Педагогические науки/ 3.Методические основы воспитательного процесса

Онищенко Ю.В., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Україна

Уява та формування образу у вирішенні художньо-графічних завдань

Перехід до формування образу за уявленням характеризується як ускладненням самих форм перцептивної діяльності, так і зміною умов її протікання. Продуктивність процесу набуває тут нових рис. Це обумовлено тим, що створення образу за уявленням здійснюється в більшості при відсутності об'єкту і забезпечується перетворюючою діяльністю, що направлена на мислену видозміну об'єкту сприйняття. Виконання цих мислительних перетворень досягається спеціальною діяльністю уявлення, що є в передбачуваному і мимовільному відтворенні образу і мислительному оперуванні ним при вирішенні поставленого завдання. Основним змістом цієї діяльності є не стільки актуалізація минулих сприймань, скільки їх активне мислительне перетворення, що приводить до створення образу, відмінність від того наочного матеріалу, на якому він першопочатково виникає.

Як показано в ряді досліджень (А.Д. Ботвинников, 1968; Б.Ф. Ломов, 1959; Є.Н. Кабанова-Міллєр, 1958; І.С. Якиманська, 1962), створення образу на основі креслення забезпечується діяльністю уявлення і пов'язано з виходом за межі заданого зображення.

Створення образу починається з сприймання трьох зображень креслення (вид спереду, зверху, зліва). Але саме по собі це сприймання не забезпечує створення образу, адже образ об'єкту створений за кресленням не є образом самого креслення, не є простою їх сумою, не виникає як накладання трьох зображень.

Уява є процесом оперування створеними образами, даними в уявлені. Уява також реалізується діяльністю уявлення, яка виступає як самостійна, розгорнута діяльність, що здійснюється в специфічних умовах. Вона виконується на основі вже створених первинних образів, без безпосередньої опори на вихідний наочний матеріал. Вона базується, як правило, на використанні різнотипних образів, залучених в процес створення нового образу, творчого за своїм характером.

Таким чином, якщо уявлення є результатом уявлення з опорою на сприймання, то уява є складною діяльністю уявлення, що здійснюється з максимальним відволіканням від вихідної основи, шляхом різнопланових і багаторазових перетворень даних уявлень.

Слід підкреслити, що діяльність уявлення на будь-якому рівні її здійснення є продуктивною. Відмінності тут лише в ступені продуктивності, умовах її виконання. Перетворення вихідного матеріалу для побудови образу має місце на будь-якому рівні втілення діяльності уявлення. Відмінні тільки конкретні механізми цієї продуктивності.

Широко розповсюдженим є визначення уявлень як відтворення минулих сприймань, а уяви як перетворення попередніх сприймань і уявлень. Відмінність між відтворюючою і творчою уявою вбачають в пасивності і активності суб'єкта. Відтворююча уява, не виходить за межі образної конкретизації того, що сказано в тексті чи дано на кресленні. Творча уява — це створення нового без опори на який-небудь вказаний ззовні образ.

Важливою складовою здібностей вважають просторову уяву. Уявлення на будь-якому рівні свого здійснення забезпечує створення нового. Уява є більш складною діяльністю уявлення. Вона здійснюється вже з максимальним відокремленням від вихідної наочної основи шляхом різнопланових і багаторазових перетворень наявних образів, створених на різній наочній основі.

Уява полягає в перетворенні уявлень і їх мисленному роз'єднанні, поєднанні, трансформації. Уявлення - це узагальнений збережений і відтворюваний у свідомості чуттєво-наочний образ раніше сприйнятих предметів чи явищ дійсності. В основі уявлень лежать актуалізація мнемічних слідів у мозку людини, минулий досвід, попередні сприймання й відчуття.

Сутністю уяви є створення нових образів на основі наявних. Уява дає
можливість передбачити результати роботи, завдяки їй студент наперед
може зорієнтуватися в процесі практичної діяльності. При функціонуванні просторової уяви перетворення початкового образу відбувається безперервно. Але це є допоміжним процесом при розв'язанні технічних задач у порівнянні з провідною роллю просторового мислення.