Экономические науки/ 5.Управление трудовыми ресурсами

Мороз О.М., Мельник В.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Безробіття та регулювання зайнятості сільської молоді

Обсяги довготривалого безробіття набули в Україні значних розмірів. Саме тому продовжує зберігатися виявлений дослідниками специфічний тип економічної поведінки населення з характерними ознаками обмеженої ротації робочої сили.

Довготривале безробіття – складне соціальне і психологічне явище. Тривалість безробіття не вичерпує загальну цілісну характеристику проблеми. З метою подальшого ефективного її дослідження, на нашу думку, слід не обмежуватись лише терміном перебування у стані безробіття, а досить докладно уявити кількісний і якісний склад цієї категорії безробітних, їхні ціннісні орієнтації, соціально-економічний та психологічний стан, плани на майбутнє, ступінь мобільності тощо.

Вивчення економічної сутності незайнятості населення, зокрема в системі використання робочої сили дає змогу класифікувати її за тривалістю безробіття:

- від 1 до 3 місяців — короткострокове безробіття;

- від 3 до 6 місяців — середньострокове безробіття;

- від 6 місяців до 1 року — довгострокове безробіття;

- понад 1 рік — хронічне (застійне) безробіття [1, с.10].

Суттєвим резервом покриття дефіциту кваліфікованих кадрів робітничих професій на українському ринку праці за певних умов може стати сільська молодь.

Чисельність найманої робочої сили в аграрних підприємствах постійно скорочується. Тільки за період з 2000 до 2008 років кількість найманих працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, скоротилася у 2,5 рази. Сьогодні їх чисельність значно менша.

Негативні тенденції простежуються і щодо якісного складу сільської робочої сили. Так, скорочення частки молоді за зростання частки осіб похилого віку, що властиве всьому українському суспільству, найбільш швидко відбувається у сільській місцевості. Негативною рисою вікової структури сільського населення є те, що чисельність селян, старших працездатного віку, майже на третину перевищує чисельність молоді, що дедалі збільшує демографічне навантаження на працююче населення.

Молодь у віці від 15 до 25 років є найбільш мобільною частиною населення і стоїть перед вибором професії (тобто не має роботи) або отримала її переважно в сільськогосподарських професійно-технічних училищах і вже зіткнулася із сільським безробіттям.

На державному рівні доцільно сприяти підвищенню престижу робітничих професій, формуванню у молоді і в суспільстві загалом поваги до представників цих професій.

Конкретними заходами щодо збалансування кон'юнктури ринку праці на рівні обласних, районних центрів зайнятості (за рахунок подолання дефіциту кадрів робітничих професій) мають бути:

- активізація профорієнтаційної роботи серед сільської шкільної молоді для спрямування її на здобуття робітничих професії, яких потребує ринок;

- інформування незайнятого сільського населення про наявні вакансії робітничих професій, про рівень та умови оплати праці на них;

- організація професійного навчання, перепідготовки сільських кадрів відповідно до вимог ринку праці, підвищення рівня їх кваліфікації, орієнтування селян на отримання суміжних професій, що збільшить імовірність подальшого працевлаштування;

- проведення спільно з роботодавцями і з професійно-технічними закладами ярмарок вакансій робітничих професій для сільського населення, днів відкритих дверей у навчальних закладах з інформуванням майбутніх абітурієнтів з сільської місцевості про можливості їх працевлаштування у місті за фахом після закінчення навчання [2, с.8].

Про забезпечення ефективної зайнятості у суспільстві, подолання безробіття мають дбати усі суб’єкти ринку: і найманий працівник як найбільш зацікавлений у забезпеченні високого рівня власного життя, і власник як зацікавлений у забезпеченні високої конкурентоспроможності своєї продукції, і держава, яка у соціально орієнтованій ринковій економіці покликана виступати гарантом продуктивної зайнятості і на цій основі забезпечувати гідний рівень і якість життя своїм громадянам [3, с.7-8].

На державному рівні потрібно сприяти підвищенню престижу робітничих професій, формуванню у молоді і суспільства поваги до представників цих професій.

Отже, людина з її потребами, знаннями та навичками перебуває у центрі уваги регулювання зайнятості. Формуванню системного підходу до такого регулювання все більше сприяє розвиток ринкових відносин у суспільстві. Ринкове мислення вимагає нових поглядів на людину і на її місце у соціумі, нових підходів до самореалізації кожного громадянина. Регулювання зайнятості молоді, переходячи зі сфери виробництва та організації, долучається до сфери суспільних відносин, збалансування людських потреб. Відносини регулювання розвиваються й ускладнюються з розвитком виробництва, культури, суспільства та людини. Ця трансформація стосується можливості використання стратегій і моделей регулювання не лише у галузі виробництва та споживання, а й у сфері соціальних, у тому числі й трудових, відносин.

Література:

1. Черниш Т. Сутність та особливості довготривалого безробіття в Україні // Україна: аспекти праці. – 2006. - № 3. – С.8-12.

2. Буда Т. Регулювання зайнятості молоді як соціально-економічна проблема // Психологія і суспільство. – 2009. - № 3. – С.129-133.

3. Махсма М. Безробітна сільська молодь – резерв покриття дефіциту кваліфікованих кадрів на ринку праці // Україна: аспекти праці. – 2009. - №4. – С.3-8.