Право/ 10.Хозяйственное право.

Голодинський О.Ю.

Науковий керівник: Меленко О. В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ДОКАЗІВ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

Докази завжди були й залишаються центральним правовим інститутом господарського процесу, тому в період реформування останнього зростає потреба вивчення доказів і доказування з метою вдосконалення їх правового регулювання. Саме тому переорієнтація українського господарського процесу на активність сторін на всіх стадіях господарського процесу, розвиток його змагальних начал вимагають переосмислення багатьох аспектів доказування.

Внесення змін до господарського процесуального законодавства є важливим кроком судово-правової реформи України. Відповідних змін зазнало й доказове право. Не дивлячись на його зовнішню консервативність, особлива увага вчених-процесуалістів до цієї проблеми обумовлена тим, що саме доказування і докази є основними джерелами отримання відомостей про обставини справи, що розглядається судом.

У юридичній літературі останніх років значну увагу почали приділяти проблемам судових доказів. Зокрема дане питання широко розглядалося у працях таких відомих учених: Д.Б.Абушенко, А.Т.Боннера, С.В.Боботова, А.Х.Гольмстена, А.Г.Коваленко, А.С.Козлова, С.В.Курильова, І.Г.Медведєва, В.В.Молчанова, Д.М.Притики, М.В.Руденко, Т.В.Степанової, В.В.Сухонос, В.Д.Чернадчука, В.С.Щербини та інших.

Метою даної роботи є з’ясування правової природи судового доказування та особливостей використання доказів у господарському процесі.

Правом доказування є можливість надання доказів, взяття участі у їх дослідженні, оцінці, яка гарантується сукупністю процесуальних норм і реалізується самими заінтересованими особами особисто або за допомогою суду відповідно до своїх процесуальних інтересів. Обов’язком доказування, на відміну від права, є необхідність здійснення комплексу дій по доказуванню, яка визначається не вибором чи розсудом суб’єкта доказування, а загрозою настання несприятливих наслідків у випадку їх невиконання або іншими засобами впливу: відмовою суду визнати істинним факт, який стверджується стороною, у випадку невиконання обов’язку по його доказуванню, скасуванням рішення суду першої інстанції у випадку невикористання судом усіх можливостей по доказуванню.

Правова природа обов’язків по доказуванню і правил їх розподілу пояснюється такими принципами господарського судочинства як змагальність та об’єктивна істина. Головною ідеєю принципу змагальності є паритетне покладання тягаря доказування на осіб, які беруть участь у справі і, відповідно, зниження активності суду. Принцип об’єктивної істини вимагає розгляду справи в господарському суді у порядку, який забезпечує всебічне, об’єктивне і повне з’ясування прав і обов’язків сторін, всіх обставин справи і причин виникнення спору, і зобов’язує господарський суд вжити всіх передбачених законом заходів для з’ясування дійсних обставин справи і винесення правильного і обґрунтованого рішення [2].

Господарський суд, як орган правосуддя, займає владне становище. Саме тому він має право вимагати, пропонувати, зобов’язувати учасників господарського процесу надати докази, які необхідні для правильного вирішення спору. Обов’язки по доказуванню розподіляються між сторонами на підставі загального правила ст.33 ГПК України.

Аналізуючи можливість наділення суду правом зі своєї ініціативи збирати докази по справі можна зробити висновок, що більш реалістичний підхід, який відповідає закону і практиці здійснення правосуддя, існує в іноземних державах. Там судочинство здійснюється на підставі принципу змагальності і складається з того, що обов’язок по доказуванню фактичних обставин справи покладається на сторони, але це не виключає права суддів за власною ініціативою здійснювати будь-які дії, які направлені на встановлення істини по справі (викликати за власною ініціативою свідків, призначати експертизу тощо) [3].

Для господарського процесуального права обов’язок доказування розуміється специфічно. Стимулом, який збуджує сторони до активної процесуальної діяльності по доказуванню, як правило, виступає інтерес в отриманні сприятливого для заінтересованої особи рішення. Нерідко суд вимушений розглядати справу за наявними у справі доказами, оскільки учасник процесу не надає докази на вимогу суду. Це тягне за собою іноді не зовсім повний та об’єктивний розгляд справи та винесення не достатньо обґрунтованого рішення. Таке рішення, як правило, змінюється або скасовується судом апеляційної чи касаційної інстанції. Для усунення цього недоліку необхідно в ГПК внести норму, яка б передбачала наявність санкцій за невиконання сторонами й іншими учасниками процесу обов’язків по доказуванню[4].

Що стосується оцінки доказів, то вона складається із встановлення протиріччя між доказами, усунення сумнівів в істинності висновку, який випливає із всієї сукупності доказової інформації, яка надходить. Узагальнюючи дії суду на стадії оцінки доказів, можна зазначити, що для прийняття висновку про існування будь-якої обставини господарський суд повинен пройти два послідовних етапи:

1) дослідження явищ матеріального світу, що містять будь-яку інформацію про обставини, які цікавлять суд з точки зору їх здатності адекватно цю інформацію відображати, зберігати і відтворювати;

2) добування інформації безпосередньо з об’єкту дослідження і її якісна оцінка.

Господарський суд бере участь у встановленні фактичних обставин справи і має можливість безпосередньо впливати на діяльність осіб, які беруть участь у справі по доказуванню. Тобто, господарський суд є суб’єктом доказування і пізнає обставини та докази на всіх стадіях руху справи за допомогою участі у формуванні предмету доказування по справі, в дослідженні і оцінці доказів по справі, а у виняткових випадках - у збиранні доказів по справі.

Отже, перелічені вище аспекти безпосередньо можуть бути використані для вдосконалення регулювання взаємовідносин між господарським судом та сторонами з приводу доказування в господарському процесі. Цього можна досягти шляхом прийняття нових нормативно-правових актів, внесення змін та доповнень до чинних нормативно-правових актів, що регулюють господарський процес, а також дотриманням принципу змагальності у практичній діяльності господарського суду.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бабенко В.В. Деякі питання доказування в сучасному господарському процесі // Вісник Академії адвокатури. - 2008. - № 2. – С. 74-81.

2. Козлов А.С. Актуальні проблеми доказування в господарському процесі //Вісник господарського судочинства. - 2007. - №2. – С. 186-193.

3. Руденко М.В. Належність та допустимість доказів в господарському процесі // Вісник Академії адвокатури. - 2008. - № 5. – С. 64-69.

4. Щербина В.С. Предмет доказування в господарському процесі // Економічні та соціально-правові аспекти розбудови громадянського суспільства в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. – К.: Вісник Академії праці і соціальних відносин, - 2007р., - № 4, - С. 60-64.