Економічні науки / 13. Регіональна економіка

Пакулін С.Л., Топчій О.О.

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

Науковий аналіз розвитку соціальної сфери на регіональному рівні

У роботах вітчизняних авторів, насамперед проф. Куценко В.І., зроблені досить успішні спроби наукового аналізу соціальної сфери на регіональному рівні, однак тема дослідження є дуже актуальною і важливою, має потребу в подальшій науковій розробці. Соціальна сфера являє собою частину економічної системи, функціональним призначенням якої є надання послуг соціального призначення. В даному випадку поняття «сфера» слід розглядати як сукупність видів економічної діяльності, які мають чітко виражену спільність функцій, особливе призначення в суспільному поділі праці та низку характеристик, що істотно відрізняють ці види економічної діяльності від матеріального виробництва, зокрема: здебільшого збіг стадій виробництва та споживання, наявність безпосереднього контакту зі споживачем, орієнтація на індивідуального споживача або суспільство в цілому, локальність споживання через неможливість транспортування та накопичення послуг.

Поряд із поняттям «соціальна сфера» в економічній науці використовується поняття «соціальна інфраструктура». При цьому існують активні дискусії стосовно їх розмежування. Більшість точок зору щодо трактування соціальної інфраструктури можна звести до двох основних позицій:

1. Соціальна інфраструктура розглядається як комплекс галузей соціального призначення, тобто прямо або опосередковано ототожнюється з соціальною сферою. Зокрема, Н.А. Плащинський розуміє під соціальною інфраструктурою сукупність галузей, пов'язаних із формуванням інтелектуального потенціалу суспільства. Результат її функціонування автор вбачає у наданні соціальних послуг, які сприяють підвищенню життєвого рівня народу. А.Ю. Шаріпов розглядає соціальну інфраструктуру як сукупність галузей, підгалузей і видів діяльності, функціонально спрямованих на виробництво та реалізацію послуг і духовних благ для населення. Подібні думки висловлюють С.Г. Важенін, В.Г. Канін та ін.

2. Під соціальною інфраструктурою розуміється сукупність матеріальних об'єктів, що забезпечують загальні умови для ефективної діяльності людини в усіх сферах суспільного життя (праці О.М. Алимова, О.І. Кочерги, А.А. Мазаракі, М.М. Некрасова, Ю.Б. Рандалова, Ж.Т. Тощенка та ін.). Так, М.М. Некрасов її розглядає як «комплекс підприємств, споруд і закладів, що забезпечують на певній території необхідні матеріальні та культурно-побутові умови життя населення, а саме: житловий фонд, заклади науки, культури і мистецтва, загальної та професійної освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, підприємства торгівлі та комунального господарства, споруди спортивного й оздоровчого призначення, пасажирський транспорт»; О.І. Кочерга, А.А. Мазаракі – «сукупність об'єктів, підприємств, організацій і закладів, діяльність яких спрямована на задоволення особистих потреб, у тому числі через надання послуг матеріального та нематеріального характеру, забезпечення життєдіяльності, інтелектуального розвитку та високої суспільної активності людей, тобто як одну з підсистем суспільного відтворення, що покликана створювати загальні умови розвитку».

На нашу думку, соціальну сферу слід розглядати як сукупність матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, а також різноманітних відносин, які виникають у процесі їх взаємодії. Соціальна інфраструктура є лише її частиною.

Уже в перших вітчизняних дослідженнях соціальної сфери був використаний комплексно-блоковий підхід до вивчення її структури. Так, В.М. Проскуряковим і А.І. Самоукіним запропонований поділ галузей соціальної сфери з урахуванням їх економічної ролі в сучасному відтворювальному процесі. Як зазначають автори, освіта, культура та мистецтво, охорона здоров'я, фізична культура і спорт утворюють базовий структурний комплекс соціальної сфери. Його значення полягає в «одночасному відтворенні сукупного працівника й особистості, а компоненти безпосередньо впливають на ефективність суспільного виробництва шляхом формування загальноосвітніх і професійних знань, виробничих навичок працівників, їх фізичного та морального благополуччя». Ж.Т. Тощенко поділяє всі об'єкти на групи залежно від конкретних видів життєдіяльності суспільного індивіда. Зокрема, виділяється інфраструктура діяльності в сфері духовної культури (комплекс умов для освіти, підвищення культурного рівня й організації відпочинку). Ю.Б. Рандалов і Ц.Б. Будаєва пропонують визначати основні елементи соціальної інфраструктури шляхом об'єднання «однорівневих споріднених об'єктів у підсистеми».

На нашу думку, найбільш прийнятною є позиція, згідно з якою соціальна сфера розмежовується на дві складові: соціально-побутову та соціально-культурну. Такий поділ сприяє вивченню ефективності міжгалузевих зв'язків, встановленню на цій основі оптимальних пропорцій між галузями та відображає в загальному вигляді розмежування об'єктів за їх функціональним призначенням. Якщо соціально-побутова складова спрямована на створення умов для відтворення людини як біологічної істоти, задоволення її потреб у належних умовах життя, то соціально-культурна – сприяє відтворенню моральних, духовних, інтелектуальних і, значною мірою, фізичних властивостей індивіда, формуванню його як економічно активної особистості, що задовольняє вимоги суспільства до якості робочої сили.

Інтеграційні процеси в Україні передбачають формування ефективної просторової структури економіки, розробку, прийняття та реалізацію програм переходу до сталого розвитку для кожного регіону з урахуванням його специфічних проблем і особливостей. Регіоналізація економіки сприятиме формуванню особливого статусу регіонів як центрів реформування суспільства, збільшенню їх ролі в організації і реальному забезпеченні процесів сталого розвитку, мобілізації ресурсів і коштів на ці цілі. З економічної точки зору саме в регіоні, який становить цілісну економічну систему, найбільш доцільно вирішувати питання взаємодії соціальної сфери з місцевими народногосподарськими потребами, враховувати особливості регіонального ринку праці, розв'язувати проблеми зайнятості.