Экономические науки/2. Внешнеэкономическая деятельность

Тананакіна Д.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені М. Туган-Барановського

Проблеми національної конкурентоспроможності та пріоритети конкурентної політики в Україні

Ефективна інтеграція вітчизняної економіки у світову може відбутися лише за умови досягнення високого рівня загальної конкурентоспроможності країни, її господарюючих суб'єктів, а також продукції, що виробляються на внутрішньому та зовнішньому ринках. Основою сучасної конкурентоспроможності виступають інновації, які створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам, що ними володіють, посідати гідне місце в суспільно-цивілізаційному розвитку. Процеси розробки і впровадження інновацій тісно пов’язані. Таким чином, ключовим завданням економічної політики України є підвищення її конкурентоспроможності на інноваційних засадах і створення для цього відповідних умов [1].

Отже, метою даної статті є перегляд напрямів конкурентної політики в Україні відповідно до сучасних теоретичних уявлень та світових тенденцій застосування засобів підвищення конкурентоспроможності на основі сполучення усіх видів інновацій.

Необхідність урахування системності впровадження інновацій при проведенні конкурентної політики до останнього часу в Україні практично не бралася до уваги. Основний акцент робився на здійсненні організаційного та інституціонального реформування. Проте обрані засоби навпаки породили антиінновації [2,C.17], призупинивши розробку техніко-технологічних інновацій.

У провідних країнах системність інноваційного розвитку була забезпечена сприянням поєднанню усіх складових інновацій. Було переглянуто ряд теоретичних положень щодо забезпечення конкурентоспроможності. Уявлення, що фірми з монопольною або олігопольною ринковою владою гальмують науково-технічний прогрес, було спростовано, а також доведено протилежне: найбільшого прогресу досягають фірми не в середовищі вільної конкуренції, а саме великі концерни на монопольних та олігопольних ринках [3,C.109]. Ідеальна конкуренція з пануванням на ринку дрібних фірм і з ліквідацією великих означала б відмову від технічного прогресу [4,C.74-45].

Ще одним теоретичним положенням, що відкриває шлях до концентрації виробництва, є концепція ринку з потенціальною конкуренцією [5,C.90]. Вихід компаній на такий ринок майже не потребує витрат, тому рішення суб’єктів про ціни та обсяги виробництва постійно перебувають під тиском потенціальної конкуренції. Це робить нестійкою сучасну монополію. Монопольні надприбутки внаслідок високих цін спонукають потенціальних конкурентів входити до галузі. Тому компанія-монополіст змушена обмежувати рівень цін, щоб не залучати інші компанії на ринок.

Pівень конкуренції та темпи науково-технічного прогресу є практично несумісними та мають зворотну залежність, оскільки досконала конкуренція:

–не дозволяє розгорнути великомасштабне виробництво та досягти у такий спосіб мінімальних виробничих витрат на одиницю продукції;

– не створює достатніх стимулів для проведення досліджень, тому що приріст прибутку внаслідок технологічного удосконалення буде тимчасовим через легкість входження інших фірм до галузі;

– не завжди може забезпечити достатній діапазон споживчого вибору і сприяти розробці нових продуктів, тому що призводить до стандартизації продукції [6,C.530].

Названі аргументи використовуються на Заході на захист промислової концентрації виробництва з додаванням чинника міжгалузевої, іноземної та потенціальної конкуренції. Уряди розвинутих країн зайняли лояльну позицію, дозволяючи вітчизняним компаніям діяти подібно монополіям і усувати з ринку зарубіжних конкурентів. Посилення міжнародних позицій економік західноєвропейських країн відбувалося одночасно з прискореною концентрацією капіталу та монополізацією виробництва, а поглинання та злиття компаній виступали формою збільшення їх капіталу і ринкової влади.

Падіння торговельних бар’єрів посилюватиме тенденцію до тотальної галузевої глобалізації, тому висновки можна зробити такі:

– не існує оптимального чи максимального розміру компанії. Для того, щоб вижити, компанії мають постійно зростати;

– органічне зростання не означає успішне зростання. Злиття та поглинання є неминучими, якщо компанія ставить за мету випередити конкурентів;

– захищених ніш на ринку не існує. Суб’єкти, що намагаються залишитися у своїх нішах, будуть поглинені на етапі спеціалізації, рівноваги та альянсів.

Раціональне співвідношення монополії та конкуренції в розвинутих країнах забезпечується шляхом регулювання діяльності суб’єктів за трьома напрямами: умови діяльності на внутрішньому ринку, захист від зовнішньої конкуренції, стимулювання конкуренції всередині монополії. Також конкуренція трансформується в інтеграцію, кооперацію та координацію між вітчизняними компаніями. Це відбувається через:

– інтернаціоналізацію виробництва та, як наслідок, зростаючий тиск іноземної конкуренції, що спричиняє потребу в союзниках;

– необхідність залучення у виробництво якомога більших знань завдяки тісному співробітництву спеціалістів різних компаній;

– використання у виготовленні одного інноваційного продукту сукупності технологій різних підприємств.

Орієнтири української політики здебільшого залишаються цілком протилежними сформованим в передових країнах. Подолання високого рівня монополізації і підвищення конкурентоспроможності вбачалося лише шляхом розукрупнення великих об’єктів, зміщення акцентів з підтримки великого на малий і середній бізнес [7].

Наслідком цієї політики стала руйнація потужних виробничих і науково-технічних комплексів та утворення замість них розрізнених дрібних господарюючих суб’єктів. Це призвело до значного зростання трансакційних витрат і зростання собівартості продукції та збитковості виробництва.

До розукрупнених виробничих об’єднань входили підприємства, що мали свою спеціалізацію та виробляли різну продукцію проміжного циклу, яка потім використовувалася головним підприємством для виготовлення кінцевої продукції. Тому така демонополізація з самого початку була приречена на провал, бо не передбачала створення кількох суб’єктів, які б виробляли однакові товари і у такий спосіб конкурували між собою.

При проведенні демонополізації слід було також врахувати, що:

–сучасний монополізм зумовлюється не стільки розмірами підприємств, скільки характером дій;

–українська економіка вважається однією з найвідкритіших економік світу. Немає достатніх підстав говорити про монопольні ринки для більшості товарів, бо для вітчизняних виробників дедалі серйознішу конкуренцію становлять зарубіжні компанії;

–розукрупнення є об’єктивним чинником зростання тіньової економіки;

–монопольні прояви посилюються посередниками по збуту продукції;

–мають місце прояви регіонального монополізму (місцеві органи влади)

Розукрупнення не вирішило проблему подолання монополізму, хоча формально було створено конкурентне середовище і в останні роки у багатьох секторах навіть підвищився рівень конкуренції. Хоча це відбулося завдяки не стільки розукрупненню, скільки створенню нових суб’єктів господарювання.

Очевидним є значне падіння продуктивності праці у господарюючих суб’єктів, що ніяк не сприяло підвищенню конкурентоспроможності в міжнародних рейтингах. Також в останні роки погіршується ситуація з нечесною конкуренцією [8,C.60].

Отже, конкурентна політика в Україні вимагає серйозного коригування з метою уникнення її протидії еволюційним процесам у світовій економіці.

Нав’язування архаїчних форм конкуренції перешкоджатиме розбудові національної економіки, не зможе забезпечити ефективне використання обмежених фінансових і матеріальних ресурсів на інноваційно-технологічних виробництвах, що є запорукою високої конкурентоспроможності.

Основою економіки та національного суверенітету України повинен бути великий бізнес, що означає концентрацію капіталу та необхідність побудови нових взаємовідносин між державою та бізнесом [9,C.5], уникаючи олігархізації економіки і створення державного бюрократичного капіталізму. Аргументом на користь концентрації виробництва виступає дефіцит фінансових ресурсів, розпорошення яких серед дрібних суб’єктів і відсутність пріоритетів їх направлення не дозволять сконцентрувати їх на реалізації великомасштабних проектів.

Створення конкурентного середовища в Україні має формуватися з урахуванням впливу потенціальної конкуренції з боку вітчизняних й іноземних компаній. Для підвищення потенціальної конкуренції антимонопольні заходи слід спрямувати на усунення економічних та адміністративних перешкод для вільного переміщення товарів, створення сприятливих фінансово-економічних, організаційних і правових умов для входження на ринки нових суб’єктів.

Експортно-імпортна політика має проводитися з урахуванням її впливу на створення конкурентного середовища і подолання монопольних зловживань у ціноутворенні з боку вітчизняних товаровиробників. Потрібна збалансована політика державного протекціонізму, яка б врахувала як коротко-, так і довгострокові макроекономічні наслідки імпорту та стимулювання експорту.

Для підвищення конкурентоспроможності економіки слід розвивати сіткову форму співробітництва суб’єктів з метою посилення взаємодії між ними та об’єднання їх ресурсів.

Антимонопольна політика не повинна перешкоджати створенню великих промислово-фінансових груп, але має контролювати їх цінову поведінку.

Оскільки зарубіжний транснаціональний капітал матиме дедалі більший вплив, потрібно чітко законодавчо регламентувати діяльність ТНК в Україні. Інакше це загрожуватиме Українській державі перетворенням у відсталу технологічну периферію та постачальника дешевих ресурсів, а також руйнуванням галузей.

Отже, чітка цілеспрямованість на концентрацію виробництва, сприяння становленню великого бізнесу, врахування чинника потенціальної конкуренції, виважена експортно-імпортна політика, розвиток сіткових форм організації бізнесу, регулювання діяльності ТНК в Україні - ці напрями мають стати невід’ємними складовими частинами цілісної системи конкурентної політики держави і враховуватися при розробці інструментарію макрорегулювання, перспективних програм соціально-економічного розвитку, концепцій реформування окремих галузей і регіонів, забезпечення вирішення завдань структурної перебудови.

Література:

1. Розпорядження Президента України “Про деякі питання забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції” № 1184/2005р. від 03.10.05 “Урядовий кур’єр” від 12.10.05.

2. Яковец Ю.В. Эпохальные инновации XXI века. Москва, ЗАО “Издательство ‘Экономика’”, 2004.

3. Шумпетер Й. А. Капіталізм, соціалізм і демократія. Київ, “Основи”, 1995.

4. Устиян И. Джон Кеннет Гэлбрейт - создатель неоинституционализма. “Экономист” №2, 2000.

5. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. Т.2. Москва, “Республика”, 1992.

6. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. Москва, “ИНФРА-М”, 2004.

7. Гальчинський А. Деформація свідомості. "День" № 46 від 17.03.05.

8. Україна: Формування основи для стабільного зростання. Т. 1.

9. Геєць В. Деякі порівняльні ознаки трансформаційних моделей економіки України і Росії. “Економіка України” № 5, 2005.