Педагогические науки/ 3.Методические основы воспитательного процесса

Мринський Л.Л., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Україна

Дидактичний аналіз суті наукової організації

навчально-трудової діяльності школярів

Наукова організація праці вимагає з’ясування сутності поняття «наукова організація праці», та його елементів — «праця», «організація», «наука», «педагогічний», але й у словосполученні в цілому.

Праця в широкому розумінні являє собою доцільну діяльність людини. Процес праці включає і себе три елементи: доцільну діяльність, предмет праці, засоби й умови праці.

Праця в його більш вузькому розумінні — це лише одна з форм людської діяльності, зв'язана з виробництвом матеріальних чи духовних цінностей. По різними ознаками людську діяльність підрозділяють на фізичну і розумову, матеріальну і духовну, на гру, навчання, працю, спілкування і т.д.

Педагогічна праця — один з видів праці в його широкому розумінні, де активно взаємодіють вчитель і учні (останні виступають не тільки як об'єкти, але і як суб'єкти діяльності), матеріальні і духовні засоби, умови праці. На відміну від наукової організації праці у сфері матеріального виробництва наукова організація праці вимагає двосторонньої організації праці: з одного боку, учителя, і з іншого боку — учнів. Наукова організація праці учителя не виключає, а, напроти, припускає відносно самостійну розробку проблеми наукової організації праці учня.

Впливаючи на предмет праці, у даному випадку на учнів, учитель змінює як сам предмет праці, так і самого себе. Процес цей у педагогіці дуже специфічний. Він своєрідно організується в часі й у просторі. Характер праці педагога, його ефективність розподілені в часі і піддаються точному обліку.

Дуже специфічний і об'єкт педагогічної діяльності — учень, що, як уже відзначалося, одночасно є і її суб'єктом. Активність учня в навчальному процесі залежить від багатьох факторів. Серед них особливого значення набувають організованість і уміння учитися, самостійно добувати знання, що у свою чергу є результатом навчання і виховання.

У самому загальному змісті поняття «організація» розуміти, з одного боку, як внутрішню упорядкованість, погодженість взаємодії частин цілого, а з іншого боку — як сукупність процесів чи дій, що ведуть до утворення й удосконалювання взаємозв'язків між частинами цілого.

Розрізняють два аспекти організації: упорядкованість і спрямованість. Упорядкованість визначається кількісно як величина організованості системи, тобто її визначений стан. Спрямованість характеризує чи відповідність невідповідність організації умовам навколишнього середовища.

Необхідно зупинитися і на ряді інших термінів, якими прийдеться оперувати надалі. Термін «структура» у науковій організації праці не просте побудова чого-небудь. Визначення одного слова через інше тут мало що пояснює. Поняття «структура» у науковій організації праці включає наступні питання: з яких елементів, частин складається цілісна діяльність; у якому порядку, послідовності ці частини розташовані; як вони між собою взаємозалежні. Цей свого роду алгоритм полегшує процес формування структури, а також перевірку її наявності.

Термін «система» у науковій організації праці також не проста сукупність елементів, не звичайне підсумовування їхніх властивостей. Це насамперед їхні зв'язки і відносини (визначена організованість). Саме зв'язки і відносини поєднують елементи в систему, породжують взаємодія між ними. Уже при наявності двох елементів може бути створена проста система, за умови, що один з елементів системи здатний впливати, а іншої — сприймати цей вплив.

Що ж необхідно для створення системи навчальної діяльності? Насамперед треба знайти потрібну сукупність елементів. Їх у ній повинно бути тільки необхідна для функціонування кількість. Відбираються тільки ті, без яких не можна обійтися для досягнення даної мети. Усе зайве усувається.

Другий етап формування системи полягає в тім, щоб розкрити функціональні властивості кожного елемента, установити, які функції той чи інший елемент виконує в системі. Потрібно пам'ятати, що кожен елемент у системі покликаний виконувати відносно самостійну функцію. Якщо в системі є зайві елементи і деякі функції будуть чи дублюватися, навпаки, необхідних функцій не дістає, виходить, треба повернутися до першого кроку у формуванні системи.

Третій етап у розробці системи зв'язаний з відшуканням обґрунтованих форм і методів взаємозв'язку і взаємодії елементів. Кожен елемент у системі розглядається не тільки з урахуванням його функцій, але і місця усередині цілого. Як же встановлюється місце елемента в системі? Визначається воно функцією, а точніше, її спрямованістю на інші елементи, а також «міцністю» зв'язків між окремими елементами.

Заключний крок у формуванні системи полягає в тому, щоб за допомогою конкретних форм праці розвити кожен елемент системи до рівня його взаємодії з іншими. Нерідко підбираються всі елементи, але рівень їхнього розвитку настільки низький, що взаємодії не настає, а отже, немає і системи.