Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Ворох А.О.

Українська інженерно-педагогічна академія

Застосування лабораторно-бригадного методу навчання у вищій технічній школі України

(кінець 20-х – початок 30-х рр. ХХ ст.)

В результаті приєднання до Болонського процесу перед українською системою вищої інженерної освіти постають глобальні завдання. Центральною ідеєю реформування системи вищої освіти України за принципами Болонської конвенції є переорієнтація навчального процесу на пріоритетність форм самостійного навчання.

Враховуючи ці концептуальні положення, ми вважаємо актуальним запровадження активних форм навчання у вищій технічній школі з огляду на використання позитивних здобутків у цій сфері в історії педагогіки України кінця 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст..

З огляду на зазначене, основним завданням нашого дослідження є розкриття ключових засад запровадження лабораторно-бригадного методу як провідної активної форми навчання у вищій інженерній освіті України кінця 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст.

Протягом 20-х – на початку 30-х рр. уся методика була зорієнтована на активну самостійну роботу студентів під час аудиторних занять, де викладач виконував контролюючі та корегуючі функції. У цьому складалася головна сутність так званих активних методів навчання, спрямованих на перетворення ролі студента з пасивного приймача на активного учасника навчального процесу. Саме активні методи стали у центрі навчального процесу і замінили у цій ролі лекції.

На початку 30-х рр. скрізь по технічних інститутах УСРР панував лабораторно-бригадний метод навчання. Перша частина назви методу вказує на місце проведення занять (спеціальні предметні кабінети – лабораторії), а друга частина визначає основну структурну навчальну одиницю (бригада).

Навчальний план розбивався на дисципліни, кожна з яких у свою чергу поділялася на завдання (5-6), розраховані на проробку протягом 10-15 навчальних днів. Завдання представляло собою методичну розробку окремих розділів або глав дисципліни, де у вигляді докладної інструкції розкрито мету, завдання, зв'язок з попередніми та наступними частинами курсу, перелік основних і допоміжних тем з визначенням літературних джерел, вказано послідовність, методи, час, місце проробки матеріалу, визначено кількісні та якісні вимоги щодо виконання завдання, засоби самоконтролю та контрольні запитання [1, с. 67; 2, с. 19].

Група розбивалася на бригади, 3-5 чоловік у кожній, склад яких зберігався тривалий час протягом теоретичних занять і на виробничій практиці [2, с. 15-16].

Під час вступної лекції, яку повинен проводити завкафедрою перед усім курсом на початку вивчення нового розділу дисципліни, розкривається сутність, головні теми і положення розділу, зв'язок з попередніми розділами, пояснення найважливіших моментів, методика проробки. Надалі в межах груп викладачі-груповоди перед кожним завданням поточного розділу проводять вступні бесіди-лекції, де вказують методику теоретичної та практичної проробки завдання [3, с. 4-5; 4, арк. 6].

Наступним етапом роботи йде самостійна індивідуальна робота студентів: самостійна робота з літературою, складання конспектів, підготовка відповідей на контрольні запитання, розв’язання задач, складання схем, розрахунків. Під час індивідуальної теоретичної роботи викладач проводить індивідуальні консультації, робить систематичні обходи студентів з метою контролю їх роботи. При індивідуальній практичній роботі викладач контролює правильність її виконання, виправляє помилки [3, с. 5].

Далі йде етап бригадної роботи, під час якої опрацьовуються головні питання в загальних рисах, підготовка і підсумування матеріалу перед захистом, колективно перевіряються відповіді членів бригади на контрольні запитання, складні моменти обговорюються в бригаді і можуть виноситися на консультацію з викладачем [5, с. 13; 3, с. 5-6].

По завершенню бригадою проробки завдання призначається бригадна консультація – наступний етап роботи. Викладач допомагає розв’язати усі ускладнення, поглиблює та розширює знання студентів, аналізує результати роботи кожного студента з метою обліку успішності. При цьому кожен член бригади зобов’язаний пред’явити свій робочий журнал і свій конспект, надати відповіді на усні та письмові запитання викладача. На заключення керівник дає вказівки кожному члену бригади, де відзначає позитивні та негативні моменти в їх роботі. У випадку недостатнього рівня засвоєння навчального матеріалу викладач призначає бригаді другу консультацію. Для врахування поточних досягнень кожний студент повинен мати спеціальні залікові книжки [3, с. 6].

На заключній конференції завкафедрою (професор) робить узагальнення, поглиблення, розширення матеріалу, проведення взаємозв’язку з попереднім матеріалом, підводить підсумки. Якщо у групи була виробнича практика, що має відношення до теоретичного розділу, то вона обов’язково повинна ув’язатися з теорією. В результаті професор виявляє правильність роботи в групі та її якість. Свої висновки професор повідомляє керівнику групи для внесення корективів у хід навчального процесу [3, с. 6-7].

За результатами дослідження можна виділити основні засади запровадження активних форм і методів навчання у вищій інженерній освіті України кінця 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст.: 1) активна технологія навчання базувалась на самостійній роботі студентів як під час аудиторних занять, так і домашнього опрацювання; 2) роль викладача полягала в раціональній організації, поточному контролі і корегуванні самостійної роботи студентів; 3) в центрі навчальної роботи студентів лежали методичні розробки-інструкції, які отримали назву “завдання“; 4) пріоритетного значення при визначенні підсумкової оцінки з дисципліни набув поточний облік успішності навчання студентів, при цьому екзамени відмінялись; 5) подібно до кредитно-модульної системи навчальний план і навчальні робочі програми розбивались на завдання (модулі), послідовне вивчення яких і складало навчальний процес.

Стосовно практичних рекомендацій на наш погляд, структура навчання, побудованого за принципами активного методу, може бути взята за основу при розробці форм самостійної роботи студентів як ключової в контексті Болонського процесу. При цьому необхідно поєднувати групову та індивідуальну роботу зі студентами і урізноманітнювати форми контролю за їх навчально-дослідною діяльністю. Обов’язковими критеріями ефективності самостійного навчання студентів є належне методичне (докладні інструкції вивчення кожної теми, відповідні за формою і змістом підручники, систематичні консультації, контрольні заходи тощо), матеріально-технічне (обладнані лабораторії, кабінети, належна кількість наочних і навчально-методичних матеріалів тощо) і кадрове (методично підготовлений викладацький склад) забезпечення.

Список використаних джерел

1. Малкин И. Коренным образом перестроить организацию учебного процесса во ВТУЗах // За промышленные кадры. – 1931. – № 5. – С. 66-68.

2. Тези доповідей ВРНГ на Всеукраїнській партнараді ВТИШ’ів і технікумів. 10-13 лист. 1931 р. – Х., 1931. – 32 с.

3. Реформатский А.Н. Активные методы преподавания в высшей проф.-технической школе: Тезисы доклада проф. А.Н. Реформаторского (Май 1932 г.). – М.: Типо-лит. им. Воровского в Мск, 1932. – 11 с.

4. Отчет о деятельности Лисичанского горного института с 1 окт. 1931 по 1июн. 1932 гг. // Центральний державний архів органів влади та управління України. Ф. 806, оп. 1, спр. 1383, арк. 1-9.

5. Рева А.С. Нові методи перемагають // Кадри. – 1932. – № 7. – С. 13-15.