В.В. Славінська

студентка ІІІ курсу економічного відділення ППК ППІ НУК ім. адмірала Макарова

Інноваційні процеси у промисловості – передумова розвитку економіки.

Анотація. У статті проаналізовано динаміку показників інноваційної діяльності підприємств України та чинники, які впливають на розвиток промислового виробництва і гальмують використання науково – технічного потенціалу країни. Викладено результати дослідження стану інноваційного розвитку промисловості та зазначено характерні тенденції та закономірності. Показана ключова роль інноваційної діяльності в промисловому комплексі.

Ключові слова: інноваційна діяльність, інновації, промисловість, економічні трансформації, інноваційний розвиток.

I. Ведення. Вклад промислового комплексу в економіку, досягнення Україною рівня технологічно розвинених країн, наближення якості життя до європейських стандартів визначає провідну роль і місце промисловості у забезпеченні найважливіших стратегічних інтересів держави. реальний економічний стан промисловості України в контексті інноваційного розвитку змушує говорити про нестабільність та уповільнення цього процесу. Також зроблена спроба оцінити роль, місце та реальний стан промисловості України в національній інноваційній системі [6]. Проблемами інноваційної діяльності займалися такі науковці: О.І. Волков [2], М.П. Денисенко [2], Мазур А.А. [5], Величко Є.І. [1], Н.В. Осадча [5]. Так, протягом 1995-2000 років обсяги промислового виробництва збільшились на 40%, майже вдвічі зросла продуктивність праці. Економічні трансформації, створення ринкових засад функціонування та розвитку, зміни форм власності з організаційною реструктуризацією підприємств (більше 90% підприємств мають недержавну форму власності) суттєво змінили можливості розвитку промислового комплексу. Але й до цього часу промисловий комплекс не набув рис постіндустріального виробництва, в якому інноваційна складова відіграє ключову роль.

II.Постановка задачі. Україна продовжує розвиватися як країна з високою часткою сировинних галузей промисловості, де переважає сфера низького наукоємного матеріального виробництва. Загальновідомо, що рівень розвитку залежить від рівня розвитку інноваційної діяльності, тому впровадження інновацій є головним чинником успіху підприємств, який впливає і на рівень розвитку країни загалом. Метою статті є розробка заходів щодо оптимізації інноваційної діяльності підприємств України. Інноваційна діяльність підприємств здійснює вирішальний вплив на виробництво, тому що нововведення різного спрямування забезпечують максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо підприємства використовують їх постійно, комплексно й гармонічно. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на ефективність діяльності підприємства справляють технічні та організаційні нововведення. Дослідження проводилось за допомогою статистичних даних, в яких порівнюється динаміка використання інновацій в діяльності підприємств України протягом певного періоду.

ІІІ. Результати. Відносно високий експортний потенціал України забезпечують головним чином товари сировинного сектору економіки, які, у свою чергу, є конкурентноздатними через занижену ціну робочої сили у добувних галузях, на транспорті, у виробничій інфраструктурі, все ще достатньо низькій вартості енергоносіїв. Низькотехнологічний експорт складає 47%, середньотехнологічний – 30%, технологічний – лише 8% (табл. 1).

Таблиця 1. Динаміка показників інноваційної діяльності підприємств України, %

Інноваційна активність (ІА) промислових підприємств України, яка до 1991 р. складала 60-70%, а на сьогодні різко знизалась (табл. 2).

Таблиця 2. Динаміка інноваційної активності підприємств України у період з 1994-2005 рр.

Аналіз даних свідчить, що інноваційна активність у 2005 р. зменшилася на 16% порівняно з 1994 роком. Якщо така тенденція збережеться, то у країні настане стагнація.

Відносно невисокий рівень витрат НДДКР національних товаровиробників дає підстави для висновку про обмеженість попиту на наукові розробки з боку реального сектора, внаслідок чого інноваційні процеси в економіці відбуваються у досить обмежених масштабах. Для порівняння наведемо приклад: в економіках високорозвинених країн співвідношення коштів держави і бізнесу у фінансуванні науки складає 1-2 до 9-8, у підприємницькому секторі зосереджені основні сили наукового потенціалу – кадрового, фінансового, що забезпечує швидке перетворення наукових розробок у виробничі інновації. Із структури джерел фінансування інноваційної діяльності українських підприємств (табл. 3) власні кошти підприємств в загальному обсязі фінансового забезпечення інноваційної діяльності становлять в середньому близько 70 %.

На мою думку, головними чинниками, які гальмують інноваційну діяльність в Україні, є такі:

1. Відсутність достатніх джерел фінансування.

2. Недосконалість законодавчої бази у сфері інновацій, податкової системи та відсутність пільгового режиму для здійснення інноваційної діяльності.

3. Міграція фахівців високого рівня, науковців у США, Німеччину та інші країни.

Чинні механізми фінансового забезпечення науки й інновацій підсилюють несприятливий вплив організаційно – економічної відособленості наукового і виробничого секторів, обумовлюють низький рівень наукової сфери, що має мультиплікативні наслідки для господарства у вигляді низького технологічного рівня. Вищезазначене актуалізує питання про те, що обов’язковою передумовою впровадження інноваційної моделі економічного розвитку є зміна підходів до фінансового забезпечення наукової й інноваційної діяльності. Зокрема, акценти уваги необхідно зосереджувати на фінансовій підтримці впровадження та використання інноваційних розробок у реальному секторі економіки.

Таблиця 3. Розподіл обсягу фінансування інноваційної діяльності за джерелами, в % до підсумку [2].

Отже, невирішеною проблемою залишається низький рівень зв’язку між наукою та виробництвом та інвестиційних вкладень у розвиток людини – новатора як джерела інтелектуального капіталу.

IV. Висновки. Проведений аналіз свідчить про зниження інноваційної активності підприємств України, до того ж фінансування інноваційної діяльності підприємств здійснюється переважно за рахунок власних коштів. Державне фінансування та підтримка дуже мізерні.

Аналіз інноваційно – технологічної діяльності промисловості як основи для соціально – економічного розвитку України дозволяє констатувати, що результатом невтручання державного управління до розв’язання нагальних проблем виробництва є такий стан, за якого задовільні тенденції до стабілізації і економічного зростання не є стійкими в більшості секторів української економіки. Причинами такого стану є, насамперед, загальносистемні чинники: низька привабливість української промисловості для інвестування через існування несприятливого середовища для вітчизняного та зарубіжного інвестора, що проявляється в збитковості і неефективності державного регулювання, нерозвиненості ринкової інфраструктури, відсутності дієвої системи правового регулювання, оптимального рівня податкового навантаження.

В умовах постійного дефіциту державних фінансових ресурсів, які спрямовуються на підтримку і забезпечення науково – технічної та інноваційної діяльності, перенесення центру тяжіння на внутрішні можливості великих корпоративних структур – перспективний шлях підйому та зростання інноваційної активності в усіх галузях економічної діяльності. Для успішної реалізації такої перспективи необхідно розробити системний механізм взаємодії держави із корпоративним сектором економіки (особливо з наукомісткої його складовою), який включав би інституційні, організаційні, фінансово – економічні та соціально – економічні важелі, спрямовані на забезпечення стимулюючого середовища розвитку усіх етапів інноваційного процесу як на макро -, так і на мікрорівнях.

Пропоную такі заходи для оптимізації інноваційної діяльності:

1. Держава повинна дбати про екологізації виробництва, стимулювати діяльність, спрямовану на збереження довкілля.

2. Збільшення витрат на підготовку фахівців високого класу, тренінги, курси.

3. Мотивація працівників до інноваційної діяльності, зменшення міграції науковців.

4. Законодавчі зміни у галузі інноваційної діяльності щодо пільг і стимулів.

5. Розширення джерел фінансування.

6. Політика підприємства повинна мати інноваційну спрямованість.

7. Тісне співробітництво з іноземними підприємствами, обмін

досвідом.

Література.

1. Величко Є.І. Фінансове забезпечення інноваційної діяльності // Економіка і управління – 2005. - №1- с. 49-52.

2. Інноваційний розвиток промисловості України / Під ред. О.І. Волкова, М.П.Денисенка. – К.: КНУТД, 2006.

3. Наукова і інноваційна діяльність в Україні: Статистичний збірник. – К.: Держкомстат України, 2006.

4. Статистичний щорічник України за 2005 рік. – К.: Консультант, 2005.

5. Мазур А.А., Осадчая Н.В. Современные инновационные структуры // Наука та інновації. -2001. – Т.2. - №1 – с. 90-96.

6. Пашута М.Т., Федулова Л.І., Кондрашов О.М. Промисловість в національній інноваційній системі України. – К.: Науковий світ, 2005.