Виконавець: Чорний А. В.
Науковий керівник: Погрибенник О.В.
Буковинська державна фінансова академія
Під соціально-ринковим
господарством слід розуміти
певну соціально-економічну політику, яка поєднує в собі принципи свободи на
ринку з принципом соціального вирівнювання, тобто поєднання вільної конкуренції
з соціальною справедливістю. Такий соціально-економічний устрій і відповідна
йому політика переслідують певні цілі. Економіка має в цілому розвиватися на
ринкових засадах, кожна людина має отримувати щонайбільше свободи в економічній
сфері, особиста ініціатива приватних підприємців одержує щонайбільшого сприяння
і заохочення, державне втручання потрібне лише в громадянських інтересах в
цілому і для безперервного функціонування соціально – ринкової економіки.
Провідна мета соціально - ринкового господарства – якнайповніше задоволення
потреб і якнайвищий добробут кожного громадянина [3, 314-319].
Для соціально-ринкового
господарства і соціально-орієнтованого управління характерним є наступний понятійно-категоріальний
апарат, який дозволяє глибоко проникнути у механізми ефективного управління у
високорозвинутих країнах Заходу:
1) соціальна держава – тип організації
державного і громадянського життя, заснованого на пріоритеті соціальних
цінностей, насамперед права людини на «гідне життя». Концептуальне ядро теорії соціальної
держави утворюють положення про зростаючу відповідальність держави за добробут,
розвиток і безпеку її громадян. Практичну реалізацію цих положень здійснює
потужна соціальна політика [3].
2) соціально-відповідальна держава – це
термін, який висловлювали ще українські демократи. На думку М.Грушевського, актуальне
завдання української демократії – «соціалізувати державу і заразом
удержавлювати соціальне життя в широкому значенні свого слова». Українська
держава має стати паладіумом демократичних свобод, бути головним гарантом таких
соціальних і моральних цінностей, як добробут робочих людей, суспільна злагода,
соціальна справедливість, згода людей усіх національностей, право людини на власний
«етичний шлях».
3) соціальна сфера має
неоціненну роль для економіки, оскільки саме вона формує нові потреби і
визначає попити на товари і послуги. У цьому розумінні можна говорити про
первинність, пріоритетність соціальної сфери над економікою, заради якої
остання врешті-решт і здійснюється [4].
4) соціальна політика –
це діяльність держави по збалансованому розвитку суспільства, забезпечення
стабільності державного управління й соціального захисту населення.
5) сучасне виробництво неможливе без розвиненої соціальної і виробничої інфраструктури.
6) створення суспільних благ. Саме ринок у змозі виявити і задовольнити попит лише на приватні блага.
Створення і реалізація суспільних благ є задачею держави. Суспільні блага не є
однорідними: вони виступають як чисто – і частково суспільні блага. Виробництво
чисто суспільних благ (національна оборона, охорона суспільного порядку)
повністю покладаються на державу, В той же час створення частково суспільних
благ (освіта, охорона здоров’я, соціальне страхування) можуть здійснюватися як
державою, так і приватним сектором економіки [1].
7) регулювання зовнішніх (побічних) ефектів. Ринковий механізм не в змозі справитися з цією проблемою
Зовнішній ефект – це ефект, який впливає на фірми при виробництві товарів, який
може бути як позитивним, так і негативним. А.Пігу, автор теорії держави
всезагального благоденства, пропонує податковий шлях вирішення цього питання,
що передбачає активну роль держави; Р.Кроуз, теоретик неокласичної школи,
вважає, що регулювання зовнішніх ефектів найбільш є корисним на основі
приватних угод власників;
8) перерозподіл доходів, доходи і товари мають розподілятися справедливо; люди, які
неспроможні забезпечити себе самі, повинні отримувати державну допомогу і мати
соціальний захист. Усі члени суспільства мають отримати повний гарантований
мінімум, гідний людини.
9) економічний або господарський порядок –
центральна категорія соціально-ринкового господарства яку ввів до наукового
обігу В.Ойкен як один із засновників теорії «соціального ринкового господарства».
Під останнім розуміють сукупність норм і правил, найперше законодавчих, в межах
яких мають відбуватися економічні і соціальні процеси [2].
10) «держава добробуту» пов’язана з
іменами П.Самуельсона, А.Бергсона та ін. економістів і соціологів.
11) соціальна економіка – термін, який є
також основоположним в соціально-ринковому управлінні, в контексті якого
економіка є первинною, а соціальна сфера – вторинною і похідною від неї, тому «соціальні
пріоритети» займають першочергове значення, що позначається на добробуті
народу, на соціально-економічному прогрес в цілому[4].
12) соціальна етика є важливим
компонентом соціально-орієнтованого управління, що являє собою систему
моральних і етичних норм, необхідних для ефективного функціонування
соціально-ринкового господарства і соціально-орієнтованого управління.
13) «якість життя», що поєднується з
економічними і соціальними показниками, такими, як заробітна плата, (зокрема,
мінімальна, яка забезпечує прожитковий мінімум), доходи населення, реальний ВВП
на душу населення, забезпечення роботою, тривалість життя, досягнутий рівень
освіти, розвиток ринку соціальних послуг тощо [1].
Формула
соціально-ринкового управління забезпечується відповідними правовими, політико-економічними, соціальними і
моральними нормами і принципами. Конституційну основу соціально-ринкового
управління складають закони, які визначають правові гарантії кожного на
достатній життєвий рівень для нього самого і його життєзабезпечення, визначають
механізм і заходи державного управління, планування, контролю, розподілу, які
мають забезпечити цивілізоване як загальне, так і індивідуальне благо людини.
Суспільна практика виробила різні моделі соціально-ринкового
господарства і соціально-орієнтованого управління: 1) скандинавська; 2)
німецька; 3) американська. Вони відбувають як універсальні риси державного
устрою, так і національно-специфічні особливості обладнання соціального буття
людей, уособлюють як позитивні досягнення, так і наявні суперечності
соціального будівництва [2].
Таким чином, реалізація
завдань соціально-ринкового господарства і соціально-орієнтованого
управління пов’язана з виокремленням наступних пріоритетів: 1)
формування правової культури населення, що передбачає подолання правового
невігластва, правового нігілізму, правового екстремізму (коли боротьба з
правопорушеннями асоціюється переважно з необхідністю підвищення жорсткості
покарань); 2) здійснення економічних перетворень, необхідних для забезпечення
переходу неефективної централізованої економіки до диференційованої
багатоукладної економічної моделі, здатної забезпечити гнучке реагування на
погіршення становища окремих верств соціальних верств;
3)
розробка реалізації конкретних заходів соціального захисту населення, яка
матиме актуальну і довгострокову спрямованість на вирішення соціальних завдань
у відповідності з прийнятим міжнародним співтовариством напрямами, здатними
забезпечити прогрес на міжнародному, національному і регіональному рівнях у
різних сферах суспільного життя.
Використана література:
1. Національна економіка: Підручник / За ред.
проф., к.е.н. П.В.Круша. - К.: Каравела; Піча Ю.В., 2008. - 416 с.
2. Социально-экономический потенциал устойчивого развития: учебник / Под ред. Проф. Л.Г.Мельника (Украина) и проф. Л.Хенса (Бельгия). - Сумы: ИТД «Университетская книга», 2007.-1120 с.
3. Ткаченко А.А. Теоретична економіка. -
Запоріжжя: Дике Поле, 2003. - 472 с.
4. www.google.com.ua – Всесвітня пошукова
мережа.