Экономические науки/ 4.Инвестиционная деятельность и фондовые рынки

Полякова Н. І.

Керівник: Сухарев П. М.

Донецький національний університет економіки и торгівлі

імені М. Туган-Барановського

Проблемні аспекти формування інноваційно-інвестиційної стратегії підприємства

У сучасних умовах на більшості підприємств реальне інвестування – це єдиний напрямок їх інноваційно-інвестиційної діяльності, що зумовлено не тільки нерозвиненістю фондового ринку України, а й низкою переваг, які забезпечують реальне інвестування. Так, за даними Держкомстату України, в 2007 р. питома вага підприємств, що здійснювали інновації, в загальній кількості промислових підприємств України становила 14,2%. Серед цих підприємств упровадженням інновацій займалось лише 11,5% промислових підприємств. Що свідчить про існування певних проблем щодо формування та реалізації інноваційно-інвестиційної стратегії вітчизняних підприємств. При цьому виявляється тенденція до щорічного збільшення загальної суми витрат на інновації. Якщо в 2005 р. було витрачено 5751,6 млн. грн, у 2006 р. – 6160 млн. грн, то в 2007 р. – вже 10850,9 млн. грн. Питома вага витрат припадає на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення, пов’язані з упровадженням інновацій – 7471,1 млн. грн (68,9%)[6]. Всі вище перераховані аспекти й обумовлюють актуальність написання цієї роботи.

Метою написання даної статті є дослідження проблемних аспектів формування і реалізації інноваційно-інвестиційної стратегії вітчизняних підприємств.

Об’єктом дослідження є інвестиції в інновації вітчизняних підприємств. Предметом – стратегія підприємства щодо інвестиції в інновації.

Відмітимо, що існують різні визначення поняття «інвестиційна стратегія». Так, І.А. Бланк розглядає інвестиційну стратегію як процес формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності і вибору найефективніших шляхів їхнього досягнення [1, стр. 305]. А.П. Дука уточнює це означення з урахуванням мети стратегії, яка полягає у забезпеченні подальшого розвитку інвестиційної діяльності на основі прогнозування умов реалізації інвестиційних задумів, врахування кон’юнктури інвестиційного ринку як загалом, так й в окремих його сегментах [4, стр. 245]. За О.Д. Вовчаком зміст інвестиційної стратегії підприємства визначається як система довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства і вибору найефективніших шляхів їх досягнення з врахуванням кон’юнктури інвестиційного ринку загалом і окремо його сегментів[3, с. 337].Зазначимо, що інноваційна політика українських підприємств тісно пов’язана з інвестиційною політикою, що спрямована на стимулювання капіталовкладень в інновації промисловості[7, стр. 587]. Виділимо сучасні проблемні аспекти формування і реалізації інвестиційної стратегії інноваційного розвитку вітчизняних підприємств.

По-перше, недооцінка важливості та пріоритетності інноваційно-інвестиційної стратегії на вітчизняних підприємствах. Це пояснюється тим, що в корпоративному плані стратегія інновацій не має пріоритетного значення. Цю стратегію прийнято ототожнювати з виробничо-господарським, а не корпоративним менеджментом. На більшості підприємств на освоєння інновацій виділяється недостатньо ресурсів, тому що ця стратегія продовжує вважатися додатковою і не визначається як основна. З цієї причини потенціал нових технологій використовується не в повному обсязі, що спричиняє технологічне відставання підприємств [2].

На наш погляд, вирішити цю проблему можна шляхом зарахування до складу корпоративних стратегій інноваційного напрямку розвитку. Переміщення управління освоєнням нових технологій з виробничо-господарського і функціонального рівнів на корпоративний підвищить роль інноваційної діяльності в загальній системі управління підприємством. Це буде сприяти тому, що технологічний розвиток стане загальною стратегічною метою всього господарюючого суб’єкта і вже не буде функціональним завданням окремого виробничо-господарського підрозділу або бізнес-одиниці, що входять до складу конкретного підприємства. Відмітимо, що корпоративне зростання та розвиток може забезпечуватися також і за рахунок збільшення частки компанії на ринку, залучення кваліфікованих фахівців, оптимізація як постійних, так і змінних витрат, підвищення якості обслуговування клієнтів, підняття рівня корпоративної культури, створення згуртованої управлінської команди.

По-друге, неефективність управління інвестиційними ризиками. Це пояснюється тим, що інвестиції в інноваційну діяльність підприємства характеризуються саме підвищеним ризиком у зв’язку з невизначеністю одержання прибутку від її здійснення. Такі інвестиції мають довготривалий період окупності, що зумовлено тривалим часом інвестиційних процесів, починаючи від фундаментальних і прикладних розробок і закінчуючи впровадженням інновацій на ринку. Все це вимагає від підприємств значних капіталовкладень, особливо на початкових етапах, як найбільш тривалих, так і ризикованих, що не мають ще реальної віддачі.

На наш погляд, одним з найефективніших засобів боротьби з ризиками в інноваційно-інвестиційній діяльності може бути лімітування, яке полягає в обмеженні величини вкладень капіталів в інноваційні проекти. Причому кожне підприємство повинно самостійно приймати рішення про обсяг фінансування в довгострокове капіталовкладення. Перевищення ліміту інвестицій в інновації приведе до втрат часу та втрат коштів на реалізацію інноваційної діяльності, що також пов’язане з ризиком. З іншого боку, треба розуміти, що ризик – це не тільки втрати, а й альтернатива одержати додатковий прибуток.

По-третє, в процесі формування та реалізації інвестиційної стратегії не враховується принцип інвестиційного синергізму, який з’являється внаслідок спільного використання потужностей, загальних запасів сировини, переносу досліджень і розробок з одного виробу на інший, загальної технологічної бази, спільної обробки виробів, використання того самого устаткування[5, стр. 587-591].

На наш погляд, врахування цього явища при обґрунтуванні та втіленні в життя інноваційно-інвестиційної стратегії є умовою ефективності інвестицій. При цьому спільне використання виробничих потужностей, єдиних технологій і обладнання, загальних запасів сировини ведуть до суттєвого зменшення потреб у виробничих витратах.

Таким чином, в ході поведеного дослідження були виявлені сучасні проблемні аспекти формування та реалізації інноваційно-інвестиційної стратегії: недооцінка важливості та пріоритетності розглянутої стратегії серед інших стратегічних напрямків розвитку підприємства, неефективність управління інвестиційними ризиками та невраховування принципу інвестиційного синергізму. Також були запропоновані можливі заходи щодо подолання цих недоліків в управлінні інноваційно-інвестиційною діяльністю на вітчизняних підприємствах.

Література:

1. Бланк І. О. Інвестиційний менеджмент: Навчальний курс. – К.:Ельга-Н, Ніка-Центр, 2001.-448 с.

2. Богдан Ю.М. Інтеграція стратегічного інноваційного управління як інструмент ефективного впровадження нових технологій// Запорізька державна інженерна академія.-2009.-Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.

3. Вовчак О. Д. Інвестування: Навч. посібник. - Львів: Новий світ-2000, 2007.-544 с.

4. Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування: Навч. посібник. – К.: Каравела, 2007. – 424 с.

5. Мороз Л.І.: Проблеми формування та обґрунтування інвестиційної стратегії інноваційного розвитку підприємства// Національний університет “Львівська політехніка”.-2008.- 587-591 с.

6. Офіційний сайт Держкомстату України[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua