Вишинська Т.О.

Хмельницький національний університет

Бенчмаркінг в Україні: психологічний аспект

Багатофункціональний інтегрований метод стратегічного планування й управління, який комплексно реалізує функцію вибору стратегічних напрямків, узгодження внутрішніх потенційних можливостей підприємства з досягненням його головних стратегічних цілей і виконанням своєї місії на ринку (у зовнішньому середовищі), в основі якого лежить визначення факторів конкурентних переваг лідерів («еталонних» підприємств, фірм, організацій) у своїй і/або суміжних областях є бенчмаркінгом, за визначенням Арєф’євого О. В. й Арєф’євої Є.В.

Найбільш цитованими є такі визначення бенчмаркінгу:

Бенчмаркінг – процес ретельної оцінки вашої діяльності в порівнянні із кращими у своїй області компаніями, використання отриманих результатів, щоб відповідати їм і перевершити їх (Kaiser Assosiates).

Бенчмаркінг – стандарт досконалості або досягнень, у порівнянні з яким оцінюються відповідні показники (Сэм Букхарт, DuPont Fibers).

Бенчмаркінг – пошук галузевих прикладів зразкової практики, які дозволяють домогтися найвищих результатів (Роберт Кемп, Xerox).

Класичним є визначення Р.Венетуччі:

Бенчмаркінг – спосіб оцінки стратегій і цілей роботи в порівнянні з першокласними підприємствами, для того, щоб гарантувати довгострокове перебування на ринку.

Як бачимо, наукові дослідження в області бенчмаркінгу є досить результативними для країн з розвитий економікою, однак існує ряд теоретичних моментів, які мають потребу в уточненнях і розширеннях для економічні системи, які направляються до ринкового. Насамперед для українських підприємств важливо оперувати таким визначенням бенчмаркінгу, яке б повною мірою у своєму формулюванні інформувало про зміст поняття. Оскільки бенчмаркінг є в першу чергу інструментом стратегічного управління, розуміння його сутності повинно бути донесене до вищого керівництва організації. Адже стратегічне управління є цариною вищого менеджменту. У такому вигляді, як на сьогодні це можливо, інформація про бенчмаркінг не знайде належної уваги з боку керівників підприємств. Так, як категоріальний апарат є абстрактним, малоінформативним, або ж суто науковим вузького характеру. Також варто вказати на об'єктивну неприхильність до новітніх, до того ж малозрозумілих методик управління керівного складу більшості підприємств України. Адже основна маса вищого керівництва підприємств володіє діючим операційним досвідом, що склався протягом тривалого періоду діяльності. Психологічні характеристики такої категорії керівників також передбачають усталену консервативність. Такий порядок речей є однією з причин відставання українських підприємств від світового рівня за багатьма показниками.

На нашу думку поняття бенчмаркінгу для українського бізнес-простору можна означити так: бенчмаркінг – функція управління, спрямована на досягнення найвищих результатів шляхом постійного впровадження елементів діяльності конкурентів, підприємств інших областей і ринків функціонування й внутрішніх підрозділів на основі попередньо обумовленого обміну інформацією.

Бенчмаркінг, як ніякий інший метод, дозволяє проаналізувати і порівняти продукти, підприємницькі процеси, послуги, методи, самі підприємства або середовище, що оточує підприємство. Цей метод після проведення відповідних змін і підвищення продуктивності дозволяє досягти вищих позицій серед провідних підприємств.

Переваги бенчмаркінгу:

· Відповідність вимогам клієнтів;

· Планомірне викорінення відмінностей від кращих представників даного класу;

· Визначення об’єктивного рівня продуктивності;

· Запозичення найкращих методів;

· Досягнення провідної позиції в конкурентній боротьбі;

· Розпізнавання технологічних «проривів»;

Основний недолік, що відрізняє бенчмаркінг від інших методів, полягає винятково у тому, що бенчмаркінг, як метод, ще відносно молодий. На сьогоднішній день досить мало фахівців, які мають достатній досвід для реалізації бенчмаркінг – проекту. Існують і деякі обмеження в доступі до інформації, без якої бенчмаркінг зовсім неможливий. Однак, переваги бенчмаркінгу і позитивний ефект від його проведення компенсують можливі недоліки й проблеми.

За даними консалтингової компанії Вain & Со, останні два роки бенчмаркінг входить у трійку найпоширеніших методів управління бізнесом у великих міжнародних корпораціях. Оскільки він допомагає відносно швидко й з меншими витратами вдосконалювати бізнес-процеси.

В Україні ж бенчмаркінг не зустрів належної підтримки й не випробувати широкого практичного застосування. Про що свідчить результат спроби введення програми «Українського індексу бенчмаркінгу», що фінансувалася міністерством у справах міжнародного розвитку Великобританії (DFID). UBI (Ukrainian Benchmarking Index) – це комп’ютерна програма, що дає можливість проведення порівняльного аналізу конкретного бізнесу з найкращим його аналогом. Взагалі процес проведення такого аналізу досить простий. Він полягає в опитуванні керівників організацій, внесенні результатів опитування в базу даних, у котрій зібрані подібні дані про подібні організації, і програма видає графічне зображення місця розташування досліджуваної організації порівняно з іншими учасниками ринку. Починаючи з 2003 року спеціально підготовлені консультанти розміщали зібрану інформацію в такій базі даних і на сьогодні вона містить інформацію щодо двохсот українських компаній. Однак в 2007 році програма припинила своє функціонування. Можна виділити такі причини неготовності українського бізнес-середовища і її керівного складу до поширення використання бенчмаркінгу:

1. Упереджене ставлення керівного складу організацій до проведення безкоштовних урядових програм. «Український індекс бенчмаркінгу» фінансувався урядом іншої країни, очевидної вигоди для якої у витрачанні декількох млн. фунтів видно не було. Що й послужило причиною реакції супротиву або ігнорування цього процесу з боку керівників підприємств під впливом ментальної прагматичності вітчизняного бізнесу.

2. Помилкове розуміння інструментарію та призначення бенчмаркінгу. Результатом упередженого ставлення до новітньої методики є недостатня поінформованість керівного складу підприємств про функціональне призначення бенчмаркінгу і засобів, які використаються в процесі його проведення. Тому бенчмаркінг сприймається як промислове (комерційне) шпигунство або прояв недобросовісної конкуренції. Основна відмінність комерційного шпигунства від бенчмаркінгу, що полягає в попередній обумовленості останнього, залишається невідкритою для української бізнес-практики.

3. Непорівнюваність досвіду українських підприємств із досвідом передових західних суб’єктів господарювання. Менталітет українського бізнесу, специфіка ведення справ, стилі управління не дають можливості одержати необхідні кількісні показники з метою подальшого їх порівняння з аналогічними галузевими у світовому масштабі. Небажання керівників українських підприємств надавати інформацію для вище зазначеної бази даних змусила представників UBI значно спростити опитувальник, у такий спосіб виключивши можливість одержання будь-якої інформації про рентабельність діяльності підприємства, його дохідність й ін. Також були виключені питання управлінсько-функціонального характеру, які стосуються таких не прижитих в українській бізнесі-практиці понять як «місія підприємства», «планування діяльності», «залучення персоналу до розробки стратегії» й ін. Зрештою, проведення опитування втратило інформативність, а отже і доцільність з точки зору порівняння.

4. Недостовірність звітної інформації. Кожне кількісне дослідження має похибку в 15-20%. З огляду на недоліки вітчизняної системи фінансової звітності і наявні схем мінімізації оподатковуваних доходів й інших бюджетних платежів, достовірність інформації, що потрапляла до бази даних викликає великий сумнів. Розуміння цього факту перешкоджає керівникам вітчизняних підприємств брати участь у роботі UBI. Натомість, з боку закордонних фахівців спостерігалося нерозуміння потреби приховування інформації, адже вони вважають таке дослідження самоаналізом.

5. Відсутність належних методик управління. Керівний склад підприємства, що не використовує методик менеджменту під час ходу основних бізнес-процесів не здатний адекватно сприймати необхідність впровадження досвіду передових організацій шляхом добровільного обміну інформацією.

У такий спосіб очевидно, що успіх процесу бенчмаркінгу прямо залежить від того значення, яке надає йому керівництво організації, зацікавленість керівництва завжди приносить результати. Однак, пасивна зацікавленість дає незначні результати. Якщо керівництво надає необхідні ресурси, така зацікавленість принесе набагато більше користі. Якщо ж метою є одержання найбільшого прибутку від організації, тоді керівництво повинне бути особисто зацікавлене в цьому процесі. Варто забезпечити включення необхідних ресурсів у річні бізнес-плани, щоб стратегічний план організації відбивав процес бенчмаркінгу й щоб у керівників завжди був час для огляду стану і ходу робіт з бенчмаркінгу.

Вищі керівники повинні бути переконані в корисності бенчмаркінгу для організації; вони повинні охоче включаться в процес бенчмаркінгу і погоджувати всі дії з оголошеними планами.

Нижче перераховані дії і лінії поводження мають велике значення, якщо керівництво збирається підтримувати процес бенчмаркінга. Керівники повинні:

• бути зацікавленими у розвитку процесу бенчмаркінгу;

• визначати пріоритети серед проектів бенчмаркінгу;

• надавати потрібні ресурси;

• включати плани бенчмаркінгу в стратегічні і бізнес-плани;

• стежити за проектами бенчмаркінгу і їхнім прогресом;

• переконувати підлеглих у тому, що бенчмаркінг покращить ефективність роботи організації, а не створить додаткових проблем;

• пропагувати важливість бенчмаркінгу як усередині організації (за допомогою нарад, листів, локальних газет і т.д.), так і поза організацією (шляхом відвідувань конференцій, організацією навчальних курсів, подання статей, письмових звітів і т.п.); заохочувати за успіхи в проведенні бенчмаркінгу; вживати належних коригувальних дій у випадку відставання виконання проектів бенчмаркінгу від графіку виконання;

• щомісяця переглядати стан робіт із проекту бенчмаркінгу;

• домагатися того, щоб бенчмаркінг став частиною плану оцінки рівня менеджерів і службовців;

• брати участь хоча б в одному проекті бенчмаркінгу кожні два роки.

Література:

1. Арефьев Е.В., Арефьева О.В. Бенчмаркинг: Учеб. Пособие. – К.: Изд-во Европ. ун-та. – 2003. – 58 с.

2. В лабиринтах современного управления (Стратегическое планирование, маркетинг, обслуживание клиентов, управление персоналом,оплата труда). Сб. статтей / ред.-сост. Грегори Р.Райтер. Вып.1. – М.:Экономика, 1999. – 248 с.

3. Кэмп С.Роберт Легальный промышленный шпионаж:Бенчмаркинг бизнес-процессов:технологии поиска и внедрения лучших методов работы ваших конкурентов / Пер. с англ.;Под ред. О.Б. Максимовой. – Днепропетровск:Баланс-клуб, 2004. – 416с.

4. Харрингтон Х.Дж., Харрингтон Дж.С. Бенчмаркинг в лучшем виде! / Пер. с англ. под ред. Б.Резниченко. – Спб.: Питер, 2004. – 176с.