Язык, речь, речевая коммуникация

Артеменко Т.М., Ліпко І.П.

Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого

З ДОСВІДУ ВИВЧЕННЯ ПРАГМАТИЧНИХ ТА СЕМАНТИЧНИХ АСПЕКТІВ КОНСТАТИВНОГО ДІАЛОГУ

Дослідження ефективного функціонування констативних реплік-відповідей в умовах мовленнєвої діяльності в залежності від інтенцій адресата, вивчення семантичних та прагматичних особливостей даних реплік є актуальним на сучасному етапі лінгвістичних досліджень у зв’язку з широким їх використанням. В залежності від комунікативних інтенцій адресата виділяються його стратегія та тактики спілкування. Комунікативний підхід до вивчення мовних одиниць включає вивчення прагматичних аспектів комунікації, співвідношення мовних одиниць з діяльністю людини, вивчення стратегій і тактик комунікантів. Такий функціонально-комунікативний підхід дає можливість дослідити моделювання мовленнєвої взаємодії і використання мови як засобу соціальної дії і взаємодії в умовах конкретних ситуацій спілкування.

Діалогічний дискурс демонструє варіювання комунікативних інтенцій. Широке вивчення діалогічної форми мови, урахування впливу мови на її структуру [1:84] знаходиться у центрі уваги багатьох дослідників.

Репліки-відповіді у складі констативно-констативного мікродіалогу демонструють комунікативні інтенції, які визначають стратегію адресата в процесі спілкування [3:49]. Тільки через урахування інтенцій комуні кантів можливо вивчити комунікативні процеси [2:26]. Репліка-відповідь доповнює, розкриває, пояснює зміст репліки-стимулу, показує відношення адресата до її змісту в спектрі відображення діалогічних взаємодій: згода-незгода.

Репліка-стимул може повідомляти інформацію, зацікавленість або незацікавленість якою демонструє репліка-відповідь. Стратегії згоди можуть реалізуватися тактиками прямої кореляції і деталізації, узагальнення, пояснення.

Тактика деталізації здійснюється, наприклад, еліптичними відповідями, словами-реченнями yes, good, які можуть висловлювати згоду з різними модально-оціночними модифікаціями. Репліки-відповіді часто включають звернення з вказівкою на соціальну роль адресанта, що можна пояснити більш нижчим соціальним статусом адресата. Інтенсифікація висловлювання згоди може здійснюватися за допомогою повторення основного компоненту. Модифікація згоди може відбуватися шляхом вживання вигуків у пресупозиції . До засобів актуалізації тактики деталізації належать також повні речення, які підтверджують, відбивають правильність думки адресанта. Такі репліки можуть включати звернення з вказівкою на соціальний статус адресанта. Засобом висловлювання підкресленої згоди є повтор семантичних елементів початкової репліки у репліці-відповіді. Висловлювання експресивної згоди досягається комбінованим використанням засобів інтенсифікації , наприклад, паралінгвістичних засобів, підсилювальних прислівників. Деталізувати репліку-стимул можуть репліки-відповіді, які експліцитно демонструють семантичний склад репліки адресанта. Деяким реплікам притаманна сильна емоційна імплікація. У репліці-відповіді може мати місце повтор семантичного елемента. З повтором може поєднуватися фразеологічна одиниця. Такий повтор містить емоційно-експресивний ефект.

Аналіз матеріалу, який вивчається, показує, що при повторній номінації у репліці-відповіді має місце не тільки збіг інформаційного об'єму двох реплік, але й звуження інформації, яка представлена у репліці-стимулі з метою конкретного висловлювання її змісту. .

Тактика деталізації може бути спрямована на звуження інформації, яка міститься у репліці-відповіді по відношенню до інформаційного об'єму початкової репліки з метою деталізації її змісту.

Тактика деталізації забезпечується різними видами кореляцій між початковою реплікою та реплікою-відповіддю: кореляцією суб'єктних номінацій початкової та репліки-відповіді, при цьому слова широкої або невизначеної семантики в початковій репліці потенційно обумовлюють їх деталізацію у репліці-відповіді; кореляцією об'єктних номінацій, при цьому деталізація об'єкта здійснюється по лінії його дефіциту: невизначений об'єкт (якість)– визначений об'єкт (якість). Деталізація об'єктних номінацій може здійснюватися з підвищеним ступенем експресивності. Кореляція предикативних номінацій початкової репліки і репліки-відповіді може мати місце за рахунок деталізації лексичного значення предиката початкової репліки.

Деталізація предикатних номінацій може супроводжуватися уточненням часу і способу здійснення дії, носити експресивний характер. Деталізація предикативних номінацій може супроводжуватися висловлюванням підкресленої згоди. Це здійснюється шляхом використання підсилювальних займенників, вигуків. Деталізація може носити адитивний характер, супроводжуватися висловом эмоційної згоди.

Тактика узагальнення відображає у формі загального положення результати окремих спостережень, конкретних фактів. Характерною особливістю реплік-відповідей, які актуалізують тактику узагальнення, є розширення об’єму одного із семантичних компонентів початкової репліки. Виявлені різноманітні види взаємодій початкової репліки і репліки-відповіді, які пов’язані тактикою узагальнення. Це може бути корелятивне узагальнення, яке встановлюється між суб’єктними номінаціями початкової репліки та репліки-відповіді. Узагальнення може здійснюватися за допомогою заміни особових займенників займенником we в узагальнюючому значенні. Узагальненню може передувати висловлювання підкресленої згоди. Воно може носити відтінок припущення.

Узагальнення може бути адитивного плану, при якому у репліці-відповіді представлена додаткова інформація, яка містить номінацію часу. Індикатором узагальнення є квантор always, який висловлює експресивне підтвердження істинності ситуації. При використанні у репліці-відповіді кванторних слів часова конкретизація може зводитись до висловлювання постійної дії, яка повторюється.

Тактика пояснення надає пояснення репліки адресата як фактора-причини по відношенню до змісту початкової репліки. Тактика пояснення актуалізується репліками-відповідями, які включають реляційну одиницю з каузальним значенням because. Основна причина фактів та подій, які надаються у початковій репліці, також може висловлюватись контекстом репліки-відповіді без вказаного засобу. Значення каузальності може бути модифіковано. Репліка-відповідь може вказувати на наявність мотивуючої інформації, при цьому адресат уточнює свою думку про причину, характеризує її важливість. Засобом реалізації комунікативного наміру адресата є частка only. Репліка-відповідь відображає сумнів адресата в тому, чи має фактор-причина, про яку говориться, дійсною причиною. Невпевненість адресата висловлюється за допомогою мовних форматорів, в семантичну структуру яких входить сема «припущення». До них належать одиниці модусу типу I think, модальні дієслова. Репліка-відповідь , яка конкретизує мотивацію, може бути складним мовленнєвим актом, якому притаманна структура градаційного ряду. Ступінь емоційної насиченості може поступово зростати. Це відображено у мовленнєвих актах, які слідують один за одним. Засобом інтенсифікації висловлювання пояснення-згоди є значення узагальнення, яке виражено квантором never. Компонентні мовленнєві акти складного мовленнєвого акту можуть бути об’єднані значенням пояснення, уточнення. Уточнення може конкретизувати або узагальнювати відношення. Слід зазначити, що у діалозі-унісоні, який відображає бажання адресата співпрацювати, конкретна взаємодія комуні кантів може мати різні результати в залежності від характеру і ступеню здійснення мети. Семантика репліки-відповіді може бути ускладненою за рахунок прихованого виразу пресупозиції. Репліка-відповідь може бути розглянута як репліка-згода лише у тому випадку, якщо вона правдиво висловлює почуття адресата.. Існують ситуації, коли різноманітні обставини можуть примусити адресата створити лише видимість кооперативної співпраці. При цьому порушується принцип істинності П. Грайса. Комунікативна істинність реплік-відповідей не завжди відповідає денотативній істинності. Виявлення цього базується на урахуванні ситуації спілкування, достовірній інформації. Принцип ввічливості може відігравати вирішальну роль по відношенню до принципу кооперації. Правила етикету можуть нейтралізувати принцип істинності висловлювання. Дослідження констативних мовленнєвих актів дає підставу зробити висновок про те, що вони не завжди співвідносяться з існуючими постулатами спілкування. Обмеження принципу кооперації полягає також в тому, що згідно з теорією Грайся учасники мовленнєвого акту мають спільну мету комунікативної співпраці, але слід говорити не про загальну мету, а про найближчу тему діалогу. А загальна тема діалогу може базуватися як на загальних, так і на різних інтенціях комуні кантів /Старикова/. Інтенції комуні кантів можуть розглядатися не тільки як згода, але й бути контрадикторними, можуть вступати в протиріччя. Таким чином, принцип кооперації не завжди є справедливим по відношенню до процесів мовленнєвого співробітництва. В процесі діалогічного спілкування має місце оцінка ситуації партнерами по діалогу. Позиції комуні кантів можуть бути протилежними. Негативне ставлення адресата до змісту початкової репліки висловлюється за допомогою різноманітних засобів і прийомів. Подальше перспективне вивчення реплік-відповідей може бути спрямовано на вивчення контрадикторних стратегій і тактик, за допомогою яких ці стратегії реалізуються. До них можуть, наприклад, належати тактики протиставлення та відхилення від реагування, тактика зазначення недоцільності висловлювання.

Вивчення інтенціональної структури діалогу і комунікативних стратегій , які її визначають, приводить до висновку про те, що інтенції комуні кантів можуть реалізуватися за допомогою різноманітних мовних засобів. Вони спрямовані на те, щоб вплинути на комуніканта певним чином, примусити продемонструвати свої емоції та почуття, виявити своє відношення до дій співрозмовника. Стратегії згоди, які досліджуються, можуть реалізовуватися тактиками прямої кореляції і деталізації, узагальнення, пояснення, які демонструють збіг комунікативних намірів партнерів по дискурсу. Вказаніі тактики актуалізуються різними видами реплік-відповідей, які демонструють семантичне і формальне варіювання.

Комунікативно-прагматичний підхід до вивчення мови дає можливість дослідити її як засіб соціальної дії і взаємодії в умовах конкретних ситуацій спілкування. Подальше перспективне вивчення реплік-відповідей у складі констативно-констативного мікродіалогу пов'язано з вивченням реплік, які демонструють стратегію незгоди і актуалізуються різноманітними тактиками комунікантів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Макаров Л.М. Основы теории дискурса. – М.: Гнозис, 2003. – 227c.

2.Чахоян Л.П. Синтаксис диалогической речи современного английского языка. –М.: Высш. шк., 1979. – 168 с.

3.Schmidt S. Some Problems of Communicative Text Theories // Current Trends in Textlinguistics. – Berlin –New York: de Gruyter, 1978. – P. 47-60.