к.е.н.  Лохман Н.В., Гапченко В.І., Назаренко А.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

 ім.. Михайла Туган-Барановського

Фактори підвищення продуктивності та ефективності праці

    Дана тема стає актуальною в умовах ринкових відносин при радикальному реформуванні економіки України ( приватизація державного майна, господарська лібералізація підприємництва і т.п. ). В умовах становлення ринкових відносин великого значення на­бувають такі фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і серед­нього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки на основі активної структурно-інвестиційної політики в напрямі випереджаючого розвитку виробництва спожи­вчих товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва, його сприйнятливості до змін попиту і технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення [2, с. 21].

Фактори підвищення продуктивності та ефективності праці поглиблено  вивчали такі наукові діяльники: Дієсперов В. [1], Кочура І. [2], Крайник О.П. та Барвінська Є.С [3],  Мельник Л.Г. та Карінцева О.І. [4].

Фактори — це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності, тому дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов. Отже, фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов'язані з працею, ресурсами, середовищем.

Зарубіжні економісти виділяють дві основні групи факторів продуктивності: зовнішні (які не контролюються), внутрішні (які контролюються).

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досяг­нень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямо­вувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну час­тину основних виробничих фондів.

Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівницт­ву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було.

Звісно, наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу.

Рівень зношення основних виробничих фондів становить по­над 40 %. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48 %, а в будівництві досягає 61 %.

Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого бала­нсу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкла­день з урахуванням демографічного прогнозу в кожному ре­гіоні [1, с.22].

Ми пропонуемо для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в еко­номіці. І для цього при підвищенні технічного рівня виробництва велику роль ма­ють відігравати фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво невикористані устаткуван­ня та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції, у тому числі й міжнародні.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як у цілому по економіці, так і на окремому виробництві.

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удоско­налення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:

-                 розукрупнення великих виробничо-господарських комплек­
сів, утворення за рахунок конверсії оборонної промисловості но­
вих виробництв;

-                 приватизація державної власності;

-                 розвиток середнього і малого підприємництва;

-                 надання повної економічної свободи державним підприємствам;

-                 диверсифікація виробництва;

-                 залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;

-                 розроблення системи спеціальних пільг для орендаторів, ко­операторів, спільного підприємництва тощо [3, C. 42-44].

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і нау­ково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба ви­користовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктив­ності праці на підприємствах розробляються програми управління продуктивністю, в яких визначаються види резервів, конкретні тер­міни і заходи по їх виявленню і реалізації, плануються витрати на ці заходи і очікуваний економічний ефект від їх впровадження, призначаються відповідальні виконавці, розробляються системи мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продук­тивності.

Таким чином, фактори зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктив­ності праці. Резерви зростання продуктивності пра­ці — це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані. Основне значення для еко­номіста і менеджера має класифікація внутрішньовиробничих ре­зервів і факторів за змістом, оскільки вона безпосередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкрет­ному підприємстві. Важливим етапом аналітичної роботи на підприємстві є пошук резервів продуктивності праці, розробка організаційно-технічних заходів щодо реалізації цих резервів і їх безпосереднє впровадження.

Мотивуючою, рушійною силою раціональної роботи колективу під­приємства є особисті доходи його членів (робітників, ІТП, службовців, МОП та інших). Ці доходи забезпечуються через оплату праці, яка знач­ною мірою гарантує продуктивну, цілеспрямовану роботу, досягнення по­ставленої виробничої мети.

Результативність діяльності підприємства безпосередньо пов'язана з продуктивністю праці членів його колективу. Визначальним є вміння висококваліфіковано ви­конувати на кожному робочому місці поставлені завдання [4, c.127].

Значення продуктивності праці визнається всіма країна­ми з розвинутою ринковою економікою. На рівні підприємства зростання продуктивності праці сприяє можливості збільшення випуску продукції, зростання заробітної плати, прибутку й рента­бельності.

Література:

 

1.     Дієсперов В. Продуктивність праці – критерій стану і спроможності господства// Україна: аспекти праці.-2006.-№3.-С.41-45

2.     Кочура І. Продуктивна зайнятість у контексті забезпечення людського розвитку і економічного зростання// Україна: аспекти праці.-2006.-№9.-с.19-23

3.     Крайник О.П., Барвінська Є.С. Економіка підприємства: Навч. посібник / За ред. Крайник О.П. / - Львів: Націон. унів. „Львівська політехніка”, „Інтелект-Захід”, 2007.- 208 с.

4.     Мельник Л.Г., Карінцева О.І. Економіка підприємства: Конспект лекцій: Навч. посіб. - Суми : ВТД „Університетська книга”, 2006.-412 с.