Економічні науки/ 5. Управління трудовими ресурсами

Бочарова Н. О., к.е.н., доцент кафедри організації виробництва і агробізнесу, Льода М. А., магістрант

Таврійський державний агротехнологічний університет, м. Мелітополь, Запорізька обл., Україна

Економічний сенс індексу людського розвитку як апріорної складової понятійного апарату політики доходів

Політика доходів, що здійснюється суспільством, являє собою важливу складову загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є характеристиками рівня життя й економічними характеристиками одночасно. Доходи населення — це інструмент для визначення рівня добробуту суспільства.

Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, передусім за рахунок трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтриманням соціально-незахищених груп населення потребує державних гарантій забезпечення споживання для всіх громадян. Тому в усіх економічних системах здійснюється регулювання доходів, що являє собою складову соціальної (економічної) політики суспільства.

Політика доходів ґрунтується на певних принципах, що закріплені в Конституції та в інших законодавчих актах. Такими принципами є: соціальна справедливість; соціальне партнерство і солідарність усіх верств населення; індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище; право на працю і достойна винагорода; право на професіональні об’єднання; економічна доцільність тощо.

Державне регулювання доходів і споживання як система заходів і норм законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру є спрямованим на створення умов, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили та її розвитку, а також послабленню соціальної напруженості, та ґрунтується на певних методах. У країнах з ринковою економікою можна виділити такі методи: законодавчі, економічні, адміністративні, погоджувальні. Вони взаємозалежні, доповнюють один одного та є основою методичного апарату при вирішенні певних завдань подальшого підвищення народного добробуту, зокрема розробленні концепції рівня (якості) життя. В цьому сенсі є цілком зрозумілим, що піднесення рівня життя сприяє поліпшенню якості життя, тобто умов існування людини.

Стосовно реалій українського буття за часів перехідного періоду відносно питань доцільності застосування понятійного апарату щодо ключових моментів функціонування політики доходів, зокрема категорій рівня якості трудового життя, можна зазначити, що вони й до нині залишаються полемічно не завершеними і повсякчасно обговорюються багатьма вченими – науковцями, зокрема теоретичні аспекти їх застосування зустрічаються у напрацюваннях Жукова А.Л., Завіновської Г. Т., Кокіна Ю. П., Рофе А.І., Шлендер П. Е. та інших.

Тому метою написання статті є з’ясування економічної сутності та обґрунтування практичного сенсу щодо застосування індексу людського розвитку в якості апріорної складової понятійного апарату політики доходів в сучасній економічній системі нашої країни.

Відповідно до конвенцій Міжнародної організації праці (МОП) кожна людина має право на гідний життєвий рівень, підвищення якого сприяє поліпшенню якості життя, тобто умов існування суспільства. Остання економічна категорія характеризується насамперед рівнем споживання товарів і послуг, а також включає соціальні результати економічного і політичного розвитку, а саме: середня тривалість життя, рівень захворюваності, умови й охорона праці, соціальна захищеність населення, поліпшення соціального середовища, забезпечення прав людини. Тому згідно з рекомендаціями МОП рівень життя відображають такі показники: обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи, тривалість життя, освіта; обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом і зв’язком; охорона здоров’я, соціальне забезпечення. Відповідно, дана економічна категорія ототожнює ступінь забезпеченості населення необхідними матеріальними і нематеріальними благами і послугами, а також досягнутий рівень їх споживання. Більш того, вона є підлеглою інтегруванню в межах певного вікового цензу. Тобто рівень життя визначають: а) в цілому по країні, б) по окремих територіях та в) у певних соціально - вікових групах.

Через це з приводу можливостей вивчення варіювання можливостей гідного відтворення людства по всіх його фазах з урахуванням певних вікових можливостей щодо корисного залучення до суспільного сектору виробництва на особливу увагу заслуговує така політико – економічна категорія як якість трудового життя, яка являє собою сукупність практичних умов, що визначають ступінь ефективної реалізації трудового потенціалу.

Від так головними умовами, що забезпечують якість трудового життя є: справедлива і належна винагорода за працю; безпечні умови праці; можливість розвитку і само винагороду; трудова демократія і правова захищеність робітників; можливість професійного зростання; гідне місце роботи; соціальна корисність роботи.

Зрозуміло, що цей показник є найважливішим критерієм оцінки ідентичності соціально-економічної політики держав світу. Однак, для досконалої макроскопічної перевірки означеного транснаціонального явища на засадах одночасного застосування як загально наукових, так і суто економічних методів і підходів, є доцільним використання індексу людського розвитку, що був розроблений ООН в 1991 році. Передбачаючи важкість зведення до єдиної міждержавної методики обчислення та врахування усіх вище поданих ознак, умов, явищ та категорій, даний індекс виступає інтегральним показником, що поєднує такі складові індикатори щодо фактичного стану рівня та якості життя трудової спільноти різних країн світу

Таблиця 1

Напрями ототожнення індикаторів щодо фактичного стану рівня та якості трудового життя до діючих фаз відтворення та видів мотивації праці

Індикатор щодо фактичного стану рівня та якості трудового життя	Напрям ( форма) ототожнення індикатора
	Фази відтворення людських ресурсів та робочої сили				Види мотивації праці
	формування	розподіл	перерозподіл	використання	матеріальна	моральна	адміністративна
очікувана тривалість життя	+	+,-	+,-	+	+	+,-	+,-
рівень освіти населення	+	+	+	+	+	+	+
середньодушовий ВВП	+	+	+	+	+	+,-	+,-

як очікувана тривалість життя (табл. 1); рівень освіти населення, що визначається за відсотком освіти населення та середньому терміну навчання населення у віці 25 років і середньодушовий внутрішній валовий продукт (ВВП), який розраховується в доларах за певний рік не за біржовим курсом, а аз спроможною здатністю валют відповідних країн. Ці величини співвідносяться з найвищими світовими рівнями цих показників. Національний дохід або ВВП обчислюється в так званих доларах паритету купівельної спроможності, тривалість життя – у роках, рівень освіти – роками навчання і грамотність дорослого населення – у відсотках. Тобто індекс людського розвитку вирізняється простотою обчислення, універсальністю, статистичною доступністю.

Від так, синтезувавши дані теоретичні засади, можливо підсумувати, що індекс людського розвитку передбачає: а) оцінку фактичного стану процесів відтворення людства, б) визначення граничної корисності людського капіталу та фактичний стан і резерви розвитку людського потенціалу; в) практичну реалізацію та дієздатність існуючих у країнах форм функціонування мотиваційного механізму спонукання до плідної праці з подальшим цикловим ототожненням цих процесів згідно видів мотивації та напрямів стимулювання у певних фахах відтворення ресурсів до праці.

Зокрема, очікувана тривалість життя дозволяє роботи висновки щодо можливостей поновлення людських поколінь ( в тому числі й трудових) у фазі формування людських ресурсів та робочої сили; для цієї ж фази типовою є можливість варіювання кількісно – якісних ознак трудового ( людського) потенціалу ( капіталу) залежно від освітньо – кваліфікаційного рівня підготовки населення; так само угруповування двох попередніх ознак з приводу залучення осіб у виробництва щодо вікового цензу та з урахуванням можливої продуктивної віддачі дає можливість огляду на фазі формування середньодушового ВВП, до речі, саме його вплив є двобічним – адже він шляхом забезпечення реалізації принципу розширеного відтворення здатен створити гідні умови для піднесення двох попередніх індикаторів на належний рівень.

Так само, віковий ценз здатен істотно обмежити можливості професійної працездатності, що доводить вплив індикатора на процеси розвитку людства у фазах розподілу та перерозподілу ресурсів до праці; однак, саме достойний рівень освіти може стати запорукою накопичення певного професійного досвіду, що надасть можливість пошуку гідної ніши у лавах сукупної пропозиції ринків праці держав; потреби у нарощуванні обсягів виробництва в водночас з попередньою критеріально – інтегральною ознакою доводять необхідність дії ВВП в якості індикатора щодо можливостей забезпечення плідного функціонування означених фаз – розподілу й перерозподілу відтворення ресурсів для праці.

Дані аргументи є так само дієвими і доля фази використання.

Зрозуміло, що очікувана тривалість життя є безпосередньо залежною від ефективного функціонування системи матеріального стимулювання людських ресурсів, остання ж є цілком залежною від фактичного рівня освіти населення і в деяких окремих випадках підпадає під дію впливу певного вікового цензу.

В той же час, за умов гідного розвитку людства цілком можливою є залежність між моральною мотивацією та: а) віком працюючих; б) ставленням до праці, що ототожнюють перший та останній індикатори з таблиці 1 ( наприклад, японський досвід застосування системи довікового найму). Поступове ж піднесення освітнього рівня безсумнівно знаходить відгук у моральному та адміністративному стимулюванні щодо можливостей просування по службових сходинках. Згідно того ж японського досвіду не можна 100- відсотково усувати зв'язок між віком людини та адміністративною мотивацією праці.

Таким чином, нами доведено доцільність застосування індексу людського розвитку в якості апріорної складової понятійного апарату політики доходів за будь – якого типу економічної системи, а особливо за часів економічної кризи, яка притаманна періоду трансформування і подальшого становлення ринкової економіки як у нашій країні, так і у будь – якій іншій державі світу.

Література:

1. Рофе А.И., Жуков А.Л. Теоретические основы экономики и социологии труда, 1999.

2. Экономика труда./ Под ред. П.Э. Шлендера и Ю.П.Кокина, М.: Юрист,2002 – с.592.

3. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 300 с.