Свереда Н.І.

Науковий керівник: Погрибенник О.В.

Буковинська державна фінансова академія

Відродження і спроби перебудови радянської економіки у післявоєнний період (1946 – 1991рр.)

 

      Велика Вітчизняна війна стала для радян­ських людей одним з найтяжчих історичних випробувань. За своїм характе­ром, масштабами, кількістю жертв і руйнівними наслідками вона не мала собі рівних в історії людства. Німецький фашизм ставив своїм завданням знищити першу соціалістичну державу, якою був СРСР.  Німецько-фашистські окупанти спланували і здійснили пряме розграбу­вання народних багатств і знищення основних виробничих фондів країни. Матеріальна шкода, завдана окупантами всьому народному господарству та насе­ленню СРСР, становила 679 млрд. крб. [2].

Специфіка цієї війни полягала в тому, що домагаючись світового панування, гітлерівці проголосили і реально здійснювали політику поневолення і фізичного знищення (за т.зв. ге­неральним планом «Ост») мільйонів радянських людей. Винищувальна війна гітлерівської Німеччини проти Радянського Сою­зу відповідним чином позначалася на розмірах людських втрат. За роки Другої світової війни загальні людські втрати становили 50—55 млн. осіб [1,3].

Нечувано тяжкі жертви і величезні руйнування створили для радянських людей неймовірні труднощі, але навіть за таких вкрай несприятливих умов радянська економі­ка продемонструвала високі мобілізаційні якості. Відбудовні роботи в Україні розпочалися ще під час війни (наприкінці 1943 р.) і в міру визволення терито­рії республіки від німецько-фашистських загарбників набували дедалі шир­шого розмаху.

3добувши всесвітньо-історичну перемогу у Великій Вітчизняній війні, Радянський Союз знову повернувся до мирної праці. Менше ніж за тридцять років існування Радянської влади наш народ змушений був удруге здійснюва­ти широкомасштабне відродження зруйнованого господарства. На відміну від капі­талістичних країн Європи, Радянський Союз не міг скористатися «допомо­гою» за американським планом Маршалла, який поклав початок післявоєн­ному політичному і економічному розвитку Європи. З початком «холодної війни» припинилося також виконання США раніше укладених радянсько-американських воєнно-економічних договорів.

Основний обсяг робіт із післявоєнного відродження виконувався в межах четвертого п'ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства (1946—1950 рр.). Саме протягом четвертої п'ятирічки в країні було розв'язано найскладніші й найважчі завдання відбудови: виконано головну частину від­будовних робіт, відроджено переважну кількість найважливіших і найбільш зруйнованих об'єктів.

Високі темпи капітального будівництва стали основним важелем приско­реної відбудови і подальшого розвитку народного господарства України. Се­редньорічний темп приросту промислової продукції УРСР у 1946-1950 рр. досяг 34,5% [2].

На основі відродження і дальшого піднесення економіки зростала кіль­кість матеріальних благ, які спрямовувалися на народне споживання, задово­лення матеріальних і духовних потреб трудящих. Так, труднощі післявоєнних років у СРСР не були ускладнені безробіттям. В се­редині грудня 1947 р. було скасовано карткову систему постачання, проведено грошову реформу, якою зміцнено радянський карбованець. Неодноразово знижувалися державні роздрібні ціни на товари широкого споживання. Сільське населення, яке в роки війни лишилося без притулку, було переселено із землянок у нові житла.      У цілому на Вітчизняну війну і ліквідацію її руйнівних наслідків пішло 10 р.

Успішно відродивши в найкоротші строки ще раз зруйноване госпо­дарство, СРСР невдовзі прорвався до космосу і вийшов на стабільний режим економічного зростання, який тривав до середини 80-х років

Важливим рубежем в осмисленні завдань і шляхів економічного розвитку країни в 1950-х роках став XX з'їзд КПРС, який проголосив курс на демократи­зацію всього суспільного життя на краще. Однак, принципово нової довгочасної стратегії соціально-економічного розвитку країни вироблено не було. XX століття. Був засуджений і в принципі відійшов у минуле культ вождя. XXII з'їзд КПРС прийняв нову програму партії, відповідно до якої країна вступала, як вважалося, у період безпосереднього будівництва комунізму. При цьому новим керівницт­вом країни була усвідомлена необхідність проведення економічних реформ. Все це призвело до серйозних прорахунків в практиці господарського керівництва. Самі ж реформи 1957 і 1965 рр. проводилися за методом проб і помилок. Наслідком саме економічного гальмування став надзвичайно високий рі­вень дефіцитності радянської економіки [3].

У зв'язку із загостренням економічних і соціальних проблем у країні, зростаючою техніко-економічною відсталістю Союзу РСР від провідних капі­талістичних країн, оновлене в середині 1980-х років партійно-державне керів­ництво, очолюване 1985 р. М.С. Горбачовим, розгорнуло ще один (і, як вия­вилося, останній) етап економічних і соціальних реформ. Спочатку це був курс на прискорення розвитку економіки, насамперед за рахунок випереджа­ючого розвитку машинобудування, покращання системи управління, підви­щення стимулювання праці. Але ці заходи мали несистемний характер, ос­кільки не торкалися основи планово-централізованої системи — суспільної власності на засоби виробництва, тому вагомого результату вони не дали.

Нові підходи до розв'язання невирішених соціально-економічних проб­лем були застосовані шляхом переходу до «перебудови» економіки разом з пе­ребудовою всього суспільного життя. Згідно з рішеннями червневого (1987 р.) Пленуму ЦК КПРС, з 1988 р. в СРСР (в тому числі і в Україні), почалося здійснення нової «радикальної» реформи. ЇЇ радикалізм полягав у дуже помір­кованому переході до ринкового регулювання економіки, одночасно не були чітко сплановані і вива­жені практичні заходи з реалізації реформи. З 1 січня 1988 р. почав діяти Закон СРСР про державне підприємство, за яким керівни­ки і колективи державних підприємств отримали нові широкі можливості, зо­крема, право самостійного виходу на зовнішній ринок, здійснення спільної діяльності з іноземними партнерами тощо. В 1989-1991 рр. стали функціону­вати нові форми виробничих об'єднань — концерни, корпорації, їх утворюва­ли групи підприємств союзного та республіканського підпорядкування і під­розділи галузевих міністерств. Імпульс розвитку орендних відносин дав Закон про оренду (квітень 1989 р.).

У результаті процес трансформації планово-централізованої економіки радянського зразка на основі малообгрунтованих дій реформаторів набрав форми відмови від планування як такого, демонтажу системи державного уп­равління. Процес «перебудови» ставав все більш непослідовним, а інституційні зміни - некерованими. Це відповідним чином позначалося на найваж­ливіших економічних показниках

Таким чином, командно-адміністративна економіка, створена на основі від­повідної трансформації економіки, проіснувала понад шістдесят років, її основними ознаками стали перетворення виборних органів (партій­них, радянських, профспілкових) на органи суто представницькі, концентру­вання реальної влади в руках партійного апарату, запровадження вольових ме­тодів керівництва. Тоталітарний характер цих методів в історичному плані виявився неоднозначним. З одного боку, у передвоєнний, воєнний і післявоєнний (відбудовний) період доленосну роль відіграли високі мобілізаційні якості командно-адміністра­тивної економіки. З іншого — після завершення відбудовного періоду тоталі­тарні принципи керівництва дедалі більше стали суперечити об'єктивним за­конам розвитку суспільного виробництва. Економічні реформи, за допомо­гою яких намічалося подолати дану суперечність, через свою половинчастість і непослідовність зробити це виявилися неспроможними.

Література:

 

1.       Бесєдін А.С. Створення, становлення і трансформація системи планування в Україні // Економіка України. – 2002. - №5. – С. 4-5.

2.       Геєць В.М. Економіка УРСР на шляху до ринку // Економіка Радянської України. – 2000. - №11. – С.17-26.

3.       Дерев’якін Т.І. Велика Вітчизняна війна: важкий шлях до Перемоги // Економіка України. – 2005. - №5. – С. 26-34.