Круш В.В.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Принципи управління державною власністю в Україні.

Управління державною власністю – це процес її відтворення, використання та трансформації, що особливо важливо нині для становлення економіки України. Координація взаємодії між суб’єктами державної власності та інших форм власності є найбільш важливою функцією такого управління. Більш повно і точно управління державною власністю можна визначити як систему організаційно-економічних відносин між різними суб’єктами для організації відтворення та використання об’єктів державної власності шляхом застосування організаційно-економічних функцій, форм та методів з метою забезпечення реалізації соціальних та економічних інтересів суспільства та держави. Особливістю такого визначення є комплексність – застосування одночасно цільового, системного, функціонального, відтворювального підходів. В процесі управління державною власністю реалізується система функцій, а саме: прогнозування, планування, організація, мотивація, координація та контроль. При цьому можуть бути використані адміністративні, економічні та інші методи. Серед загальних принципів управління державною власністю, на нашу думку, можна визначити наступні:

1. Необхідність оцінювати результативність діяльності з використанням критеріїв соціальної (витрати на управління співвідносять з благами, що одержить суспільство) та економічної ефективності.

2. Реалізація принципу цільового підходу, що полягає у розробці стратегічних цілей з виокремленням основних та пріоритетних. Стратегічна соціальна мета полягає у створенні матеріальних умов для стійкого відтворення благ, що мають задовольняти соціальні потреби суспільства. Загальна економічна мета – забезпечення стійкості розвитку державного сектору економіки. При реалізації цього принципу необхідно, щоб методи досягнення поставленої мети визначалися по кожному об’єкту власності окремо, безпосередньо залученими менеджерами та затверджувались уповноваженим державним органом, які стимулюються та несуть відповідальність за досягнення запланованого результату.

3. Прогресивна мотивація. В розрізі цього питання необхідно розробити механізм матеріальної зацікавленості в залежності від одержаного результату, шляхом використання науково-обґрунтованої дивідендної політики, прогресивної системи оплати праці, системи соціального забезпечення, захисту, страхування, тощо. Нехтування цим принципом призвело до негативних результатів перших етапів приватизації в країні. На наш погляд, одним із факторів низької соціальної ті економічної ефективності останньої була невірна мотивація: замість орієнтації приватизаторів на досягнення поставленої соціальної та економічної мети, їх заохочували за масовість та миттєвість процесу приватизації.

4. Соціальна та економічна відповідальність суб’єктів управління за стійкість розширеного відтворення власності та ефективність використання її об’єктів. Нині ситуація щодо ефективного використання державної власності погіршилось. Шляхом покращення використання даного принципу на нашу думку може стати відповідальність суб’єктів управління державною власністю за збитки, що заподіяні суспільству та державі некомпетентними діями, бездіяльністю, корупцією та кримінальними махінаціями в процесі управління державною власністю. Концепція соціальної та економічної відповідальності повинна бути реалізована в системі законодавчих актів з включенням в них не декларацій, а детально розробленого механізму відповідальності.

5. Комплексність та системність управління. Цей принцип знаходить своє відображення у взаємозв’язку функцій управління власністю та, загальної мети управління, що має забезпечувати: спрямованість системи елементів управління; єдність дій органів представницької та виконавчої влади, всіх управлінських структур та осіб; в органічному поєднанні економічних та адміністративних методів управління; у використанні узагальнених критеріїв оцінки ефективності управління.

6. Безперервна еволюційна реорганізація. Вона здійснюється за допомогою таких методів управління державною власністю як приватизація, зміна форм державного підприємництва, децентралізація управління, його демократизація.

7. Обов’язковість якісного правового регулювання. Для цього необхідні розробка, прийняття та удосконалення системи законодавчих актів, що створюють правове забезпечення в системі управління.

8. Професіоналізм. Реалізація даного принципу обумовлює конкурсну основу при залученні суб’єктів управління, удосконалення системи їх підготовки та підвищення кваліфікації, виключення корупції при призначенні та оцінці рівня кваліфікації менеджерів.

Наряду з загальними принципами управління держвласністю, які притаманні трансформаційній економіці, необхідно враховувати і специфічні принципи, що відповідають умовам, які склалися в країні на даному етапі економічного і соціального розвитку. До таких принципів, на нашу думку можна віднести: відповідність змісту та методів управління характеру реформ, направленість управління на подолання системної кризи економіки та здійснення її реструктуризації, відповідність організаційних методів управління задачам реалізації промислового, інвестиційного, інноваційного та інших напрямків політики держави.

Література:

1. Євтушевський В.А. Основи корпоративного управління: Навч.посібник.- К.:Знання-Прес. – 2002

2. Енциклопедія корпоративного управління: у 3-х томах - /І.К.Бондар, М.В.Чечетов, В.І.Науменко, А.І.Саввов, В.М.Лич. – К.: Вид.Дім «Корпорація».2006.- 422с. – укр.

3. Концептуальные основы управления объектами государственной собственности /М.В.Чечетов,И.А.Жадан/Экономика Украины/2005-№3с.4-12