“Экономические науки”/16.Макроэкономика

Дидок В.В.

Национальный технический университет Украины «Киевский политехнический институт», Украина

Стратегічні пріоритети розвитку венчурного підприємництва в Україні

Ключовою проблемою впровадження інноваційної моделі розвитку економіки України є розрив інноваційного процесу між стадіями наукових досліджень та масовим практичним використанням їх результатів. Світовою наукою та практикою доведено, що оптимальним шляхом вирішення цієї проблеми є стимулювання розвитку прошарку малого технологічного ризикового (венчурного) підприємництва, спроможного до ефективної трансформації наукових знань у технології та швидкої їх дифузії серед господарських суб’єктів.

Основними чинниками депресивного стану венчурного підприємництва в Україні є по-перше, низький рівень загальної ділової активності в країні, зумовлений несприятливими регуляторним кліматом, у тому числі надмірним податковим навантаженням на підприємницьку діяльність. По-друге, тотальний дефіцит ресурсів для розробки інноваційних проектів, зумовлений відсутністю механізмів залучення венчурного підприємництва до потужних ресурсних потоків:

1) великих компаній – через недостатнє стимулювання до співпраці з малим технологічним бізнесом;

2) держави – через відсутність схем залучення малого бізнесу до виконання державних замовлень;

3) економіки взагалі – через нерозвиненість інфраструктури інноваційного підприємництва, у першу чергу, інституту венчурного капіталу як оптимального джерела фінансових та інформаційних ресурсів для малих технологічних фірм.

Активізація розвитку венчурного підприємництва в Україні можлива за умов подолання несприятливого регуляторного клімату, що потребує впровадження наступних заходів:

1) проводити подальше вдосконалення нормативної бази за допомогою механізмів дерегулювання та фільтрації проектів регуляторних актів, що з часом дозволить усунути надмірне регуляторне втручання державних органів в підприємницьку діяльність;

2) розробити та запровадити схеми податкового стимулювання інноваційної діяльності, зокрема, дослідити питання щодо можливості впровадження податкових канікул для венчурного підприємництва.

З метою прямого підключення малих інноваційних фірм до ресурсних потоків державних та підприємницьких структур необхідно:

1) розробити систему стимулів щодо науково-технічної та виробничої кооперації великого, середнього і малого підприємництва в сфері інноваційної діяльності;

2) внести зміни до системи держзамовлень на проведення НДДКР та виробництво інноваційної продукції шляхом законодавчого закріплення частки малого підприємництва у безпосередньому виконанні держзамовлень і встановлення нормативів залучення до виконання держзамовлення великим підприємництвом малих фірм на умовах субпідряду;

3) переорієнтувати бюджетні кошти, спрямовані на дискретну фінансово-кредитну підтримку, на забезпечення гарантій по кредитам малого підприємництва;

4) створити механізм державної участі у гарантуванні інвестицій в найбільш перспективні інноваційні проекти венчурних фірм;

5) створити державну компанію із страхування гарантій кредитів, що надаються ринковими фінансово-кредитними установами малому підприємництву під реалізацію інноваційних проектів.

З метою підтримки розвитку інфраструктури інноваційного підприємництва в Україні рекомендується впровадження комплексної державної політики, основними напрямами якої мають бути наступні.

1) впровадження механізмів фінансового забезпечення інноваційної діяльності, зокрема:

· створення інституту державного “посівного” фінансування інноваційних проектів малого бізнеса,

· запровадження схем гарантування кредитів та страхування ризиків інвестування в інноваційну діяльність,

· проведення заходів щодо створення сприятливих умов розвитку венчурного капіталу та інституту місцевих інвестиційних компаній тощо.

Важливо також організувати щорічне проведення конкурсу вітчизняних інновацій та венчурних ярмарок, що мають відігравати роль механізмів відбору найбільш перспективних вітчизняних інноваційних проектів для першочергового забезпечення їх інвестиціями.

2) стимулювання масового створення обєктів нефінансової інфраструктури інноваційної діяльності шляхом:

· спрощення процедури створення нових технологічних парків,

· запровадження практики державної участі у акумулюванні початкового капіталу для новостворених технопаркових та інкубаційних структур;

· створення мережі регіональних інноваційних центрів та посилення їх інформативної функції з питань специфіки регіональної підтримки та інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності;

· запровадження практики державної підтримки процесів створення віртуальних інноваційних бізнес-інкубаторів і баз даних щодо ведення інноваційної підприємницької діяльності на базі мережі Інтернет.

3) сприяння вирішенню проблеми кадрового забезпечення інноваційної діяльності через:

· збільшення держзамовлення на підготовку, перекваліфікацію та підвищення кваліфікації кадрів для інноваційної діяльності закладами освіти;

· налагодження схем стажування студентів з інноваційного менеджменту в провідних закладах освіти розвинених країн;

· створення сприятливих умов для рееміграції кваліфікованих фахівців з “критичних” економічних та технічних спеціальностей з-за кордону.

Характерною ознакою розвитку подій за оптимістичним сценарієм є “проривна” легалізація малих високотехнологічних фірм, орієнтованих, зокрема, на продукування інформаційних технологій, і відповідне бурхливе формування інфраструктури, орієнтованої на забезпечення специфічних вимог цього напрямку інноваційного бізнесу. Вважається ймовірним також включення процесів “циркуляції умів” (реміграції висококваліфікованих фахівців), аналогічних тим, що спостерігаються нині в Китаї. Такий розвиток подій дозволить з часом створити високоефективну інноваційно орієнтовану економіку, спроможну до продукування та використання радикальних новаторських ідей перспективних технологічних укладів.

Литература:

1. Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. Видання 3-е, вип. та доп. / За редакцією В.О. Василенко. – Київ: Центр навчальної літератури, 2008.- 440с. - ISBN 966-364-139-8.

2. Кинг К. Стратегическое планирование хозяйственной деятельности [Текст] / К. Кинг. – М.: Прогресс, 2009. - 231 с. – ISBN 499-397-112-M.