Экономические науки/10.Экономика предприятия

Пархоменко А.А., науковий керівник: Недрянко А.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

ім. М.І.Тугана-Барановського

Управлінське значення диверсифікації у концепції стратегічних зон господарювання

«Тільки разом ми можемо подолати все,

необхідно зібрати усе воєдино»

За умов глобальної та безповоротної кризової ситуації більшість вітчизняних підприємств та організацій опинилися на межі банкрутства і ліквідації. Тому в таких умовах вкрай важливим та першочерговим завданням є пошук найбільш ефективних шляхів виходу економіки України зі скрутного становища. Але задля досягнення позитивних результатів на загальнодержавному рівні необхідно подолати диспропорції структурно-функціональних характеристик [1]. Оскільки головною структурною одиницею економіки є окремі господарюючі суб’єкти (підприємства), то реформування системи організації і управління слід розглядати на мікроекономічному рівні.

Дослідженнями доказано, що кожної миті перед підприємством постає ряд можливостей щодо подальшого розвитку, і воно постійно вирішує ці задачі, від яких залежать його існування, розквіт. Наслідком злиття індивідуальних капіталів, централізації капіталу в більших організаційних одиницях є зростання розмірів і кількості великих господарських формувань (зазначені процеси є об’єктивним економічним явищем).

Метою дослідження було на основі сутності процесів диверсифікації є розробити рекомендації щодо формування і використання стратегії диверсифікації на мікрорівні з урахуванням економічних особливостей України. Досягнення мети зумовила необхідність постановки і вирішення наступних завдань:

- визначити місце самої диверсифікації;

- систематизувати класифікацію цілей диверсифікаційних процесів підприємств;

- визначити взаємозв’язок зовнішніх факторів та диверсифікаційних процесів і дослідити особливості визначення ризикованості галузевого набору напрямків діяльності підприємств;

- обґрунтувати пропозиції щодо регулювання диверсифікації на макроекономічному рівні;

- визначити показники для оцінювання ефективності критеріїв диверсифікації;

- виявити механізми управління диверсифікаційних процесів підприємства з урахуванням його зовнішнього середовища.

З аналізом стратегічних зон господарювання (СЗГ) тісно пов’язані дві основні стратегії розвитку компанії – спеціалізація та диверсифікація.

Спеціалізація – зосередження діяльності підприємства на виробництві однорідної продукції, наданні одного виду послуг або виконанні однотипних робіт. Значною перевагою спеціалізованих компаній є те, що вони можуть досягти найвищої якості продукції (робіт, послуг) та в повній мірі задовольняти вимоги вибагливих клієнтів [4].

Диверсифікація – одночасний розвиток багатьох не пов’язаних між собою сфер діяльності [5]. Мотиви диверсифікації діяльності підприємства можуть бути різними:

- розподіл ризику між сферами діяльності;

- зменшення циклічної нестабільності та заміна одного виду діяльності, що переживає спад, іншим, який перебуває на підйомі;

- політика агресивного зростання

- подолання меж зростання та нові фінансові можливості

- досягнення ефекту синергізму

Синергізм (С) – спільна дія для досягнення однієї мети, яка ґрунтується на принципі, що ціле є більшим, ніж сума його складників. С означає перевищення сукупним результатом суми факторів, що його формують. Наприклад, доходи від сукупного використання ресурсів переважають суму доходів від використання тих самих ресурсів, але окремо. Ефект С в діяльності СЗГ передбачає пошук ресурсів і можливостей, що доповнюють і закріплюють їх зусилля, щоб досягти кращих результатів порівняно із випадком, коли вони функціонують автономно.

Дві основні ознаки диверсифікаційних процесів на підприємстві:

1. оптимізація фінансових потоків диверсифікаційних підприємств з визначенням можливостей підприємства ефективністю його діяльності, з джерелами фінансування диверсифікаційних процесів, з розробкою стратегічних планів та програм;

2. в практиці суб’єктів господарювання при досягненні високого ступеня структурно - функціональних взаємозв’язків в рамках фінансово-виробничих та технологічних систем, визначається необхідність централізації управління такими системами і здійснення єдиної науково-технічної політики на основі концентрації фінансових ресурсів.

Аналіз СЗГ застосовується диверсифікованими компаніями для визначення найпривабливіших сфер діяльності та прийняття управлінського рішення: чи то варто й надалі дотримуватися напряму диверсифікації, чи краще зменшити кількість СЗГ, а можливо доцільно зосередитись на одній сфері діяльності (рис.1).

Рис. 1

Стратегічне зонування – групування зон бізнесу, що базується на виділенні певних стратегічно важливих ознак, спільних для всіх зон. Такими ознаками можуть бути майже ідентичні конкуренти, порівняно близькі стратегічні цілі, можливість єдиного стратегічного планування, спільні ключові фактори успіху, технологічні можливості тощо. Результатом стратегічного зонування є формування СЗГ – окремих сегментів діяльності компанії, що характеризуються спільними рисами.

Таким чином аналіз СЗГ проводиться для визначення ступеня привабливості кожного напряму діяльності компанії, підприємства та їх порівняння між собою. Управлінське значення концепції СЗГ полягає в тому, що вона дає можливість диверсифікованим компаніям раціоналізувати організацію різних сфер бізнесу. В свою чергу диверсифікованим компаніям легше пристосуватися до економічної нестабільності в нашій країні та спрямувати всю свою силу на отримання доходів.

Література:

1. Пономаренко В.С., Стратегія розвитку підприємства в умовах кризи: Монографія. – Х.: Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2003. – 328ст.

2. Офіційний сайт МФУ http:// www.minfin.gov.ua

3. Сайт новин http://www.podrobnosti.com.ua

4. Буй Т.; «Дружня підтримка. Аналіз СЗГ та ефективність синергізму» // Управленческий учет и бюджетирование. - №9, 2008р. - ст. 30-36

5. Економічний словник; за ред. Г.В. Осовська, О.О. Юркевич - К.: Кондор, 2007 р. – 276 ст.