Донецького національного університету
економіки і торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського
Готівка традиційно посідає важливе місце в
платіжній системі України. Актуальність проблем організаціїї емісії та обігу
готівки, що розглядаються у статті, зумовлена наявністю значної частки готівки
у грошовій масі. Питання санації готівково-грошового обігу набуває ще більшої
актуальності з огляду на намір України інтегруватися до ЄС і приєднатися до
СОТ.
Відповідно до п. 2 ст. 7 ЗУ "Про
Національний банк України" монопольне здійснення емісії національної
валюти України та організація її обігу покладені на Національний банк України,
який є емісійним центром країни.
Перш за все треба відмітити, що емісія грошей — це введення в обіг грошових знаків в усіх їх формах, за якого відбувається збільшення грошової маси, яка перебуває в обігу. Але поняття емісії грошей слід відрізняти від поняття випуску грошей. Через випуск грошей банки щоденно забезпечують поточні потреби своїх клієнтів в грошовій готівці і в безготівкових платежах. Оскільки одночасно з випуском гроші поступають в банки, то сума надходжень покриває більшу частину випуску. І лише та частина випуску, яка не забезпечена надходженнями грошей, є емісією.
Готівковими грошима України є банкноти (гривні) та монети (копійки), емітовані Національним банком. Оскільки готівковий обіг відіграє значну роль у роздрібних розрахунках, ефективність грошового обігу країни суттєво залежить від продуманої політики у сфері забезпечення економіки банкнотами та монетами.
Департамент готівково-грошового обігу Національного банку України аналізує тенденції вибуття банкнот і монет з обігу до сховищ своїх територіальних управлінь через банки, оскільки без цього неможливо коректно визначати і прогнозувати кількість грошей, необхідних для підкріплення готівкового обігу країни. З метою виявлення тенденцій обігу готівки було проаналізовано динаміку надходження та видачі банкнот і монет територіальними управліннями НБУ в розрізі номіналів і регіонів.
У цілому, частка банкнот високих номіналів,
яка протягом 2001 - 2006 рр. постійно зростала, станом на 01.05.2007 р. досягла
43,55% від їх загальної кількості. Натомість частка банкнот низького і
середнього номіналів (10, 20 гривень) мала тенденцію до зменшення. Якщо на
початку 2001 року в структурі готівкової гривні купюри низького номіналу
переважали (їх кількість становила близько 52%), то на початку 2007 р. частка
цих банкнот склала 30,76%.
Виходячи з дослідження структури банкнот і
попиту на них можна зробити висновок про посилення ролі банкнот високих
номіналів, що є наслідком впливу низки факторів, основний серед яких —
підвищення індексу споживчих цін (ІСЦ). Зростання цін на споживчі товари
стимулює попит на купюри високих номіналів. Так, з моменту введення гривні
(вересень 1996 року) до початку 2007 року ціни в Україні зросли майже в чотири рази, при цьому за останні п'ять років частка
банкнот високих номіналів, які перебувають в обігу, зросла з 10,8% до 43,55% від їх загальної структури. Починаючи з
01.01.2003 р. динаміка зростання ІСЦ і кількості банкнот високих номіналів
однакова. Це дає підстави зробити висновок про наявність зв'язку між структурою
банкнот та інфляцією. Отже, при прогнозуванні загального попиту на банкноти
певного номіналу доцільно орієнтуватися на прогнозні оцінки рівня інфляції.
Важливим чинником посилення ролі банкнот також є доходи населення, основне джерело яких — заробітна плата. Взагалі, темп зростання номінальної заробітньої плати населення є комплексним показником, оскільки включає реальне її зростання та інфляцію.
Якщо провести аналіз обігу банкнот і монет за регіонами, то побачимо нерівномірне їх використання. Найбільше використовують в обігу готівку у індустріальних регіонах, таких як Донецька, Луганська та Дніпропетровська області. А найбільше її витрачають у Київській та Харьківській областях.
За своєю
специфікою готівковий обіг пов'язаний переважно з формуванням грошових доходів
населення та їх витрачанням. Понад 80% виданої з кас банків готівки йде на виплату
заробітної плати, пенсій та інших соціальних платежів. При цьому у середньому
95-98% сум виданої банківською системою готівки повертається до кас банків.
Так, у 2006 р. ними було видано 524,5 млрд. грн., з яких повернулося 509,7
млрд. грн. (97,2%) [2 ].
Внаслідок проведення урядом України в останні роки активної соціальної політики збільшились обсяги як видачі, так і надходження готівки через бан-ківську систему. Тільки за 2003-2006 рр. обороти готівки через каси банків зросли більш як на 300 млрд. грн. або у 2,8 рази.
Станом на 01.05.2007 р. в обігу перебувало 85,1 млрд. грн. банкнот і монет усіх номіналів (у позабанківській сфері — 78,1 млрд. грн.), з яких 84,2 млрд. грн. (1,7 млрд. шт.) становили банкноти, 0,9 млрд. грн. (5,9 млрд. шт.) — монети і 18,6 мли. грн. (2,9 млн. шт.) — пам'ятні та ювілейні монети.
На виконання Програми вдосконалення організації готівкового обігу національної валюти в Україні на 2004 - 2008 роки та з метою подальшого підвищення якості банкнот національної валюти, а також рівня їх захисту НБУ ініціював впровадження в обіг нового покоління банкнот, які є більш захищеними, безпечними, технологічними, надійними та зручними у використанні. Першим кроком щодо реалізації цих заходів стало введення в обіг із 1 грудня 2003 року банкнот номіналом 20 грн., у 2004 році було введено в обіг банкноти номіналом 50 грн. (з 29 березня), 5 грн. (з 14 червня), 2 грн. (з 28 вересня), 10 грн. (з 1 листопада), 1 гривня (з 1 грудня). У 2006 році введено в обіг банкноти номіналом 100 грн. (з 20 лютого), 500 грн. (з 15 вересня). Банкноту номіналом 200 грн. нового зразка введено в обіг із 28 травня 2007 року.
Так, станом
на 01.05.2007 р. сума банкнот нового дизайну в обігу становила 31,5 млрд. грн.
(1,2 млрд. шт.) або майже 70% від загальної їх кількості в обігу [2].
З метою поступового скорочення готівкових розрахунків і розширення сфери безготівкових платежів Національний банк України проводить цілеспрямовану роботу з нормативно-правового забезпечення та реалізації заходів щодо поступового вирішення цієї проблеми, а саме:
— залучення грошових доходів населення у фінансово-банківську систему (через безготівкові перерахування на рахунки в банках, вкладні операції, цінні папери тощо);
— розширення сфери безготівкових платежів шляхом збільшення питомої ваги безготівкових розрахунків на основі впровадження системи масових електронних платежів за допомогою платіжних карток, що дає змогу скоротити готівкові розрахунки населення за товари й послуги;
— скорочення витрат державного бюджету, перш за все, на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потребі військово-промислового комплексу;
— використання режиму інфляційного таргетування.
Зважаючи
на відчутну інтенсифікацію запровадження в Україні електронних платіжних
технологій, проблема удосконалення процесів управління готівкою з метою їх
оптимізації набуває дедалі більшого значення. Її вирішення має ґрунтуватися на
використанні досвіду країн із розвинутою ринковою економікою, зокрема держав
єврозони. та врахуванні впливу таких макроекономічних факторів, як інфляція та
зростання реальних доходів населення, які в Україні серед інших чинників
формування грошового обігу мають вирішальний вплив на структуру готівки.
Література:
1. Міщенко В., Набок Р., Шитко О. Проблеми організації емісії та обігу готівки // Вісник НБУ. – №1. – 2007. – С.17-23.
2. Дорофєєва Н., Стату А. Організація готівкового обігу в Україні // Вісник НБУ. – №6. – 2007. – С.4-5.