Ісар І.В.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Інвестиційний клімат України: проблеми та шляхи їх вирішення

Сьогодні перед Україною постала вкрай складна двоєдина задача — визначення пріоритетів розвитку і побудова ефективної інвестиційної моделі, здатної забезпечити фінансування модернізації і нарощування виробничих потужностей.

За оцінками експертів, для нормального розвитку економіки України потрібно додаткових інвестицій від 80 до 100 млрд дол. США хоча існують думки вчених, що потрібно вдвічі менше на рівні 40-50 млрд дол. США. Проте дивлячись на ситуацію, що склалась в Україні, можна говорити про те, що інвестиції не залучаються в потрібному обсязі, оскільки спостерігається їх відчутний брак. За даними американської асоціації Economist Group,за рівнем інвестиційної привабливості Україна знаходиться в сьомому десятку країн.

Залучення іноземних інвестицій в економіку тієї чи іншої країни в більшості випадків залежить від інвестиційного клімату країни, тобто сукупності певних факторів, що впливають на рішення інвесторів, що вкладення ними своїх фінансових ресурсів. Існує цілий комплекс факторів, що впливають на ухвалення рішення про інвестування: політико-економічні, соціальні, ефективність виробництва, можливість доступу на інші ринки.

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать соціально-економічна динаміка, ефективність залучення в світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки.

В працях вітчизняних вчених Самойлової Т., Рудої О.Л., Грачова Р., Яценко А., Завгородньої О., Черепа А. В. та інших, здійснено дослідження інвестиційного клімату України, визначено основні фактори, що впливають на режим іноземного інвестування в України, зокрема ті фактори, що стримують залучення іноземних інвестицій та вказано основні шляхи зменшення негативного впливу цих факторів.

Взагалі під інвестиційним кліматом розуміють сукупність умов, що впливають на інвестиційний процес, постійно декларується урядовими структурами, департаментами стратегічного розвитку корпорацій, незалежними дослідницькими інституціями.

Під поняттям „інвестиційний клімат” розуміють ступінь сприятливості ситуації, що складається в тій чи іншій країні (регіоні, галузі), для ймовірного надходження інвестицій у цю країну (регіон, галузь) [3].

Щоб дати оцінку інвестиційного клімату необхідно охарактеризувати п'ять найбільш важливих складових: політичну обстановку, правове середовище, макроекономічні чинники, податкове оточення, регуляторний вплив.

1. Політична обстановка характеризується такими показниками, як стабільність політичної системи, наявність/відсутність конфліктів між політичними опонентами, частотність зміни урядів, кількість політичних скандалів, ступінь довіри до влади тощо.

2. Правове середовище характеризується наявністю стабільного законодавства, конституційних законів, кодексів, законів, що захищають права власності та права інвесторів, їх несуперечливістю, простотою та чіткістю, що передбачає наявність прямої дії і механізмів виконання, а також ефективністю судової системи .

3. Економічні фактори характеризуються динамікою грошово-кредитної сфери, банківської системи та інших складових інфраструктури економіки, експортно-імпортних операцій, рівнем інфляції, стабільністю національної валюти, станом внутрішнього ринку та його довгостроковим потенціалом, рівнем ресурсної забезпеченості та інвестування, показниками фінансової стабільності, наявністю вільних трудових ресурсів, рівнем їхньої професійної кваліфікації та вартості та іншим.

4. Податкове оточення характеризується розподілом податкового тиску, рівнем податкового навантаження, наявністю податкових стимулів до інвестування.

5. Регуляторний вплив характеризується прозорістю та послідовністю державної політики, здатністю досягати поставлених стратегічних цілей і дотримуватися поточних зобов'язань, рівнем впливу на інвесторів з боку органів державної влади різного рівня у вигляді вимог щодо реєстрації, ліцензування, сертифікації підприємницької діяльності тощо [4].

Для оцінки сучасного інноваційного клімату в Україні звернемо увагу на міжнародні рейтинги ведення бізнесу та конкурентоспроможності вітчизняної економіки нашої країни за основними показниками (табл. 1) [2].

Таблиця 1

Міжнародні рейтинги

Показник	Роки			Зміна %	Примітка
	2006	2007	2008
Корупційний індекс організації Transparency International	99 позиція з 163	118 позиція з 180	134 позиція з 180	- 13,7 втрата позицій в рейтингу	Індекс корупційності
Рейтинг ведення бізнесу The Doing Business	124 позиція з 155	118 позиція з 179	139 позиція з 178	-11,1 втрата позицій в рейтингу	Рейтинг ведення бізнесу (легкість відкриття компанії, ліцензування, найму працівників, реєстрація власності, отримання кредиту, захист інтересів інвесторів)
Рейтинг конкурентосп ро-можності World Competitivenes s Yearbook	46 позиція з 55	46 позиція з 55	54 позиція з 55	-17,4 втрата позицій в рейтингу	Дослідження конкурентноздатності (стан економіки, ефективність уряду, ефективність бізнесу та стан інфраструктури)
Індекс економічної свободи Heritage Foundation	99 позиція з 157	125 позиція з 161	133 позиція з 157	-7,1 втрата позицій в рейтингу	Визначення ступеню свободи економіки (ділова, торгова., фінансова, грошово-кредитна, інвестиційна, фінансова, трудова свобода, свобода від Уряду, від корупції, захищеність прав власності)
Індекс глобальної конкурентосп ро-можності економіки World Economic Forum	69 позиція з 125	73 позиція з 131	73 позиція з 131	-0,5% втрата позицій в рейтингу	Конкурентоспроможність(я кість інституцій, інфраструктура, макроекономічна стабільність, освіта, розвиненість фінансового ринку)

Як бачимо за даними таблиці Україна поступається за багатьма показниками, що показує низький рівень її конкурентоспроможності на інвестиційному ринку, що унеможливлює можливість збільшити обсяг іноземних інвестицій вкладених в економіку країни.

Варто зазначити те, що підвищення конкурентоспроможності країни дасть можливість покращити її інвестиційний клімат, а тому для досягнення цього потрібно здійснити низку заходів:

1. Введення системи оподаткування, яка б не стримувала підприємницьку та інвестиційну активність. В Україні нараховується 98 видів податкових платежів, на опрацювання та сплату яких компанії витрачають 2185 годин робочого часу щороку. При цьому підприємство має заповнити 92 сторінки податкових декларацій, тоді як середній в світі показник становить 35 сторінок [5]. Між тим, наприклад, в Естонії підприємства сплачують 11 видів податків, на які витрачається лише 104 години, в Болгарії – відповідно 27 і 616, Польщі - 43 і 175, Казахстані - 34 і 156. Фактично податкова система України є однією з найбільш ускладнених та громіздких серед країн Центрально-Східної Європи, для яких ці показники складають 50 і 423 відповідно. За даним критерієм вона значно поступається країнам ЄС-25 (найбільша кількість податків в Польщі - 43, Словенії - 34). Ставка податку на прибуток в Україні (25 %) є вищою, ніж у багатьох країнах Центрально-Східної Європи [5].

2. Зниження адміністративних бар’єрів, адже поки що державна система в Україні продовжує працювати не стільки на розвиток, скільки на формальний контроль, а це, на загал, значно послаблює конкурентоспроможність вітчизняної економіки. Відбувається домінування урядової політики в Україні та вплив на неї політико-економічних угруповань, орієнтованих на отримання не економічного прибутку, а рентних доходів, що стимулює закритість та викликає негативне ставлення до "чужинців": як національних, так і іноземних потенційних інвесторів.

3. Зміна акцентів антимонопольної політики. В роботі антимонопольних органів в умовах глобалізації і жорсткої міжнародної конкуренції доцільно змістити акценти з підтримки процесів із злиття компаній та концентрації капіталу на користь протидії зловживанням монопольним становищем. Проблеми створення великих транснаціональних компаній на базі українського капіталу зараз немає. Небезпека виникає тоді, коли такі компанії починають зловживати монопольним становищем на внутрішньому ринку. Саме в цих випадках держава повинна активно застосовувати форми антимонопольної боротьби (примусовий розподіл бізнесу, продаж його частин неафілійованим структурам, регулювання цін або закупівельної політики монополій тощо).

4. Стабілізація законодавчої бази. Характерним для українського законодавства є те, що воно піддається частим змінам, для покращення інвестиційного клімату потрібно запровадити неможливість зміни законів, що стосуються інвестування хоча б 3 роки.

5. Зменшити корумпованість органів влади через підготовку переліку заходів щодо посилення відповідальності представників органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування за вчинення корупційних та інших дискримінаційних дій щодо інвесторів.

6. Створення спеціальних (вільних) економічних зон різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі та туристсько-рекреаційні зони тощо. Застосування спеціальних пільгових режимів оподатковування для суб'єктів підприємницької діяльності вільних економічних зон.

7. Забезпечення доступності кредитів для позичальників шляхом зниження їх вартості. Цього можна досягнути шляхом перегляду існуючої системи резервування коштів комерційних бланків у напрямі зниження норми резервування. При цьому важливо створити стимулюючу систему обов'язкового резервування для банків, що активно займаються інвестиційним кредитуванням. В Україні норми резервування в середньому становлять 6-8 відсотків залучених коштів і не враховують індивідуальних показників, діяльності банків: якості кредитного портфеля, напрямів кредитних вкладень [1].

8. Забезпечення конкурентного середовища. Суттєво розширити спектр заходів конкурентної політики, зокрема – щодо запобігання антиконкурентним діям національних та іноземних інвесторів на українському ринку, удосконалити методики та критерії виявлення проявів недобросовісної конкуренції з урахуванням реалій сучасної української економіки [5].

Досить важливим кроком в покращенні інвестиційного клімату і визначення найефективніших напрямів вкладання коштів необхідно створити національну систему критеріїв оцінки регіонів (областей, міст і т. п.), у тому числі для визначення ефективності роботи місцевих органів влади по формуванню інвестиційного середовища і залученню інвестицій. Для цього, у першу чергу, необхідно проаналізувати дві основні групи факторів — інвестиційний потенціал та інвестиційний ризик.

На основі вищесказаного можна запропонувати такі шляхи підвищення інвестиційної привабливості України:

¾ вдосконалення системи оподаткування;

¾ зниження адміністративних бар’єрів;

¾ стабілізація законодавчої бази;

¾ зниження корумпованості органів влади;

¾ забезпечення конкурентного середовища

Список використаних джерел.

1. Руда О.Л. Інвестиційний клімат України та проблеми його формування// http://intkonf.org

2. Міжнародні рейтинги ведення бізнесу та конкурентоспроможності економіки [Електронний ресурс] : за даними Української асоціації інвестицій. – Режим доступу до даних www.uaib.com.ua

3. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом/ А.А. Пересада. – К.: Лібра, 2002. – 471 с.

4. Самойлова Т. Інвестиції капіталу та інвестиційний клімат в Україні // Галицький економічний вісник. — 2009. — № 1. — С. 95-100. — (проблеми мікро- та макроекономіки України).

5. Інвестиційний клімат України: проблеми формування та заходи поліпшення//www.niss.gov.ua