Л. В. Нагірна, аспірант

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Інновації як умова формування конкурентних переваг підприємства

Сучасний економічний стан, де спостерігається посилення конкуренції вимагає від вітчизняних виробників підвищення конкурентоспроможності та формування стійких конкурентних переваг. Разом з тим підсилюється значення інноваційної діяльності, формування інноваційного потенціалу підприємств, який дозволить вдосконалити існуючі та оволодіти новими конкурентоспроможними технологіями, що стане ключовим фактором подолання економічної кризи та забезпечення економічного зростання.

Нині більшість сільськогосподарських виробників характеризується низьким рівнем розвитку та неконкурентоспроможністю сільськогосподарської продукції на зовнішньому ринку. Це обумовлено низьким техніко-технологічним рівнем, недостатністю інвестицій, недосконалістю кредитно-фінансової системи, диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію та слабким розвитком державної підтримки сільськогосподарського виробника за всіма напрямками НТП (науково технічного прогресу).

Орієнтація тільки на багаті ресурсні джерела країни (земля, природно-кліматичні умови, робоча сила та ін.) не є доцільною при нерозвинутому техніко-технологічному, організаційно-управлінському потенціалу. Вітчизняні та закордонні науковці доводять, що активізація інноваційної діяльності веде до поступового, розширеного відновлення та розвитку галузі сільського господарства. Таким чином, основним засобом забезпечення конкурентоспроможності – це інноваційні фактори, які зорієнтовані на досягнення ефективності об’єкта управління, що базуються: на законах ринкових відносин, законах організації та природи; наукових підходах, принципах та методах управління застосування нововведень.

Закордонні та вітчизняні вчені визначають термін «інновації» з різних позицій, а саме: це будь-які зміни, що ведуть до створення кращих товарів, виробів, технологій; процес реалізації нової ідеї; об’єкт упроваджений задля забезпечення економії тощо.

Розвиток інновацій сільськогосподарських підприємств може здійснюватися в першу чергу через взаємодію зовнішнього та внутрішнього середовищ, через розвиток складових внутрішнього середовища та існуючого ресурсного потенціалу. В умовах нестабільного зовнішнього середовища (економічна, політична нестабільність; недосконала фінансово-кредитна система; несприятливий інвестиційний клімат) інноваційний розвиток здійснюється переважно на великих підприємствах завдяки власним фінансовим можливостям. Покращення ситуації можливе лише за умови формування системи механізмів залучення іноземних фінансових ресурсів з боку держави [2, с. 119]. Проте держава по суті не забезпечує повною мірою цивілізовану систему продовольчого ринку, недостатньо використовуються заходи забезпечення ефективності державної діяльності у формуванні головних конкурентних сил (входження на ринок нових учасників; поява субститутів; ринкової влади покупців і постачальників; суперництва між діючими конкурентами), а, отже, не формується цивілізований ринок та конкурентоспроможність національної економіки [3]. По суті державі вигідно створювати, розвивати конкурентне середовище, яке є ефективним засобом розвитку економіки, суспільства, гарантом стабільного надходження коштів до державного бюджету, укріплення позицій країни на світовому ринку [1, с. 130]. Впровадження інновацій та застосування інвестиції дозволяють отримати додаткову віддачу від факторів при збільшенні виробництва, вирішувати проблеми розвитку виробництва, створювати інфраструктури. Інфраструктура дозволяє забезпечити доступність ресурсів та ринків, складає основу для взаємодії між учасниками виробничого, наукового, конструкторського процесів.

Традиційно науковцями визначається застосування інвестицій та впровадження інновацій у виробництво. Для сільськогосподарських підприємств перш за все це: впровадження нових технологій виробництва сільськогосподарської сировини в рослинництві та тваринництві; застосовувати нові більш продуктивні породи в тваринництві та нові сорти рослин, більш продуктивні та стійкіші до хвороб та несприятливих природно-кліматичних проявів; біотехнологій, що дають змогу отримати нові продукти більш якісні, корисні, що мають оздоровчий та профілактичний ефект; застосування нових технічних засобів та технологій обробітку ґрунту, очистки та зберігання сировини; застосування енергозберігаючих технологій, застосування екологічних інновацій, які відповідно дають змогу збільшити врожайність, продуктивність, мінімізувати втрати та забезпечити безпеку навколишнього середовища.

Останнім часом деякі науковці звертають увагу на інноваційні процеси, що базуються на знаннях, інформації, управлінні персоналом та розвитком організації. Стратегічну важливість отримання конкурентних переваг підприємства в галузі матиме поєднання застосування інновацій не тільки у використанні ресурсів, технологій виробництва, а також і в усвідомленні інформаційних можливостей, можливостей передачі знань, навиків. Слушно зауважує О. Д. Гудзинський про те, що потрібне усвідомлення та готовність до сприйняття інновацій працівниками підприємства. Людський потенціал підприємства все більше починає використовуватись для формування та реалізації системи конкурентних переваг підприємства.

На наш погляд інвестування в розвиток працівників повинно бути націлене на інтелектуальний розвиток фахівців, а також на поглиблення та розширення індивідуальних та групових компетенцій, які в кінцевому результаті проявляться в реальних фінансових показниках. Тому навчання персоналу підприємства підготує та забезпечить належне сприйняття нововведень у виробництві, дасть змогу розкрити існуючий запас організаційних знань, які можуть бути використані в досягненні стратегічних цілей підприємства, підвищенні продуктивності праці та оптимізації всіх процесів господарювання. Разом з тим, творча ініціатива керівників та спеціалістів господарства, пошук на основі інновацій в рослинництві, тваринництві, технічному, технологічному забезпеченні, готовність іти на ризик дозволяють досягти показників значно вищих середнього.

Отже, на нашу думку, в сільськогосподарських підприємствах повинна забезпечуватися система формування стійких конкурентних переваг та підвищення конкурентоспроможності на основі комплексу інновацій у виробничій сфері, а також інвестування у кадровий потенціал підприємства. Такий підхід дасть змогу поєднати ефективність інноваційної господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та стимулюватиме працівників в отриманні нових знань та компетенцій, а отже, слугуватиме в досягненні стратегічних цілей підприємства.

Література:

1. Євчук Л. А. Тінізація діяльності аграрних підприємств та її вплив на формування конкурентного середовища економіки / Л. А. Євчук // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2004. – № 3 (27). – С. 129 – 133. – Бібліогр. : с. 133.

2. Сирцева С. В. Інноваційний потенціал як складова економічного потенціалу сільськогосподарського підприємства / С. В. Сирцева // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2008. – № 4 (47). – С. 115 – 121. – Бібліогр. : с. 121.

3. Чабан В. Г. Інновації як умова підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору / В. Г. Чабан // Економіка АПК. – 2006. – № 7. – С. 68 – 72.