Экономические науки / Экономика предприятия

К.е.н., доцент Мулик Т.О., Бабич О.М.

Вінницький державний аграрний університет, Україна

Організаційні та методологічні аспекти стратегічного аналізу в умовах ринку

Нинішнє політико-економічне становище аналізується швидкими та досить непередбаченими змінами в законодавстві, посиленням конкурентної боротьби, динамічним розвитком та складністю кон’юнктури ринку, що зумовлює досить стрімкий розвиток стратегічного підходу до процесу управлінської діяльності.

Питання стратегічного аналізу розлядали вітчизняні та зарубіжніжні дослідники: І. Ансофф, А. Стрікленд, А. Томпсон, С. Віханський, М. Ковальчук та інші.

Водночас проблематика стратегічного аналізу, його ролі в управлінні підприємницькоб діяльністю у ринкових умовах господарювання з урахування специфіки галузей, народного господарства, охоплює низку організаційних, методологічних і методичних аспектів, які вимагають глибокого і комплексного дослідження.

Впровадження стратегічного підходу до процесу управління дає можливість підприємствам, установам та організаціям відповідним чином реагувати на певні зміни в сфері їх діяльності та формувати конкурентні переваги, що в майбутньому забезпечить підвищення вартості господарських одиниць та досягнення ними стратегічних цілей [1].

На сьогоднішній день не має єдиного підходу щодо пояснення сутності стратегічного аналізу, його об’єктів, завдань та етапів. Також не є однозначно визначений його предмет. Перші наукові праці в яких згадується стратегічний аналіз трактують суть аналізу у досить широкому аспекті сприйняття. Зокрема, І.Х. Ансофф розглядає процес формування стратегії підприємства як єдине ціле [7]. А.Дж. Стрікленд вважає, що стратегічний аналіз є основою здійснення правильного стратегічного вибору[8]. В більш пізніших працях вчених стратегічний аналіз найчастіше розглядається як:

- метод, що являє собою процес стратегічного планування та контроль за інформаційними даними [5].

- спосіб перетворення інформації, отриманої за рахунок аналізу середовища на стратегічні плани підприємства [2].

- аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища з поставленою метою визначення можливих напрямків розвитку [6].

На нашу думку ці підходи можна доповнити наступними поглядами на трактування стратегічного аналізу, які є ще недостатньо дослідженими:

1) аналіз ефективності стратегії, яка реалізується в даний час та можливості її видозмінювання з метою досягнення поставлених стратегічних цілей;

2) аналіз варіантів перетворення загроз на реальні можливості;

3) можливість максимального використання потенціалу підприємства для досягнення стратегічних цілей.

Ряд запропонованих підходів до трактування суті стратегічного аналізу потребують дослідження „потенціал” як економічної категорії. Найчастіше потенціал розглядають як: сукупну здатність галузей народного господарства; масштаби діяльності виробничого підприємства; результат економічних і політичних відносин. Однак кожне із цих визначень не є повним і не розкриває значення цієї категорії. Погоджуючись із думкою Г.П. Уліганця, поняття потенціалу слід розглядати як сукупність можливостей досліджуваного об’єкта до оптимального використання наявних ресурсів [6].

Об’єкти стратегічного аналізу визначаються відповідно до цілей, які ставить перед собою керівництво підприємства. Більшість дослідників до об’єктів стратегічного аналізу відносять: стратегічні зони господарювання (сегменти ринку), сектори бізнесу (напрями діяльності), окремі продукти (товари, послуги), фінанси, інвестиційні проекти [2,5,6].

Метою стратегічного аналізу є формування альтернатив для прийняття стратегічних рішень, які забезпечать переваги досліджуваного об’єкта та його можливу прибутковість у довгостроковій перспективі з максимальним використанням потенціалу підприємства та змін у зовнішньому середовищі.

Враховуючи розглянуті підходи до стратегічного аналізу можна визначити його в системі управління підприємством.

О.Л. Коробейніков вважає, що за межі процесу стратегічного управління слід винести аналіз, прогнозування та моніторинг зовнішнього середовища, оскільки результати їх проведення формують базу для самого управління. Аналіз повинен здійснюватися на кожному етапі: від формування до реалізації і контролю за впровадження стратегії. Такий підхід забезпечить виконання основного принципу стратегічного управління[3].

З.І. Галушка та І.Ф. Комарницький вважають, що стратегічний аналіз проводиться з метою визначення стратегії розвитку підприємства та ґрунтується на дослідженні внутрішнього та зовнішнього середовища. Однак в запропонованій авторами моделі стратегічного управління блок стратегічного аналізу та блоки діагностики внутрішнього та зовнішнього середовищі виділяються окремо.

На думку Парасій-Варгуненко І.М., виникнення стратегічного аналізу пов’язане із еволюцією поняття управління. Стратегічний аналіз науковець розглядає в контексті функції стратегічного управлінського обліку. В системі стратегічного управління аналізу передує стратегічне планування та стратегічний облік[7]. Деякі автори не виділяють аналіз як окрему функцію управління. Погоджуючись із думкою вченого, щодо функцій управління, окрім традиційних, таких як: планування, організація, мотивування, регулювання та контролювання, слід відносити облік та аналіз.

Наведені думки доводять те, що між науковцями не існує єдиної думки щодо місця стратегічного аналізу в системі управління підприємством. Більшість із них розглядають аналіз як один із етапів управління. Крім того до його завдання включають оцінку поточного стану досліджуваного об’єкта на етапі аналізу внутрішнього середовища підприємства, що є неправдивим, оскільки це є прерогативою поточного економічного аналізу. Що ж до аналізу внутрішнього середовища, то на цьому етапі слід оцінювати сильні і слабкі сторони підприємства та рівень його потенціалу, які можуть бути використані для досягнення стратегічних цілей.

Роль стратегічного аналізу в системі управління підприємством визначається його перевагами, які дають змогу: створити інформаційну базу для прийняття стратегічних рішень на основі оцінювання внутрішнього та зовнішнього середовища; зменшити негативний вплив змін зовнішнього та внутрішнього середовища на результати діяльності підприємства; швидко реагувати на зміни та вносити відповідні корективи до стратегії, яка реалізується на даному етапі діяльності господарюючого суб’єкта; визначити необхідний рівень потенціалу підприємства до дії чинників зовнішнього середовища, які у поєднанні дають змогу досягнути його стратегічних цілей.

Стратегічний аналіз слід виділити як самостійний напрям дослідження, як окрему систему, оскільки його елементи присутні на кожному із етапів стратегічного управління: від визначення стратегічних цілей до реалізації стратегії та оцінки її ефективності. Щодо співвідношення оперативного та стратегічного аналізу, то аналіз оцінки поточного стану організації передує стратегічному і є основою його проведення.

Отже розглянуті підходи щодо стратегічного аналізу більш точно та повно розкривають його суть, а також дають можливість з іншого боку розглядати місце і роль стратегічного аналізу в управлінні підприємством.

Література:

1. Головко Т.В., Сагова С.В. Стратегічний аналіз: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. диск./ За ред. М.В. Кужельного. – К.:КНЕУ, 2002. – 198 с.

2. Володькина М.В. Стратегический менеджмент. –К.:Знання, 2002. – 149 с.

3. Ковальчук М.І. Стратегічний аналіз в сільському господарстві: Навч. – метод. посіб. для самост. вивч. диск. – К.:КНЕУ, 2003. – 259 с.

4.Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник. – К.: Центр навч. літератури, 2003. – 412 с.

5. Радченко К.І. Стратегічний аналіз в бізнесі: Навчальний посібник. – 2-ге вид., доп. – Львів: Новий світ-2000, 2003. – 272 с.

6. Угіланець Г.П. До питання про сутність терміну „економічний потенціал”// Економічні науки /3. Фінансові відносини. – 2007. – Доступний з: http://www.rusnauka.com/14.NTP/ Ekonomiks/21654.doc.htm

7. Парасій-Вергуленко І.М. Стратегічний аналіз в банках: теорія, методологія, практика: Монографія. – К.: КНЕУ, 2007. – 360 с.

8. Коробейников О.Л. Колесов В.Ю., Трифилова А.А. Стратегическое поведение: от розработки до реализации // Менеджмент в Росии и за рубежом. – 2002. - №3. – С. 88-129.