Бриндак Л.В., Дрогомирецька Ю.В.

Буковинська державна фінансова академія

Інститути спільного інвестування: міжнародний досвід та розвиток в Україні

Ринок інвестицій та цінних паперів на сучасному етапі розвитку України є однією з найдинамічніших сфер законодавчого регулювання національної економіки. Правові норми регулювання діяльності учасників фондового ринку певною мірою залишилися у спадок від радянської економічної системи, і Україна ще не набула власного досвіду в цій сфері.

Перший у світі інститут спільного інвестування був створений у 1822 р. у Бельгії, через кілька десятиліть – у Швейцарії і Франції. Проте масштабності таке інвестування почало набувати з виникненням інвестиційних трастових компаній (INC), створених в Англії у середині XIX ст.

Заслуговує на увагу інвестиційна сфера Німеччини, специфіка економіки якої полягає у тому, що навіть ті фінансові інститути, які здійснюють інвестування на ринку цінних паперів, регулюються тим же законодавством, що й банки. Базою для функціонування інвестиційних фондів є Закон «Про інвестиційні компанії» (KAGG), згідно з яким інвестиційні компанії визнаються кредитними установами і на них поширюються всі відповідні законодавчі норми, в тому числі дія Закону «Про кредитні установи». Вони підлягають контролю з боку Федерального відомства по нагляду за кредитними установами [2].

Найрізноманітніше за формами організації та масштабністю спільне інвестування у Сполучених Штатах Америки, для яких традиційними є заборона або жорсткі обмеження на операції банків з цінними паперами, бо саме ці фінансові інструменти – оптимальні активи для розміщення коштів інститутів спільного інвестування. Банки Америки, в тому числі й інвестиційні, – один з елементів системи спільного інвестування, є керуючими їх коштами і суб’єктами, які акумулюють кошти.

Інститути спільного інвестування (ІСІ) є інвестиційними фондами, які акумулюють кошти інвесторів для подальшого отримання прибутку шляхом вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. В Україні до ІСІ належать пайові та корпоративні інвестиційні фонди. Пайові інвестиційні фонди – це активи, що належать інвесторам на правах спільної часткової власності та перебувають в управлінні компанії з управління активами (КУА) і обліковуються окремо від результатів її господарської діяльності. Корпоративні інвестиційні фонди (КІФ) – це юридичні особи, які створюються у формі відкритого акціонерного товариства і проводять діяльність виключно із спільного інвестування. Тому емітентом цінних паперів, що засвідчують право власності на частку активів пайового інвестиційного фонду, є КУА такого фонду, а зазначені цінні папери називаються – інвестиційні сертифікати [1].

Оптимальним варіантом доступу населення до ринку цінних паперів, в т.ч. і акцій, на нашу думку, є система ІСІ. Це багаторічна світова практика, і можна стверджувати, що Україна стала на правильний шлях, закріпивши на законодавчому рівні (перш за все Закон України «Про інститути спільного інвестування») можливість існування ІСІ в державі.

За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу, у 3-му кварталі 2009 року в Україні кількість компаній та зареєстрованих ІСІ зменшилася, відповідно, із 397-ми до 391-ї КУА та із 1259 до 1253 фондів. Таким чином, середня кількість ІСІ, що припадає на одну КУА, несуттєво зросла – до 3,2 фонда.

Регіонально, як за кількістю компаній з управління активами та інвестиційних фондів, так і за загальною вартістю активів в управлінні КУА, як і раніше, переважає м. Київ та Київська область, де зосереджено 280 компаній та 70,6% фондів. Друге місце посідає Дніпропетровська область (8,5% кількості невенчурних ІСІ та 13,6% активів), а третє – розподілили між собою Харківська (6,6% ІСІ та 4,4% активів) та Донецька (2,8% ІСІ та 5,2% активів) області.

За 9 місяців 2009 року вкладення ІСІ в цінні папери найбільше скоротилися сааме у цих сферах: частка інвестицій у медицину зменшилася на 67,09%, у споживчі послуги – на 66,38%, у споживчі товари – на 39,33%. Це, вірогідно, пояснюється продовженням падіння реальних доходів населення.

Найбільш популярними цінними паперами за кількістю ІСІ, в активах яких вони наявні, у 3-му кварталі залишилися українські акції, які є «блакитними фішками» вітчизняного фондового ринку, згідно з рейтингом пайових ЦП ПФТС за вересень 2009 року. Лідером були акції ВАТ Металургійний комбінат «Азовсталь», які входять до портфелів 99 ІСІ (97 у 2-му кв.); на другому місці за популярністю – ВАТ «Укрнафта», включені до портфелів 87 фондів (81 у 2-му кв.) [4].

Інвестиційний бізнес в Україні став важливою складовою вітчизняної економіки. Останніми роками в цій сфері спостерігаються позитивні тенденції. Проте існують досить вагомі проблеми, які заважають розвиткові індустрії інвестиційного бізнесу, основною з яких є нестабільність правового поля.

Важливими напрямами діяльності інвестиційного ринку стають такі сфери економіки, як житлове будівництво, пенсійне забезпечення, страхування, а в перспективі – ринок землі, що викликає підвищену увагу до інституційних інвесторів з боку державних регулюючих органів. Це вимагає підвищення рівня кваліфікації учасників ринку і рівня їхньої правової культури. З метою захисту інтересів КУА та їхніх клієнтів, представники інвестиційного ринку мають узагальнювати проблеми, які існують на ньому, для того, щоб разом із ДКЦПФР знайти ефективні механізми їх вирішення, зокрема шляхом внесення відповідних змін до нормативно-правової бази.

Подальший розвиток інвестиційного ринку, поява нових видів фондів та нових активів вимагають від учасників ринку високого рівня професійної підготовки. До перспективних видів діяльності потрібно віднести інвестування у нерухомість, землю, в управління страховими резервами тощо. Одним з ефективних напрямів диверсифікації активів ІСІ може бути придбання цінних паперів іноземних емітентів [5].

Важливо сказати, що позитивні чинники стають дійовими лише за умови створення ефективної системи інститутів спільного інвестування та сприятливого інвестиційного клімату в країні. Крім ринкової інфраструктури, яка не є ідеальною для їх розвитку, створення такої системи вимагає невідкладного вирішення ряду питань. По-перше, необхідна розробка такої моделі інститутів спільного інвестування, яка була б життєздатною в сучасних умовах і враховувала тенденції розвитку фінансового ринку України в перспективі. По-друге, забезпечення державної підтримки діючих та новостворюваних інституті її спільного інвестування, насамперед у галузі запровадження максимально цільової системи їх оподаткування. По-третє, створення умов, які б стимулювали її індивідуальних інвесторів до участі в інвестиційному фонді.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.

2. Аналіз діяльності інститутів спільного інвестування за 2009 рік // http/funds.epravda.com.ua.

3. Ринок інвестиційних послуг в Україні: очікування та реалії // http/www.securities.org.ua /securities paper/ revier.

4. Українська асоціація інвестиційного бізнесу // http/ww.uaіb.com.ua.

5. Економіка і регіон. – 2008. - № 3. – с.3 – 7.