ПРОБЛЕМИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПІДПРИЄМСТВА

Коваленко В.В.

Науковий керівник: Терещенко В.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Ринкові перетворення економіки України потребують нового наукового переосмислення господарських явищ і процесів, які відбуваються в основному виробництві вітчизняних підприємств. Досвід запровадження зарубіжних методик, стандартів і механізмів функціонування економічних відносин для України виявився невдалим. Нині спостерігається значна фінансова криза, яка охопила соціально-економічну систему країни. Кризи гострих неплатежів і низької ліквідності вітчизняних підприємств вимагають перегляду та удосконалення сучасної теорії і практики позикових відносин. Бухгалтерський облік як основна з компонент інформаційної бази управління підприємством заслуговує першочергової уваги.

Вплив структури капіталу на систему управління корпорацією досліджено у працях В.І.Бєлоцерковського [7], Д.В.Кандаурова [7]. В.??.Ковaльова [6], М.В.Корнєєва [7], А.В.Щепотьєва [7] тощо. В основу їхніх праць покладено завдання - виявити найефективніші механізми оцінки вартості підприємства. При цьомy всі науковці погоджуються, що єдиної універсальної методики у сфері фінансів не існує. Таким чином, на практиці бухгалтерські методики обліку та оцінки фінансових ресурсів є найчастіше вживаними та регламентованими. Питаннями відображення облікової інформації про позиковий капітал на рахунках фінансового обліку розглянуті в працях П.Ю.Буряка [3], Г.Кіма [5], В.В.Соика [5] тощо. Проте існує чимало проблем у регулюванні позиково-кредитних відносин як об'єктів обліку, аналізу та оподаткування.

Зокрема, О.О.Волинець [4], проаналізувавши методичні засади обліку, аналізу і контролю зобов’язань, дійшла висновку що підприємства мають незадовільну або ж формалізовану аналітичну базу щодо руху зобов'язань, доцільності їх залучення, ризикованості та ефективності.

Досить часто у публікаціях порушується проблематика оптимізації структури фінансових ресурсів, досліджуються чинники економічного зростання шляхом розвитку та вдосконалення кредитної системи, однак дана тематика не розкриває змісту суперечностей, які виникають під час обліку позикових ресурсів підприємств.

Метою даної роботи є вивчення стану обліку позикових ресурсів і виявлення кола проблем, які ускладнюють управління та облік позикових ресурсів. Для досягнення поставленої мети необхідне вирішення таких завдань:

- дослідження методологічної бази обліку позикових ресурсів;

- виявлення та аналіз спірних моментів у господарських процесах при обліку різних видів позикових ресурсів.

Слід зазначити, що ринкові умови господарювання породжують об’єктивну необхідність використання суб’єктами підприємницької діяльності позичених фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд із статутними, резервними, амортизаційними та іншими фондами цільового призначення. Одним із напрямів поліпшення способів та ефективності залучення кредитного капіталу суб’єктами економічної діяльності в Україні є розроблення на державному рівні рекомендаційних методик оцінки ефективності джерел залучення кредитних ресурсів, а на рівні підприємств – внутрішніх нормативних методик, адаптованих до особливостей діяльності того чи іншого суб’єкта економічної діяльності. Методики повинні розроблятися на базі такого алгоритму:

- спочатку потрібно оцінити здатність підприємства виконати в подальшому кредитні зобов’язання;

- виявити потенційні способи залучення кредитного капіталу;

- оцінити ефективність способів залучення кредитного капіталу;

- оцінити варіанти диверсифікації способів залучення кредитного капіталу;

- проаналізувати результати упровадження стратегії залучення кредитного капіталу

У процесі своєї господарської діяльності підприємства залучають додаткові фінансові ресурси із зовнішнього економічного середовища. Позикові ресурси залучаються тимчасово та мають певні особливості функціонування.

Специфічні риси позикових ресурсів коротко можна сформулювати так:

- визначений строк погашення;

- адресність (ресурси повертаються конкретно визначеній договором особі);

- визначена сума винагороди за користування ресурсами;

- санкції за порушення договірних зобов'язань за термінами і сумами погашення.

Всі етапи облікових робіт, пов’язаних із формуванням та управлінням позиковими ресурсами, у системі бухгалтерського обліку підпадають під облік зобов'язань і регламентуються вітчизняними П(С)БО.

Згідно з П(С)БО 2 «Баланс», позикові ресурси як вид зобов'язань є заборгованістю підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди [1]. Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

З метою бухгалтерського обліку за П(С)БО 11 «3обов'язания» зобов’язання розділяють на: довгострокові та поточні зобов’язання; забезпечення; непередбачені зобов'язання та доходи майбутніх періодів [2]. Таким чином, у національній нормативній базі окреслені межі визначення структури джерел утворення (фінансування) майна вітчизняних підприємств. Однак, запропонована класифікація не завжди дає змогу порівняти величини власного та позикового капіталу, наприклад, за потреби оцінити сукупну ціну капіталу (вартість) підприємства.

Перше питання, яке може виникнути перед підприємством, - це виокремлення позикових і власних ресурсів із пасиву балансу. Якщо стосовно власного капіталу нормативне регулювання в обліку дає таку можливість, то визначення величини та структури позикового капіталу потребує додаткових досліджень.

Ще одне питання, яке потребує пильної уваги підприємств - це оцінка та групування структурних елементів позикових ресурсів. Національні стандарти розмежовують поточні та довгострокові зобов'язання залежно від строку погашення. Згідно з П(С)БО 2, до поточних відносяться такі зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу [1]. Поточні зобов'язання відображаються у балансі за сумою погашення. До поточних зобов’язань належать такі види позикових ресурсів:

- короткострокові кредити банків;

- кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам внаслідок операційної діяльності;

- заборгованість з оплати праці;

- авансові платежі замовників;

- нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо.

Однак, необхідно пам'ятати, що до поточних можна відносити тільки ті позикові ресурси з терміном погашення після 12 місяців, що пов'язані з виникненням витрат у процесі операційної діяльності, в іншому випадку це вже довгострокові зобов'язання і їх оцінюють за теперішньою вартістю.

Довгострокові зобов’язання складаються з:

- довгострокових кредитів банків;

- довгострокових фінансових зобов'язань;

- відстрочених податкових зобов'язань тощо.

Пильної уваги потребують відстрочені податкові зобов’язання, які формулюються через існування постійних або тимчасових різниць між даними податкового та фінансового обліку. Вони збільшують суму коштів підприємства на певний період, однак фактично не є запозиченими, оскільки мають іншу економічну природу. Вважаємо включення їх до складу позикових ресурсів недоречним.

Доречно зазначити, що вітчизняна нормативна база має певні прогалини у відображенні середньострокових кредитів, оскільки банківське регулювання передбачає виділення окремим видам кредитів, термін погашення яких становить від 1 до 3 років. Національні П(С)БО відповідної класифікації не підтримують.

Слід звернути увагу і на суперечності у визначеннях національних стандартів бухгалтерського обліку, зокрема щодо оцінки непередбачених зобов'язань. Так, у П(С)БО 11 зазначено, що сума непередбачених зобов'язань визначається за обліковою оцінкою ресурсів, необхідних для погашення на певну звітну дату, але, керуючись цим документом, суму непередбаченого зобов’язання достовірно визначити не можна. Ця ж ситуація спостерігається й щодо оцінки забезпечень, а це вже досить суттєво може вплинути на фінансові результати діяльності підприємства, оскільки суми створених забезпечень визнаються витратами звітного періоду.

Сутність забезпечень як об’єкта обліку недостатньо широко висвітлена у наукових працях [3; 4; 5;]. Основана дискусія ведеться довкола межі, яка розділяє потенційну і теперішню заборгованість підприємства.

Процес формування забезпечень вимагає систематизації за такими ознаками:

- характер витрат, на покриття яких створюється забезпечення;

- джерела залучення або фінансування;

- період і частота нарахування;

- ступінь використання у господарському процесі.

Визначені показники встановлюються для кожного виду витрат, які планує покрити підприємство, залежно від особливостей їх утворення.

Проте національні П(С)БО не визначають, за якої конкретно величини ймовірності здійснення платежу треба визнавати забезпечення в обліку. Очевидно, що таку шкалу доречно розробляти відповідно до галузевих особливостей господарювання та видів витрат, на відшкодування яких створюється певне забезпечення.

Таким чином, за результатами проведеного дослідження можна зробити такі висновки:

- позикові ресурси є важливим і складним об'єктом бухгалтерського обліку. Розкриття їхньої сутності в обліку полягає у ретельному вивченні господарських процесів, оскільки інформація про позикові ресурси розпорошена та несистематизована у фінансовій звітності.

- удосконалення обліку позикових ресурсів потребує розширення нормативно-правової бази у сфері регулювання фінансової діяльності, яка створює економічно-правове поле для залучення нових видів фінансування підприємства. Зокрема, це стосується випуску боргових цінних паперів і надання фінансових послуг.

- вирішення проблем визнання та оцінки зобов’язань дасть можливість моделювати майбутній фінансовий стан підприємства, знизити негативний вплив різноманітних фінансових ризиків на його розвиток.

Отже, удосконалення політики управління позиковими фінансовими ресурсами підприємства слід розглядати як один із головним чинників підвищення ефективності будь-якої фінансово-господарської діяльності. Від цього залежить поліпшення позицій підприємства в конкурентній боротьбі, його стабільне функціонування та динамічний розвиток. Головна спрямованість реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємства полягає в оптимізації використання ресурсів підприємства. Система управління фінансовими ресурсами підприємства вважається досить ефективною лише у тому випадку, коли вона дає змогу не лише раціонально використовувати наявні ресурси, а й забезпечувати активний системний пошук можливостей подальшого розвитку підприємства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» (Форма №1): Наказ Міністерства Фінансів України від 31.03.1999 №87 // zakon1.rada.gov.ua

2. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання» (Форма №3): Наказ Міністерства Фінансів України від 31.01.2000 №20 // zakon1.rada.gov.ua

3. Буряк П.Ю. Формування і надання інформації про фінансові ресурси підприємства // Фінанси України. – 2006. - №10. – С.123-128.

4. Волинець О.О. Розвиток теорії і практики обліку та контролю зобов’язань у підприємствах ресторанного господарства // Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №5. – С.186-192.

5. Кім Г.В., Сопко В.В., Кім С.Г. Бухгалтерських облік: первинні документи та порядок їх заповнення:. – К.: ЦУЛ. – 2004. – 437с.

6. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика. - 2006.- 512 с.

7. Коммерческие и некоммерческие кредитно-заемные отношения: Монография / В.И. Белоцерковский, Д.В. Кандауров, М.В. Корнеев. – 2003. – 76 с.