Економічні науки / 16. Макроекономіка

Гресько В.С. Малицький В.В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Ринок праці в Україні

Ринок праці є складною частиною економічної системи країни. А отже, він дзеркально відображає більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі, та фокусує в собі найгостріші проблеми: високий рівень безробіття, посилення структурних диспропорцій зайнятості, неконтрольований відтік робочої сили за кордон, зміни в якості робочої сили і мотивації праці, падіння рівня доходів населення тощо. Зазначені проблеми стають істотним фактором поглиблення кризових явищ, стримують структурні зміни, а їх вирішення створює передумови для соціального і економічного зростання.

Вирішення широкого спектру проблем у соціально-трудовій сфері може бути забезпечене шляхом підвищення ефективності функціонування ринку праці, що припускає, з одного боку, підвищення гнучкості ринку праці, впровадження інноваційних методів державного регулювання.

Проблемі державного регулювання ринку праці приділено увагу в багатьох наукових дослідженнях, але її вирішення є складним комплексним і довгостроковим процесом.

Проблеми державного регулювання ринку праці та управління трудовими ресурсами, забезпечення економічно активного населення держави робочими місцями присвячені роботи О. Грішнової, Е. Лібанової, В. Близнюк та ін.

Метою статті є дослідження ринку праці в Україні та опрацювання прикладних аспектів його державного регулювання.

Починаючи з 2005 року в Україні спостерігається позитивна тенденція зростання зайнятості населення. Темпи цього зростання поступово прискорюються, але у I кварталі 2009 року дещо знизились, що спричинене світовою економічною кризою (рис.1).

Більшість українців працюють на підприємствах недержавної сфери. Продовжується розвиток сфери послуг, що призводить до скорочення зайнятості в галузях товарного виробництва. Найвища зайнятість населення у таких сферах як сільське господарство, промисловість, будівництво та освіта.[1]

Сьогодні в Україні спостерігається ситуація, коли кількість новостворених робочих місць перевищує кількість ліквідованих. Більше всього від вивільнення постраждали працівники промисловості та сільського господарства.

Проте є підстави зафіксувати високу загальну плинність робочої сили в країні. Останніми роками питома вага звільнених за власним бажанням перевищила питому вагу вивільнених з економічних причин. Така ситуація цілком зрозуміла, враховуючи незадовільні умови праці та велику кількість порушень трудового законодавства, що спостерігається сьогодні на українських підприємствах.[3]

В Україні спостерігається підвищення безробіття у I кварталі 2009 року порівняно з періодом 2005-2008 р. Якщо базуватися на даних I півріччя 2009 року, то Україна займає непогане становище серед країн Євросоюзу, де найвищий рівень безробіття в Іспанії (17,8 %), а найменший – у Австрії та Нідерландах відповідно 4,7 і 3,2%.

Відмінною рисою українського безробіття є значні розходження між загальним та зареєстрованим безробіттям. На рис. 2 продемонстровано рівень безробіття, зареєстрований державною службою зайнятості, та рівень безробіття за даними вибіркових обстежень робочої сили. Загальне безробіття, визначене за методикою МОП, майже у два рази перевищує зареєстроване. Це може бути пов’язане з політикою уряду, що перешкоджає реструктуризації економіки та вивільнення робочої сили.

Наприклад, великий розмір вихідної допомоги, яку роботодавець повинен сплатити при вивільненні, умова збереження профілю підприємства протягом деякого часу після приватизації та ін. В таких умовах, не маючи можливості для звільнень роботодавці вдавалися до інших заходів: невиплати заробітної платні, неоплачуваних відпусток, тощо. Таке приховане безробіття не реєструвалося в Державній службі зайнятості, але враховувалося при опитуваннях робочої сили.

Викликає занепокоєння застійний характер безробіття, хоча деякі позитивні зрушення в цій проблемі спостерігаються. Так середній час пошуку роботи 7-6 днів за останні чотири роки не змінюється. Лише 39,1% безробітних у 2008 році змогли найти роботу протягом перших трьох місяців, інші 37,9% шукали роботу до півроку і більше, а 23% навіть більше року.[7]

Щодо співвідношення між кількістю безробітних жінок та чоловіків, то за інформацією Державної служби зайнятості, у 2008 році частка жінок становить 58,6% від загальної кількості безробітних. [7]

Хочеться наголосити на тому, що значний час відсутності роботи, зневіра знайти роботу призводить до того, що деякі люди по суті втрачають кваліфікацію і навіть бажання регулярно працювати. Деяка частина представників застійного безробіття поповнює кримінальні верстви населення, а також осіб без певного місця проживання. Тобто йде мова про найгірші економічні та соціальні наслідки безробіття. А тому нагально необхідним є впровадження заходів з боку держави, спрямованих на подолання проявів застійного безробіття.

Рівень безробіття в сільській місцевості традиційно був нижчим, ніж у місті, до 2004 року. Однак з 2005 року кількість безробітних у сільській місцевості стала перевищувати кількість безробітних у містах. Ліквідація значної частини сільськогосподарських підприємств, зокрема з метою продажу земельних ділянок та технік, підвищення цін на паливо, труднощі із залученням коштів для поточної роботи та розвитку, високі відсоткові ставки за кредити, - все це призвело до руйнування аграрного сектору економіки та як, наслідок, до скорочення робочих місць.[1]

Структура незайнятих громадян за причинами незайнятості була схожою впродовж останніх років. Найпоширенішою з відомих причин безробіття було звільнення за власним бажанням.

Здебільшого низький рівень безробіття тяжіє до великих міст, таких як Київ, Одеса або Харків, східних та південних регіонів із відносно диверсифікованою економікою та добрими можливостями для підприємництва та економічного розвитку. На відміну від них сільські та моноструктурні регіони з нерозвиненою інфраструктурою та малим потенціалом для швидкої реструктуризації, що зосереджені в основному в західній та північній частині країни, найбільше потерпають від безробіття. Проблема значної невідповідності у рівнях розвитку регіонів України посилюється дуже низькою мобільністю, обумовленою обмеженнями по реєстрації, великими цінами на житло, погано розвинутою системою транспорту що постійно дорожчає.[1]

За екпертними оцінками, за кордоном зараз працює приблизно 3-3,5 млн. громадян України, зокрема у країнах Східної та Західної Європи. Основними країнами-реципієнтами робочої сили виступають Росія, Польща, Чехія, Португалія, Греція, Іспанія. Здебільшого трудові мігранти України – це висококваліфіковані та високоосвічені фахівці. Трудова міграція з України не повинна розглядатися як проблемне соціальне явище, адже трудові міграційні поїздки несуть в собі і позитивний фактор. З одного боку, у трудящих мігрантів є можливість використовувати свою робочу силу і знання та мати при цьому пристойну винагороду. З іншого боку, держава, отримує потужне фінансове джерело формування національного багатства і формування трудовими мігрантами підвалин майбутнього розвитку підприємницької діяльності.[1]

Питання про те, що в Україні співіснують два самостійних ринки праці – офіційний та тіньовий, – уже не є предметом дискусій. Сьогодні зайнятість у тіньовій сфері з випадкового підробітку все частіше перетворюється в основне місце роботи та забезпечує в середньому 25-30% сімейного доходу. Найбільш часто тіньові відносини в Україні приймають форму безконтрактного найму.

Тінізація трудових відносин суттєво спростила процедуру найму українських підприємств, у результаті чого безконтрактне працевлаштування перетворилося на буденність. Сьогодні близько 15-30% українських працівників обслуговують тіньову економіку на регулярній основ, причому майже чверть з них залучені до кримінальної діяльності.[6]

Безконтрактний найм дозволяє роботодавцю серйозно заощаджувати на соціальних відрахуваннях та на заниженій оплаті праці, ігнорувати соціальні гарантії робітників.[1]

Для зменшення та ліквідації тіньового ринку праці необхідна політична воля органів влади, точкою прикладання якої стане програма реструктуризації економіки, антимонопольні та антикорупційні заходи, ясні правові гарантії власності, податкова реформа та реформа судової системи.

Отже, ситуація яка склалася в Україні на ринку праці, достатньо сприятлива та співзвучна зі світовими тенденціями не враховуючи те що у I кварталі 2009 року погіршились показники зайнятості і безробіття. За останні роки завдяки посиленню державного регулювання у сфері зайнятості населення намітилася позитивна тенденція розвитку сучасного ринку праці, а саме збільшено обсяги та рівень зайнятості, знижено обсяги безробіття впродовж 2005-2008 р. Український ринок праці має певні особливості, серед яких необхідно виділити таке: стабілізація зайнятості населення на рівні 57,7-59,3%; чисельність безробітного населення знижувалося у період 2005-2008 року, але у I кварталі 2009 року підвищилось до 9,9%; загострення проблеми дефіциту трудових ресурсів в Україні за рахунок відтоку українських працівників за кордон залежиь від подальшої розробки вітчизняного ринку праці Україні, що залежить від економічної ситуації в країні; міграція української висококваліфікованої робочої сили за кордон (близько 3-4млн.); значний ступінь тінізації ринку праці.

Література

1. Акіліна О.В. Аналітичний огляд ринку праці в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – № 10. – С.

2. Бойко М.Д. Порівняльне трудове право. – К.: «Олан», 2008. – 381с.

3. Економічна активність населення України 2006 (міжнародне співставлення): Статистичний збірник / Держкомстат України. – 2007.

4. Лібанова Е.М. Подолання бідності: погляд науковця // Україна: аспекти праці – 2008. – С.26-33.

5. Шост І.М. Економічні аспекти формування ринку праці в Україні // Економіка та держава. – 2009. – № 9. – С. 33-34.

6. Сайт Міністерства праці та соціальної політики. – http: // mlsp.gov.ua.

7. Сайт державної служби зайнятості - http: //www.dcz.gov.ua.