Секція – Філософія, підсекція – Історія філософії

М.А. Шегута

Українська інженерно-педагогічна академія

БУДЕННІ ЗНАННЯ І БУДЕННА СВІДОМІСТЬ ЯК ДЖЕРЕЛА ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ.

Аналіз нефілософських текстів як специфічних джерел історії філософії може в певній мірі пролити світло на проблему становлення філософської думки. Без аналізу природи буденної свідомості генезис філософії зрозуміти неможливо. Як відомо, буденна свідомість – це свідомість, яка формується в процесі повсякденної, буденної діяльності. Носіями цього рівня свідомості є великі групи людей або суспільство в цілому, а основними компонентами цього феномену є: накопичений в процесі трудової діяльності досвід та необхідні для праці знання, буденні уявлення про навколишній світ та його будову (тобто буденний світогляд), звичайне право та народна художня творчість (фольклор). Філософія користується результатами, які зафіксовані в різних формах свідомості – політичній, правовій, естетичній, моральній, релігійній як на теоретичному, так і на буденному рівні.

Буденна свідомість у цілому – вельми складний феномен духовної культури, який включає в себе пізнавальні, ціннісні, соціально-психологічні та інші компоненти. Розрізнення буденного та науково-теоретичного знання має давню історію. В античній культурі протилежність буденного і теоретичного розглядається як протилежність простої думки і справжнього знання. В філософії Нового часу – це проблема взаємовідносин теоретичних форм свідомості та здорового глузду. Тоді була досить популярною точка зору, згідно з якою буденні знання не мають ніякого відношення до філософії. Рене Декарт настоював навіть на тому, щоб до теоретичного розуму взагалі не примішувалось ніяких чуттєвих уявлень. На його думку, якщо мислення і має

1

відправлятись від чогось, то тільки від самого себе, не запозичуючи нічого

зовні. У такому випадку воно повинно бути на перших порах просто нічим не наповненим, голим існуванням: з цього воно й починає, з cogito – з існування розумного мислення як такого.

У Дж. Локка – розум є чистою дошкою (tabula rasa), на якій нічого не накреслено заздалегідь, тобто в розумі самому по собі нічого немає, - нічого, крім самого розуму, уточнює В. Лейбніц. Просвітникам було притаманне переконання в тому, що природу, людину, суспільство слід переробити на принципах розуму, науки, яка являється вищою формою раціональності. Тут панував культ розуму.

І. Кант звертається до буденної свідомості у зв’язку з розмежуванням теоретичного (Vernuft) та практичного (Verstand) розуму. Сокира та пила, казав Кант, цілком годяться для обробки дерева, але для гравірування на міді потрібна гравірувальна голка. І все ж саме Кант чи не вперше усвідомив, що буденні знання, практичний розум є певною глибинною основою філософії. ¹

“Внутрішній зв’язок філософії з буденним знанням, - відзначає Б.Я. Пукшанський, - зумовлений насамперед специфічною світоглядною сутністю філософії, її особливостями як одного із способів духовно-практичного ціннісного освоєння дійсності, як однієї з форм гуманітарного знання”. ² Філософія критично аналізує, осмислює, синтезує буденний досвід людства. Перші філософські проблеми історично виникають з двох джерел, що явно протистоять одне одному: повсякденного досвіду і міфологічного та релігійного світогляду.

На думку Гегеля, справжня філософія має ґрунтуватися не на здоровому глузді, а тільки на спекулятивному розумі. Філософія не повинна оглядатися на здоровий глузд. Кожен філософ, якщо він дійсно філософ, “йде далі здорового глузду, бо те, що зазвичай називають здоровим людським глуздом, не є філософією…” ³ У цьому полягає один з недоліків гегелівської філософії історії

2

філософії: спроба зведення розвитку філософії до одного тільки діалектичного синтезу філософських ідей. На цій основі Гегель не визнавав філософією матеріалізм, вважаючи, що він – точка зору буденної свідомості, критикуючи матеріалізм за те, що той шукає істинне не в думках, а в досвіді, і тому не піднімається над рівнем буденної, нефілософської свідомості.

Таким чином, буденна свідомість, як правило, виступала у філософів минулого своєрідним негативним фоном для підкреслювання переваг теоретичних способів мислення. Але теоретично систематизовані форми вираження філософської свідомості помилково розглядати як єдиний адекватний предмет історико-філософського аналізу. Буденні знання – це той пласт свідомості, в якому зароджуються елементи філософії. Цей рівень свідомості розташований “нижче” рівня ідей; буденна свідомість більш аморфна, не пройшла через горно індивідуальної творчості, тут немає строгих дефініцій. Це сфера образів, уявлень, вірувань, стереотипів, які витають у суспільній свідомості. М. Хайдеггер вважав, що почуття, навіть найпрекрасніші, не мають нічого спільного з філософією, бо вони представляють собою дещо ірраціональне. Однак “філософія ніколи не зможе спростувати буденний розум, бо він глухий до її мови. Вона не посміє побажати коли-небудь його спростувати, оскільки буденний розум сліпий, щоб бачити те, що вона відкриває зору, який споглядає сутність”. ⁴

Але саме в буденній свідомості фіксуються тривало діючі уявлення про світ, які розділяє колектив, оскільки людина пізнає і поза наукою. Переважна більшість уявлень людей про світ добуваються із позанаукових джерел, з буденного, повсякденного досвіду. Навіть у прислів’ях та приказках, які формуються на рівні буденної свідомості, знаходимо перші спроби узагальнення, початок етичних та естетичних уявлень. Таким чином, вони також можуть у певній мірі слугувати джерелами історії філософії.

Очевидно, що на різних етапах розвитку філософії на перший план виходять і характеризуються перевагою джерела різного типу: джерела

3

буденної свідомості мають перевагу, коли досліджується історико-

філософський процес періоду зародження та становлення філософії. Але поступово їх сфера звужується за рахунок джерел науки, а також джерел, які отримують з політичної, художньої та інших форм суспільної свідомості. В буденній свідомості імпліцитно виражені народні філософські погляди та переконання (власне, те, що називають народною мудрістю), оскільки буденна свідомість формується передусім на ґрунті практичного відношення до світу, в процесі практичної діяльності.

Гегель, при всьому його негативному і навіть зневажливому ставленні до буденної свідомості, все ж змушений визнати цей феномен у певній мірі духовним джерелом філософії. У “Вступі” до грецької філософії він пише про житейську мудрість як про одну з умов виникнення філософії: “У народу настає час, коли дух накидається на загальні предмети, намагаючись, наприклад, підвести природні явища під загальні розумові визначення, пізнати їх причини і т.д. Тоді кажуть: “народ починає філософствувати”, бо мислення доводиться рідним як філософії, так і цьому змісту. У таку епоху ми зустрічаємо як вислів про загальний хід подій в природі, так і вислови про моральні явища, моральні сентенції, афоризми про загальні основоположення моралі, про обов’язки і т.д. І ті люди, що висловили ці сентенції, одержали назву мудреців чи філософів…” Буденна свідомість та втілена в неї “народна філософська думка” на відміну від професійної філософської думки тісніше зв’язана з безпосередньою практикою мас, тому Гегель відзначав її етичну спрямованість.

Безпосередньою сферою, де виникає початок знань, є світогляд – сукупність поглядів людини на світ в цілому, на місце людини в цьому світі; це неодмінна складова людської свідомості. Світогляд зародився в доісторичні часи задовго до виникнення філософії і розкривається як цілісне освоєння світу людиною. Об’єкт світогляду – світ в цілому, але предмет – це взаємовідношення світу природи та світу людини. Тому буденна свідомість у

4

різних її формах являє собою сферу первісного існування філософії.

Маючи на увазі неповноцінність буденного знання у порівнянні з науковим, теоретичним, С.Б. Кримський відзначає, що “об’єкти буденного знання, як правило, носять емпіричний і чуттєвий характер. У ньому відсутня системна усвідомленість, фіксована методологія і метамовні рівні. Буденне знання характеризується потягом до представлення абстрактного змісту через наочні образи і моделі, запозичені з “житейського досвіду”, зі сфери буденних дій людини”. ⁵ Але філософське знання, продовжує вчений, узагальнює і буденне, і конкретно-наукове знання. Пошук загальних граничних основ буття притаманний і для синкретичної свідомості родового суспільства, а не тільки для філософської свідомості. Масові уявлення про світ, його будову, закономірності розвитку, які сформувались стихійно, є невід’ємним джерелом, у якому своєрідно виражаються суспільні погляди та світовідчуття. Інтелектуальна реконструкція історико-філософського процесу, принаймні багатьох країн і народів, неможлива без прийняття до уваги продуктів буденної свідомості. “Для розуміння української національної філософії, - цілком слушно зауважує Р.А. Наконечний, - особливо хотілося б підкреслити роль такого феномену, як здоровий глузд українського народу. Навіть тоді, коли українська інтелігенція перебувала в тюрмах або на службі Молоху, єдиний, хто тримався опозиційно, був “здоровий глузд народу”. Адже в основі філософії лежить систематична практика духовного досвіду”. ⁶ Філософські ж категорії містять в собі не тільки теоретичний, науковий, а й буденний зміст, виконуючи, зокрема, функцію світоглядного узагальнення всіх форм людського знання.

Таким чином, природу філософії неможливо глибоко виявити, не звертаючись до буденної свідомості. Філософська свідомість та буденна свідомість близькі між собою за світоглядною суттю та за спеціальними функціями, які вони виконують.

5

ЛІТЕРАТУРА

1. Кант И. Критика чистого разума // Соч. в шести томах. – Т.3. – М., 1965. С.60.

2. Пукшанский Б.Я. Обыденное знание. Опыт философского анализа. – Л., 1987. С. 62.

3. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. – М., 1974. – Т.1. С. 118.

4. Хайдеггер М. О сущности истины (Vom Wesen der Wakrheit) // Хайдеггер М. Разговор на просёлочной дороге. – М., 1991. С.9.

5. Крымский Б.С. Научное знание и принципы его трансформации. – К., 1974. С.60.

6. Наконечний Р.А. Філософія і нація: діалектика взаємозв’язку та взаємозалежності // Проблеми філософії. – 1992. - №94. С.18.

6

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Прізвище, імя та по батькові: Шегута Михайло Андрійович;

Місце роботи: Українська інженерно-педагогічна академія;

Посада: завідувач кафедри;

Вчена ступінь: кандидат філософських наук;

Вчене звання: доцент, академік Міжнародної академії наук

педагогічної освіти;

Домашня адреса: 94016 м. Стаханов Луганської області,

проспект 50-ти річчя Жовтня, б. 5, кв. 29;

Телефон сл. 4-29-62.