ретельно придивлятись до оточуючих умов (якість бігової доріжки, швидкість вітру, швидкість течії води, перевірка спортивного інвентарю та спортивного обладнання, тощо)

Найменша кількість балів в усіх троьх групах притамана роздратованості. Найменший її показник був зафіксований у групі гребців. Це, можливо, повязано зі специфікою командного виду спорту. Тобто у даному випадку, члени команди повинні тримати під контролем свою роздратованість, щоб не завадити загальному результату.

Як відомо, до інтегральних показників агресії відносяться так звані індекси агресивності та ворожості. При цьому індекс агресивності вказує на мотиваційний характер агресії, направленість її на подолання життєвих перепон; в той час як ворожість, є реакцією, що визначає негативні почуття і негативні оцінки людей і подій.

Згідно отриманих результатів індекс агресивності мав найбільше значення у контрольній групі, досягаючи 76,1 умовних одиниць, дещо менше - у гребців-67,2, та найменше значення - у легкоатлетів, в яких він досягав 61,4 у.о. Високий рівень індексу агресивності у контрольній групі може свідчити про те, що напрямок агресії більш спрямований на зовнішній світ або має більш прихований характер.

Дещо нижчі показники цього індексу у спортсменів, можливо, пов'язані з наявністю вольових якостей та спроможністю контролювати свої ємоції і тому напрямок агресії в більшій мірі спрямований на самих себе. У легкоатлетів напрямок агресії, також як і у неспортсменів, у більшій мірі спрямований на зовнішній світ або на самого себе. Що стосується групи гребців, напрямок агресії в них більш пов’язаний з виразом негативних почуттів, як через форму, так і через зміст мовних відповідей.

Індекс ворожості у всіх досліджуваних груп мав набагато нижчі показники, ніж індекс агресивності. Найвищим він виявився у групі гребців (53,8 у.о.). Це доводить, що у даній досліджуваній групі більш виражена схильність до недовіри або обережного ставлення до людей, навідміну від контрольнольної групи, де цей показник був, майже, таким же, але в основі нього лежав прояв заздрості, невдоволення оточуючим світом .

Найменшим індекс ворожості був у групі легкоатлетів (50,5 у.о.) , що може бути пов'язано з почуттям недовіри та наміром спричинення шкоди.

При зіставленні цих двох показників, які свідчать про сбалансованість нервових процесів, можна зробити такі висновки:

- у контрольній групі значне переважання індексу агресивності над індексом ворожості (28,2 у.о) може бути свідченням дисбалансу нервових процесів;

- у спортсменів відсутність явних розходжень, навпаки, свідчить про урівноваженість нервових процесів, особливо це притамано групі гребців, де різниця між цими показниками складала 11 у.о., у групі легкоатлетів ця різниця складала 13 у.о.. Близькі значення індексу ворожості у групі гребців та легкоатлетів можуть свідчити про збалансованість нервової системи та нервових процесів.

Таким чином, отримані дані свідчать про те, що командні види діяльності, зокрема, у спорті, сприяють розвитку врівноваженості людини та зниженню рівня її агресивності.

Література:

1. Практическая психодиагностика: методики, тесты / Сост. Д.Я.Райгородский, - Самара: БАХРАХ, 1998.- 699с.

2 .Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия, СПБ: Питер 1997.– 336 с

3. Румянцева Т.Г. Агрессия и контроль // Вопросы психологи – 1992. -№5-6. – с.35-41

4. Берковиц Л. Агрессия: причин, последствия и контроль, СПБ: 2002.– 512с.

5. Румянцева Т.Г. Понятие агрессивности в современной зарубежной психологии // Вопросы психологи – 1991. -№1. – с.81-88

6. Брез К.Д. Психологічні аспекти аналізу агресивних проявів особистості / Materialy ІІ miedzynarodowey naykowi-praktyczne konferncji «Perspektywiczne opracowania nauki iu techniki-2007» Tym 9:Przemysl. Nauka i stydia-s.15-17.