Економічні науки / 13. Регіональна економіка

Пакулін С.Л., Топчій О.О.

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

Розробка стратегії сталого розвитку соціального комплексу

регіону

Стратегія являє собою узагальнюючу модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей на основі обраних критеріїв (показників) і ефективного розподілу ресурсів.

Перехід до сталого розвитку України можливий лише в разі забезпечення сталого розвитку її регіонів. Це передбачає формування ефективної просторової структури економіки країни, розроблення, прийняття та реалізацію стратегії соціально-економічного розвитку регіонів, які б враховували специфіку проблем і місцеві особливості території, а також загальнодержавні пріоритети.

В країнах із розвинутою соціально орієнтованою економікою домінує тенденція до соціалізації послуг, надання яких гарантується всьому населенню, і збільшення частки суспільного фінансування в загальному обсязі ресурсного забезпечення галузей соціальної сфери. Сюди обов'язково входять послуги охорони здоров'я, освіти, культури, які виконують функції формування людського капіталу та соціального захисту населення.

Соціальна сфера являє собою частину економічної системи, функціональним призначенням якої є надання послуг соціального призначення. Її слід розглядати як сукупність видів економічної діяльності, які мають чітко виражену спільність функцій, особливе призначення в суспільному поділі праці та низку характеристик, що істотно відрізняють ці види економічної діяльності від матеріального виробництва, зокрема: здебільшого збіг стадій виробництва та споживання, наявність безпосереднього контакту зі споживачем, орієнтація на індивідуального споживача або суспільство в цілому, локальність споживання через неможливість транспортування та накопичення послуг.

Під соціальною інфраструктурою розуміється сукупність матеріальних об'єктів, що забезпечують загальні умови для ефективної діяльності людини в усіх сферах суспільного життя. З цієї точки зору соціальна сфера поняття ширше та розглядається як сукупність матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, а також різноманітних відносин, які виникають в процесі їх взаємодії.

Під економічним потенціалом соціального комплексу розуміється його спроможність виконувати функції щодо задоволення потреб населення у відповідних послугах. Така спроможність безпосередньо залежить від кількісних і якісних характеристик та ефективності організаційно-економічного механізму використання накопичених матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, у тому числі галузевої та технологічної структури основних фондів, темпів і обсягів їх оновлення, обсягу та структури бюджетних і позабюджетних видатків, рівня кваліфікації і характеру мотивації праці зайнятих.

Нами проаналізовано основні тенденції розвитку компонентів соціального комплексу (торгівля та ресторанне господарство, побутове обслуговування, житлово-комунальне господарство, охорона здоров'я, освіта, культура, рекреація) України та її регіонів за період 1990-2007 рр. Дослідження вказують на погіршення багатьох кількісних і якісних характеристик та значне поглиблення їх територіальних відмінностей, намітилась тенденція до зростання залежності між забезпеченістю населення послугами соціальної сфери, територією його проживання і соціальним статусом. На відміну від розвинутих країн, в Україні галузі соціальної сфери забезпечуються ресурсами за так званим залишковим принципом з одночасним розширенням переліку послуг, які безпосередньо оплачуються населенням, що часто не узгоджується з можливостями переважної більшості громадян. Такий підхід може спричинити низку негативних явищ, пов'язаних із погіршенням культурно-освітнього рівня та здоров'я людського ресурсу країни. Це, в свою чергу, потребуватиме збільшення видатків на їх ліквідацію, в тому числі на боротьбу зі злочинністю, утримання пенітенціарної системи, дитячих виправних закладів та ін.

Водночас очевидно, що винятково за рахунок держави неможливо забезпечити стовідсоткове фінансування освіти, охорони здоров'я, культури. Необхідно розширювати джерела позабюджетного фінансування, до яких доцільно включити кошти фізичних і юридичних осіб, підприємств, організацій, різноманітних фондів. Однак такі процеси повинні відбуватися з урахуванням рівня доходів населення та супроводжуватись адекватними заходами держави щодо захисту соціально незахищених категорій громадян.

Знижуються інвестиції в соціальну сферу. Темпи введення в дію об'єктів соціально-культурного призначення за рахунок нового будівництва характеризуються швидким падінням. У порівнянні з дореформеним періодом відбулись суттєві зрушення в структурі капітальних вкладень, зокрема, зменшується частка витрат, призначених для придбання обладнання. Як наслідок, нинішній стан основних фондів соціальної сфери є вкрай незадовільним, а їх видова структура відображає обмеженість використання в процесі надання послуг сучасної техніки та нових технологій. Це не дозволяє підвищувати ефективність виробництва та є однією з причин зниження доступності багатьох видів соціальних послуг для населення. Аналіз вказує на наявність тісного взаємозв'язку між станом соціального комплексу та рівнем соціально-економічного розвитку регіону. Незадовільні темпи реформування соціального комплексу гальмують накопичення потенціалу зростання та позитивні зміни в інших галузях і економіці загалом, не дозволяють в очікуваних масштабах розширювати сферу прикладання праці, акумулюючи вивільнені трудові ресурси, що особливо актуально для праценадлишкових регіонів, покращувати професійно-кваліфікаційні характеристики робочої сили та підвищувати соціальну мобільність економічно активного населення.

Стратегія сталого розвитку соціального комплексу України та її регіонів являє собою узагальнюючу модель дій, направлених на досягнення поставлених цілей на основі обраних критеріїв і ефективного розподілу ресурсів. Нами визначено стратегічні напрямки розвитку основних компонентів соціальної сфери, першочергові заходи, які потребують реалізації, виходячи з необхідності випереджаючого розвитку національної економіки в нинішніх умовах глобалізації та посилення світової конкуренції.