УДК 338.439

Щекович Олена Сергіївна

к.е.н, доцент кафедри банківської справи

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

Криворізький економічний інститут

Формування наукового підходу до вирішення проблем моделювання системи показників для управління продовольчою безпекою країни

Для обґрунтування наукового підходу до вирішення проблеми продовольчої безпеки території можна частково використати існуючі підходи до класифікації напрямів теорії еколого-економічної рівноваги [2, 3, 5], які базуються на системах класифікаційних ознак, що віддзеркалюють поточне уявлення авторів про об’єкт дослідження. Справа в тому, що часто класифікаційні ознаки (критерії групування) відображають не суттєві ознаки наукової теорії, а сфери її практичного застосування. Тим самим принцип наукового аналізу і класифікації теоретико-методологічних концепцій нерідко підмінюється аналізом їх сумісності з рішенням поточної прикладної задачі [1].

Як критерії, якими доцільно керуватися як при оцінці концепцій окремих напрямів економічної науки в минулому, так і для обґрунтування структуростворюючих положень нової парадигми продовольчої безпеки в теорії еколого-економічної рівноваги на планеті, на наш погляд, доцільно прийняти наступні:

- система соціальних цінностей і цільових установок, які зумовлюють соціальну спрямованість економічної парадигми загалом;

- характер і структура виробництва матеріальних благ і послуг, а також їх розподіли, привласнення і споживання, включаючи взаємодію власності, звичаїв, моралі і прав;

- господарський механізм координації, регулювання і мотивації соціально-економічних процесів.

Питання пріоритетності соціальних цінностей і цільових установок суспільного розвитку зовсім не вичерпуються дотриманням загальнолюдських принципів моралі, прагматичним розумінням необхідності забезпечення соціальних функцій держави. Вони торкаються фундаментальних, загальносистемних взаємовідносин економіки і етики, їх взаємовпливу і визначення очолюючих позицій. Можливо і зараз існують ті, хто буде з етичних позицій критикувати Т. Мальтуса. Але об’єктивність така, що саме він, одним з перших вказав на залежність цивілізації від обмеженості природних ресурсів, ставши, тим самим, ідеологом теорії “меж економічного зростання”.

Управління розвитком економіки агропромислового комплексу, в самому широкому розумінні, є підсистемою загальної системи управління соціально-економічним розвитком суспільства. Об’єктами управління в підсистемі такого роду є:

- діяльність підрозділів по використанню, відновленню і відтворюванню природних земельних ресурсів;

- етапи вирощування і переробки сільськогосподарської продукції, на яких визначаються екологічні і гігієнічні властивості продукції;

- всі технологічні етапи виробництва продуктів харчування;

- кошти на забезпечення продовольчої безпеки території.

Таку класифікацію об’єктів управління можна було б вважати вичерпною, оскільки вона виділяє виробниче-відтворювальну функцію соціально-економічного розвитку суспільства і дозволяє сконцентрувати увагу на дослідженні техногенних причин зміни якості навколишнього середовища. Разом з тим, тут випускаються з уваги самі виробничі відносини, які, з одного боку, є основоположними в формуванні концепції виробничого споживання їстівних ресурсів, а з іншою, – самі можуть виступати як об’єкт управління. Крім того, в ряді фундаментальних досліджень [7] ставиться питання про необхідність і можливість управління антропогенними чинниками, що впливають істотним чином на якість харчових продуктів та й самого навколишнього середовища. Такий підхід істотно розширює склад об’єктів управління.

Національний рівень продовольчого споживання – похідна від загальноекономічного розвитку країни, від розвитку економіки агропромислового комплексу. І тому ми маємо можливість в першому наближенні прийняти рекомендовані рівні калорійності харчування, енергетичну цінність спожитих продуктів в якості умовної інтегральної оцінки продовольчої безпеки території першого наближення.

Тобто, маючи склад населення території можна легко встановити річну чи добову потребу кількості вироблених та завезених продуктів харчування, розрахувати їх необхідні резерви на можливі непередбачувані ризики для кожної граничної межі, та спираючись на статистичні дані по цінах, середньодушових доходах населення визначити рівень продовольчої безпеки території. Надмірна кількість виробленої сільськогосподарської продукції в залежності від економічної ситуації експортується, або виробництво такого виду продукції стримується регуляторними важелями.

В роботі [6] Б.Й. Пасхавер застерігає науковців та урядовців від безоглядно спрощеного використання такого інтегрального показника, тому що навіть у розрахунках Держкомстату є досить суттєві розбіжності в статистиці продуктових балансів середньодушового добового споживання в калоріях та статистиці сімейних бюджетів в калоріях, які досягають 20%. Такі розбіжності можуть відкинути територію по рівню продовольчої безпеки в шкалі оцінок індикаторів з нормального стану території до передкризового чи майже до кризового або навпаки.

Використання сумарного показника калорійності харчування необхідно доповнювати показником застосування порівняльних цін для врахування споживчої корисності продуктів. За показником вартості харчової калорії основні продукти харчування можна поділити на дві групи:

- набір дешевих енергоносіїв (хлібопродукти, картопля, цукор, олія),

- набір дорогих енергетичних продуктів (риба, м’ясо, молоко, яйця, овочі, фрукти).

Це дає можливість розрахувати показник недостатності (неповноцінності) харчування як різницю між раціональним (розрахованим українським НДІ харчування або середнім по Євросоюзу) і фактичним рівнем продовольчого споживання, який Б.Й. Пасхавер [6] пропонує називати “дефіцитом продовольчого споживання” і розраховувати у відсотках не тільки щодо окремих продуктів, але й для всього набору продуктів харчування.

За даними статистичного щорічника України [4] диференціація продовольчого споживання по децільним групам домогосподарств залежно від розміру душових сукупних витрат в Україні показала, що найбільше розшарування між віщим та нижчим деці лем 5 – 10 раз має місце щодо дорогих енергоносіїв (м’яса, риби, фруктів).

Поляризація соціальних груп у сфері продовольчого споживання призводить до виникнення значних зон продовольчої бідності і повинна враховуватись при оцінці продовольчої безпеки території. За аналогом з офіційною методикою ранжування бідності (межами бідності й крайньої бідності прийняті рівні споживчих витрат нижчі 75 та 60% медіанної позначки) можна встановити порогові коефіцієнти продовольчої бідності (Пб), при яких у випадках, коли зону нижче від межі бідності потрапляє більше 30%, а в зону нижче від межі крайньої бідності 15% населення території, то ця територія повинна переводитися у нижчий клас безпеки території (наприклад, з передкризової до кризової).

Врахування продовольчої незалежності території (яку прийнято вимірювати часткою вартості продовольчих продуктів власного виробництва в загальній вартості продовольчого споживання) при дослідженні продовольчої безпеки території потребує окремих самостійних досліджень. Якщо мова йде про державу, то імпортна експансія в сенсі забезпечення доступу населенню до дешевого здорового харчування може оцінюватися позитивно до тих пір, поки це не загрожує самим принципам продовольчої незалежності держави, які мають на увазі можливість забезпечення життєво важливих продовольчих потреб національними виробниками. В цьому сенсі така політика відповідає ідеології СОТ щодо посилення ринкової конкуренції, але слід відзначити, що водночас розвинені країни здійснюють суттєву підтримку власного аграрного виробника навіть за рахунок споживача.

Постійний моніторинг показників продовольчої безпеки і продовольчої незалежності територій – обов’язковий компонент діяльності будь-якого уряду, якщо країна хоче зайняти чільне місце серед розвинених країн у розв’язанні проблем екологізіції економіки АПК в ім’я життя майбутніх поколінь.

Список використаних джерел

1. Борщевський П.П., Чернюк М.О., Заремба В.М., Коренюк П.І., Князьков О.П. Підвищення ефективності використання, відтворення і охорони земельних ресурсів регіону. – К.: Аграрна наука, 1988. – 240 с.

2. Веклич О.А. Эколого-экономические противоречия. – К.: Наукова думка, 1991. – 142 с.

3. Веклич О.О. Удосконалення економічних інструментів екологічного управління в Україні // Економіка України. – 1988. – №9. – С.65-74.

4. Витрати і ресурси домогосподарств України у 2005 році // Статистичний щорічник України за 2005 рік. К.: Держкомстат України. – 2006.

5. Основы экономической безопасности (государство, регион, предприятие, личность) / Под ред. Е.А. Олейникова. – М.: ЗАО „Бизнес-школа „Интел Синтез”, 1997. – 288с.

6. Пасхавер Б.Й. Сучасний стан продовольчої безпеки // Економіка України – 2006. – № 4 с.43-50.

7. Татаркин А.И. и др. Экономическая безопасность региона: единство теории, методологии исследования и практики. – Екатиренбург: Изд-во Урал. ун-та, 1997.