Наумов О.О., Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Інвестиційне забезпечення інноваційного розвитку трансформаційної економіки

Зростання економіки України багато в чому залежить від активізації інвестиційної діяльності в сфері нових технологій та створенні дієвого механізму її реалізації. Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується радикальними змінами, пов'язаними з масштабним застосуванням інновацій у сфері виробничих технологій. Світовий розвиток перейшов у постіндустріальну, інформаційну епоху. При цьому рушійною силою є інноваційний характер капіталу, що базується на наукових досягненнях, швидкому впровадженні нових технологій і ефективному менеджменті. Інтеграція України в світове ринкове високотехнологічне середовище вимагає нового інноваційного менеджменту, адекватного його безперервним змінам. Інновації поєднують різні по характеру і способам управління сфери діяльності: науку, виробництво, фінанси.

Одним із найважливіших важелів для підтримки і подальшого динамічного розвитку економіки є механізм інвестування в нові технологічні виробництва. Сучасна діяльність комерційного банку має бути тісно пов'язана з розробкою і реалізацією інвестиційної експансії у сферу інновацій і нових високотехнологічних виробництв і розробок, що не мають ані національних, ані світових аналогів. Чіткий аналіз всіх стадій інвестиційного кредитування повинен бути основою банківської підтримки зростання економіки. Проблемою інвестиційно-інноваційного забезпечення економіки за допомогою та участю банківського сектора в Україні займаються такі вчені, як В. Геєць [2], М. Денисенко[3], Т. Майорова [4], А. Музиченко [5], О. Сугоняко [12], М. Савлук [9], О. Барановський [1].

Для комплексної характеристики та оцінки інвестиційної діяльності комерційного банку на ринку інноваційних технологій необхідно:

- охарактеризувати просування інновацій від науково-дослідного
інституту до споживача за посередництва банку;

- обґрунтувати поняття інвестиційно-інноваційної діяльності комерційного банку;

- виробити сучасну ринкову стратегію і тактику комерційного банку на ринку інноваційних технологій;

- оцінити ефективність інвестиційно-інноваційної моделі діяльності комерційного банку і визначити шляхи її подальшої еволюції;

- виявити нові джерела фінансування інновацій;

- досліджувати і класифікувати можливі ризики, супутні фінансуванню інновацій;

- проаналізувати преференції, що отримуються банком при фінансуванні інновацій.

Останнім часом в економічній літературі проблемі інновацій почали приділяти все більше увагу. Так, наприклад, суть інновацій, методам їх організації і практичного застосування в умовах ринкової економіки присвячені роботи багатьох авторів, але, не зважаючи на велику кількість публікацій з цієї проблеми, відсутня комплексна оцінка практики і специфіки інвестицій в інновації з боку такого інституційного інвестора як банк.

Науково-технічний прогрес значно ускладнив народногосподарські зв'язки і поставив на одне з перших місць аналітичної діяльності економічної науки, проблему дослідження і визначення потреб суспільства в різних продуктах виробництва. При цьому виникають проблеми різного порядку. Необхідно чітко спрогнозувати кількість продукту, що споживається по роках, враховувати тенденції його вдосконалення, знати і прогнозувати напрями розвитку виробництва у конкурентів, взаємовиключні або взаємозамінні види продукції тощо. Зрозуміло, що зі збільшенням виробництва зростають і суспільні потреби. Споживання того чи іншого продукту не лише задовольняє суспільні потреби, але й кожного разу відтворює їх знову. Як суспільство не може перестати споживати, так не може і перестати виробляти суспільно необхідну продукцію. Отже, підприємцям слід більше уваги звертати на задоволення абсолютно нових потреб суспільства за допомогою інновацій.

У світовій економічній літературі термін "інновація" детермінується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах та технологіях. Термін "інновація" став активно використовуватися в сучасній економіці України як самостійно, так і для визначення споріднених понять: "інноваційна діяльність", "інноваційний прогрес", "інноваційне рішення" тощо [13]. Для уточнення терміну "інновація" розглянемо різні погляди та підходи до його визначення.

У сучасній літературі нараховується багато визначень. Наприклад, за ознакою змісту або внутрішньої структури виділяють інновації технічні, економічні, організаційні, управлінські та інші. Виділяються такі ознаки, як масштаб інновацій (глобальні і локальні); параметри життєвого циклу (детермінація та аналіз усіх етапів та стадій), закономірності процесу впровадження і т.п. Різні автори, в основному зарубіжні, трактують термін "інновація" залежно від об'єкту і предмету свого дослідження. Б. Твісс визначає інновацію як процес, в якому винахід або ідея набуває економічного змісту [15]. Ф. Ніксон вважає, що інновація – це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що приводять до появи на ринку нових, більш досконалих процесів та обладнання [7]. Слід також зазначити, що інвестування здійснюється саме за рахунок науково-технічного прогресу, що дає можливість зменшити вартість основного капіталу та витрати на одиницю продукції. На думку Б. Санто, "інновація" – це такий суспільно-техніко-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів веде до створення кращих за своїми властивостями товарів та технологій. У випадку, якщо інновація орієнтована на економічну вигоду, прибуток, її поява на ринку може принести додатковий дохід [15]. Й. Шумпетер розглядав інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, мотивовану підприємницьким духом.

Аналізуючи різні визначення інновації, можна зробити висновок, що специфічний зміст інновації становлять зміни, а основною функцією інноваційної діяльності є функція зміни, а "інновація" взагалі – це кінцевий результат впровадження нових технологій з метою зміни об'єкту управління й отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефектів. Неправомірно в поняття "інновація" включати розробку інновації, її створення та впровадження. Ці етапи відносяться до інноваційної діяльності як до процесу, результатом якого можуть бути нові технології або інновації.

На наш погляд, концепцію інновацій, як життєво необхідного фактору розвитку економіки, найбільш вдало визначив ще в 1912 році Й. Шумпетер – на його думку економіка не може бути стаціонарною. Вона безперервно революціонізується зсередини завдяки новому підприємництву, тобто завдяки впровадженню в існуючу на кожний певний момент часу промислову структуру нових товарів, нових методів (технологій) виробництва або нових комерційних можливостей. Вагомим внеском в економічну теорію стала його теза про те, що можливість отримання прибутку завдяки виробництву нових товарів або старих, але більш дешевим способом, безперервно вимагає нових інвестицій [8].

Інноваційна діяльність має величезне значення для розвитку економіки. У сучасному світі показники інноваційної діяльності стають визначальними при визначенні економічного рівня держави. Автор класичного підходу визначення інновацій Й. Шумпетер виділяв п'ять типових варіантів розуміння цього терміну [15]:

1. створення нового, ще невідомого споживачам, товару або надання нової якості тому чи іншому товару;

2. впровадження нового методу (способу) виробництва, в основі якого ґрунтується наукове відкриття (може полягати також в новому способі комерційного використання відповідного товару);

3. підкорення нового ринку збуту, тобто такого ринку, на якому дана галузь промисловості ще не була представлена, незалежно від того, існував цей ринок раніше чи ні.

4. створення нового джерела сировини або напівфабрикатів, незалежно від того, існувало це джерело раніше чи ні, або вважалося недоступним, або його тільки потрібно створити;

5. проведення відповідної реорганізації, наприклад, забезпечення монопольного статусу (за допомогою створення тресту), або підрив монопольного статусу іншого підприємства.

У низці джерел інновація розглядається як процес. Ця концепція визнає, що інновації розвиваються у часі і мають виражені етапи. Інноваціям властиві як динамічний, так і статичний аспекти. В останньому випадку інновація представляється як кінцевий результат науково-виробничого циклу.

Терміни "інновація" й "інноваційний процес" не однозначні, хоча й близькі за змістом. Інноваційний процес стосується створення, подальшої розробки та розповсюдження інновацій.

У сучасній економічній літературі наводиться цілий ряд визначень термінів "нововведення" або "інновації", тому важко визначити яке з них є безперечно класичним. Вивчаючи роботи в області інновацій таких авторів, як А.І. Прігожін та C. К. Реверчука, розглянемо деякі поширені в їхніх теоріях визначення [10]:

Інновації – це зміни в первинній структурі виробничого організму, а саме, перехід його внутрішньої структури до нового стану.

Інновація – це комплексний процес створення, розповсюдження та використання нової технології для кращого задоволення потреб.

Інновація – це впровадження в практику, здійснення і використання нової ідеї, пропозиції, людей, науково-технічного рішення.

Інновація – це прибуткове використання новацій у вигляді нових технологій, видів продукції та послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного та іншого характеру.

Інновація – це об'єкт, впроваджений у виробництво в результаті проведеного наукового дослідження або відкриття, якісно відмінний від попереднього аналогу [13].

О.Б. Стрекалов визначає інновацію як комерційне використання результатів творчої діяльності, спрямованої на розробку, створення і розповсюдження нових конкурентоспроможних видів продукції, технологій, форм і методів управління, основу яких становлять об'єкти інтелектуальної власності [11].

Аналіз наведених нами визначень дозволяє виділити, як мінімум, два підходи до визначення сутності інновацій. Згідно з першим підходом, інновація – це ідея та кінцевий продукт, що сприймаються індивідуумом як цілком нові. Вона також може бути результатом діяльності з оновлення або переозброєння процесу виробництва. Відповідно до другого підходу, інновація – це створення, ухвалення та впровадження нових ідей, процесів, продуктів і послуг. Тобто, це процес, що характеризує перехід системи з одного стану в інший за рахунок використання інновацій.

Інноваційні закономірності почали вивчатися лише на початку ХХ століття. В 1912 році Й. Шумпетер у вищезгаданій роботі "Теорія економічного розвитку" виділив два боки господарського життя:

· статичну (звичайний обіг);

· динамічну (інновація).

Звичайний обіг пов'язаний із постійним повторенням і відновленням виробництва у незмінному стані. Динамічна ситуація, в розумінні Шумпетера, означає розвиток – особливий, помітний на практиці стан впровадження інновацій. Слід відзначити, що разом із Й. Шумпетером аналізом впливу інновацій на економічний розвиток займався російський економіст М. Кондратьєв. Він ввів поняття "довгі хвилі", що характеризують вплив радикальних нововведень на промисловий розвиток.

Теорія циклічності виходить з того, що економіка, як відкрита система, знаходиться в стані плавного відхилення від стану рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією. У цій теорії виділяються три типи відхилень від рівноваги.

По-перше, відхилення від рівноваги між ринковим попитом і пропозицією товарів і послуг на кожному ринку. Воно може бути миттєвим, короткостроковим та тривалим.

По-друге, відхилення пов'язане із зміною попиту на обладнання, будівлі, споруди, яке долається протягом 8-12 років за рахунок повного циклу капіталообігу. Це – цикли середньої тривалості, або так звані промислові цикли.

По-третє, тривалі цикли (хвилі) тривалістю в 40-60 років. Рівновага в цих відхиленнях встановлюється на ринках інфраструктурних споруд та ринках робочої сили.

Друге і третє відхилення нерозривно пов'язані з конкретними технологіями виробництва, але між ними існують значні відмінності. Суть полягає в тому, що життєвий цикл обладнання, особливо в сучасних умовах, відносно невеликий (6-10 років), моральне старіння істотно менше фізичного, і протягом одного технологічного способу виробництва, тобто використання певних наукових розробок, відбувається зміна багатьох поколінь техніки. Розповсюдження парових машин у період після 1750 року, розвиток залізничного транспорту після 1800 року, розвиток електроенергетики і машинобудування на початку ХХ століття, розвиток електроніки в 50-х роках і поява мікропроцесорної техніки в 60-х роках є класичними прикладами інновацій, що стимулювали довгі хвилі розвитку.

У свою чергу, кожна радикальна інновація обумовлює лавиноподібну появу безлічі вторинних удосконалень та нововведень. Для нового технологічного устрою характерним є не тільки техніко-економічний потенціал виробництва, але й певний тип суспільного споживання і способу життя. Саме тому змінюються всі складові елементи виробництва, й одночасно, з природних причин, відбувається або зміна одного покоління працівників іншими, або їхня суттєва перекваліфікація.

З погляду впливу на досягнення економічних цілей матеріально-технічні інновації включають:

· інновації-товари;

· інновації-процеси.

Існують, зокрема, різні думки про значущість товарних та технологічних інновацій і їх вплив на динаміку розвитку економіки. Товарні інновації дозволяють забезпечувати зростання прибутку як за рахунок підвищення ціни на нові товари або модифікацію колишніх, так і за рахунок збільшення обсягу продажу.

Інновації – процеси (або технологічні) дозволяють поліпшити економічні показники за рахунок низки чинників. По-перше, за рахунок удосконалення процесів підготовки сировини та параметрів процесу виробництва, що зрештою приводить до зниження витрат виробництва, а також підвищення якості продукції. По-друге, за рахунок збільшення обсягів продажів. По-третє, за рахунок освоєння виробництва нових, перспективних із комерційної точки зору, товарів, які неможливо було отримати в силу недосконалості виробничого циклу застарілої технології.

Загальновідомо, що перехід від однієї якості до іншої вимагає затрат ресурсів (енергії, часу, фінансів тощо). Процес перетворення ідеї (новації) у нововведення (інновацію) також вимагає витрат різних ресурсів, основними з яких є інвестиції та час. В умовах ринку як системи економічних відносин купівлі-продажу товарів, в рамках якої формуються попит, пропозиція і ціна, основними компонентами інноваційної діяльності виступають ідеї, інвестиції та інновації. Ідеї формують ринок новацій, інвестиції – ринок капіталу (інвестицій), інновації – забезпечують життєздатність економіки. Активну роль у фінансуванні інноваційного процесу відіграють комерційні банки, які спрямовують свою кредитну політику на обслуговування інноваційної діяльності підприємств.

У зв’язку з високою витратністю та тривалістю інноваційного процесу, інвесторам, які використовують на його фінансування власні кошти, перш за все прибутки та амортизаційні відрахування, їх не вистачає і вони повинні залучати додаткові інвестиційні ресурси. Одночасно у разі ефективного господарювання їм має вистачати коштів на просте відтворення основного капіталу, особливо в умовах зростаючої продуктивності праці і масовості виробництва. Таким чином, можливо сформувати таку концепцію, що в сучасних умовах науково-технічного прогресу просте відтворення повинно відбуватись переважно за рахунок власних коштів, а розширене за рахунок інновацій – за рахунок запозичених, перш за все банківських інвестицій. На практиці це означає, що банки та інші інвестори мають чітко визначити об’єкт інвестицій. Якщо це проста заміна технічного засобу аналогічним (наприклад, одного верстата, транспортного засобу, двигуна таким же самим), то підприємство має фінансувати цей процес переважно власними коштами. Якщо ця умова не забезпечується, то це можу бути сигналом про неефективне господарювання. В випадку впровадження інновації переважним джерелом її фінансування можуть бути залучені інвестиції.

Розвиток економіки вимагає від суб'єктів господарювання підвищення їх конкурентоспроможності, забезпечення стабільності їх функціонування в умовах динамічного економічного середовища. Розвиток суспільства в цілому й окремих господарюючих суб'єктів базується на розширеному відтворенні матеріальних цінностей, що забезпечує зростання національного майна і відповідно, національного доходу. Одним з основних засобів забезпечення цього зростання є інвестиційна діяльність, що включає процеси вкладення інвестицій, або інвестування, а також сукупність практичних дій з реалізації інвестицій – інвестиційний процес.

Для вирішення цих проблем потрібні стабільні капітальні вкладення. Вони необхідні в оновлені діючих і впровадженні нових поколінь – машин, технологій, засобів управління, засобів інформаційного обміну, і все це вимагає саме фінансового забезпечення довгострокових інвестицій.

Слід зазначити, що фінансове забезпечення і грошове забезпечення інвестиційного процесу є різними, але одночасно й єдиними економічними поняттями. Фінансове джерело інвестицій – це частина прибутку й амортизаційні відрахування підприємств, які вони можуть спрямувати на придбання нових технічних засобів, або розмістити ці вільні ресурси на депозитах у банках, і тоді вони стають джерелом запозичених інвестиційних ресурсів. Ще одним фінансовим джерелом інвестиційної діяльності є заощадження громадян, які трансформуються у банківські вклади або через пенсійні, інвестиційні та інші фонди безпосередньо спрямовуються на фінансування інновацій. До фінансових джерел інвестиційної діяльності також можливо віднести частину бюджетних коштів, які спрямовуються не на покриття поточних потреб та закордонні інвестиції. Таким чином, природа фінансового джерела інвестицій полягає у виділенні частини коштів підприємств, населення, інших суб’єктів від поточних потреб з можливістю їх інвестування у виробничу та невиробничу сферу, з метою отримання прибутків у майбутньому. На основі фінансового джерела інвестицій формується їх грошове забезпечення, як грошові кошти які спрямовуються в інвестиційний процес. Не всі фінансові ресурси трансформуються в грошові ресурси інвестицій. Частина їх спрямовується на поточні потреби, вони знаходяться у вигляді готівки на руках у населення або обов’язкових резервах у Національному банку України.

Таким чином, інвестиції в цілому, а особливо банківські інвестиційні кредити, базуються фінансових джерелах інвестиційних грошей, збільшення обсягу яких є обов’язковою передумовою розвитку економіки на основі інновацій.

Література.

1.Барановський О.Банківська система України: сьогодні і завтра// Дзеркало тижня.- 12.04.2003.- N14.- C.8

2.Геєць В.Інновативно-інноваційний шлях розвитку - модернізаційний проект розвитку української економіки і сус// Банківська справа.- 2003.- N4.- C.3-32

3.Денисенко М.П.Основи інвестиційної діяльності.-Київ: Алерта, 2003.- 338c.

4.Майорова Т.В.Інвестиційна діяльність.-Київ: ЦУЛ, 2003.- 376 T.

5.Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні.-Київ: Кондор, 2005.- 406 T.

6.Пересада А.А., Майорова Т.В.Інвестиційне кредитування.-Київ: КНЕУ, 2002.- 271 T.

7.Пригожин А.Н. Нововведения: стимулы и препятствия. –М. Политиздат, 1989. –215с

8.Пригожин А.Н. Нововведения: стимулы и препятствия. –М. Политиздат, 1989. –215с

9.Савлук М.І.Банківська система - барометр економіки// Урядовий кур"єр.- 08.11.2005.- N212.- C.8

10.Санто Б. Инновация как средство экономического развития: Пер. с венг. – М.:Прогресс,1990–423с

11.Стрекалов О.Б. Инновационный менеджмент. Казань, 1997 –256 с.

12.Сугоняко О.Нереалізований потенціал// Вісник Національного банку України.- 1997.- N9.- C.7

13.Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями. Сокр. пер. с англ. - М.: Экономика. – 1989

14.Шляхи підвищення інвестиційної діяльності в Україні: Монографія/За заг. ред. В.Г. Федоренка -Ніжин : Аспект-Поліграф, 2003. - 724 T.

15.Шумпетер Й. Теория экономического развития. – М.: Прогресс, 1982.- 455с.