ІсторІя / 2. Загальна історія

Сайчук М.М.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Протидія спецслужб США будівництву газопроводу

Сибір – Західна Європа.

Входження Радянської Армії до Афганістану в 1979 р. спричинило введення США серії санкцій проти СРСР. Зокрема, обмежень експорту технологій до комуністичних країн, які могли б сприяти збільшенню їх військового та економічного потенціалу. Ці заключні кроки адміністрації президента США Дж.Картера були розвинуті адміністрацією Р.Рейгана. Символом її стратегії стала протидія проекту газопроводу Уренгой – Помари – Ужгород. Він більше відомий на Заході як газопровід Сибір – Західна Європа.

Від самого початку ідея цього газопроводу викликала значне занепокоєння в США з огляду на зростання залежності Західної Європи від радянського природного газу та можливостей СРСР отримати завдяки газопроводу значні прибутки у вільно конвертованій валюті. [12; c. 30] Тому у відповідності з духом «доктрини Рейгана» США намагалися обмежити фінансові надходження до СРСР від роботи його паливно-енергетичного комплексу шляхом зриву будівництва трансконтинентального газопроводу, спровокувати падіння видобутку вуглеводнів у Західному Сибіру шляхом заборони на експорт обладнання західного виробництва до СРСР, а тиском на західноєвропейських споживачів обмежити ринок збуту для радянських енергоносіїв.

У грудні 1981 р. президент Рейган оголосив про заборону американським компаніям брати участь у будівництві газопроводу Сибір – Західна Європа. 22 червня 1982 р. директивою Ради національної безпеки (РНБ) №41 дія грудневого ембарго була поширена на закордонні філіали американських підприємств, а також на іноземні фірми, якщо при виробництві вони застосовували американські технології, складові частини або ж ліцензії та авторські розробки. Порушнику заборонялося мати будь-які комерційні справи з американськими компаніями. [12; c. 31]

Але спроби США примусити західні країни приєднатися до ембарго провалилися. Останні не бачили в газопроводі загрози енергетичній безпеці та політичній стабільності Європи. Навпаки, вони переконували, що цей комерційний проект не може мати політичних наслідків. Західна Європа і США мали кардинально різні погляди на цей проект. Як наслідок, боротьба проти газопроводу змістилася з площини США проти СРСР в площину США проти Західної Європи. А здатність США однобічно вплинути на будівництво газопроводу виявилася обмеженою. Завдяки цьому СРСР спромігся замінити американських постачальників. Так, замість кранів і механізмів для прокладки трубопроводу американської фірми «Caterpillar Tractor» в Західному Сибіру застосували будівельну техніку японської компанії «Komatsu». Американська корпорація «General Electric» виробляла турбіни, необхідні для 40 компресорних станцій уздовж траси радянського газопроводу. Після введення ембарго її роботу виконала французька фірма «Alsthom-Atlantique», у якої була ліцензія від «General Electric». У вересні 1983 р. газопровід був введений в експлуатацію на всьому його протязі.

Неможливість зірвати будівництво газопроводу стала очевидною для американців ще 2 грудня 1981 р., коли заступник міністра оборони Р.Перл в меморандумі до помічника президента з питань національної безпеки радив зосередити головну увагу на зриві хоча б другої черги газопроводу. Конкретні дії були розроблені під впливом непоступливості західних союзників в питаннях ембарго, а також завдяки інформації щодо радянської системи нелегальних закупок обладнання і технологій в обхід ембарго.

19 липня 1981 р. напередодні самміту «Великої сімки» в готелі в Монтебелло за 80 км від канадської столиці Оттави під час неформальної зустрічі з президентом Франції Франсуа Міттераном Рейган отримав несподіваний подарунок – так зване «досьє Фаревелл» («Farewell dossier»), про яке у самій Франції знали тільки п’ять осіб. [3; c. 269-270] Це досьє, складене французькими спецслужбами на базі документів, переданих підполковником КДБ СРСР В.Ветровим, і сьогодні залишається найбільшим зведенням інформації щодо роботи радянської науково-технічної розвідки під час Холодної війни. На основі цих даних співробітник РНБ США Гус Вайс запропонував директору ЦРУ Вільяму Кейсі план саботажу радянської економіки шляхом таємної передачі через виявлені нелегальні канали радянської розвідки науково-технічної інформації, що містила в собі приховані дефекти. Кейсі, який під час Другої світової займався економічною війною проти нацистської Німеччини, високо оцінив ідею й запропонував її президенту в січні 1982 р. «Рейган з ентузіазмом прийняв план, – згадував Вайс. – Кейсі дали команду на початок операції». [9]

Томас Рід, який служив у РНБ США з січня 1982 по червень 1983 р., зазначає: «З метою порушення радянських поставок газу, валютних надходжень з Заходу і підриву економіки в програмне забезпечення, що повинне використовуватися для управління насосами, турбінами і клапанами, ввели команди, що приводять через деякий час до серйозних збоїв у роботі – зміні швидкості роботи насосів і порядку переключення клапанів, щоб тиск піднявся вище показників, припустимих для різьбових та зварних з’єднань трубопроводу». [9] Деталі цієї операції також можна знайти в розсекреченій збірці ЦРУ «Studies in Intelligence» від 1996 р. Американці вважають, що її наслідком став потужний вибух на газопроводі в Сибіру в червні 1982 р.

Жодне з радянських джерел, жодний з ветеранів галузі, опитаний автором, не підтверджують цього випадку, хоча не роблять тайни з аварій у газовій промисловості СРСР 1980-х рр. Тодішній начальник Тюменського обласного управління КДБ СРСР генерал-майор у відставці В.Пчелинцев, до відповідальності котрого входило контррозвідувальне забезпечення підприємств паливно-енергетичного комплексу в регіоні, згадував, що в квітні 1982 р. стався вибух газопроводу Уренгой – Челябінськ за 50 км від Тобольську. Його дійсно могли зафіксувати з космосу американські розвідувальні супутники, як про це говорить Т.Рід. Проте розслідуванням були встановлені дійсні причини аварії, що полягала в неякісних роботах при будівництві лінійної частини газопроводу. Це не могло мати жодного відношення до операцій ЦРУ. [2] 15 грудня 1983 р. спалахнула пожежа на компресорній станції в Уренгої. Ніхто не постраждав, але була знищена частина електронного обладнання станції. В США одразу було заявлено, що це призведе до зриву наміченого на 1 січня 1984 р. початку експортних поставок уренгойського газу через новий газопровід. Спростовував ці думки особисто міністр газової промисловості СРСР В.Дінков. [10]

Пошуки в радянських джерелах згадок про ці випадки дозволили авторові знайти інші події, котрі мають відношення до дій ЦРУ проти газопроводу Сибір – Західна Європа. Йдеться про багаторічну тяганину з введенням в експлуатацію його автоматизованої системи управління (АСУ). «На першому місці в заявці Совєтів стояли АСУ для нового транссибірського газопроводу. Коли ми відмовилися продати ці АСУ офіційно, КДБ послав свого таємного агента до однієї канадської компанії, щоб викрасти програмне забезпечення для цієї АСУ. Попереджені Фаревеллом (тобто агентом В.Ветровим – авт.), ми додали в піратський продукт те, що на компьютерному жаргоні називається «троянским конем». [11]

Йдеться про багаторічну тяганину з введенням в експлуатацію системи керування газопроводом виробництва французької компанії «Thomson-CSF». Склалося враження, що тут і були заховані коріння секретних операцій ЦРУ, про які говорив Т.Рід. І для підозр були вагомі мотиви.

Контракт на поставку АСУ газопроводу був укладений Міністерством зовнішньої торгівлі СРСР у вересні 1981 р. з французькою фірмою «Thomson-CSF». Відповідно до директивних термінів будівництва газопроводу вона повинна була бути введена до експлуатації в 1985 р., проте насправді розпочала працювати тільки в 1991-1992 рр. на базі морально застарілих технічних засобів розробки 1970-х. Причина полягала в дефектах обладнання та дивній поведінці самої «Thomson-CSF». З записки Комітету народного контролю СРСР до Ради Міністрів СРСР: «Мінзовнішторг на базі виданих Мінгазпромом технічних вимог у вересні 1981 року уклав з французькою фірмою «Thomson-CSF»... З врахуванням витрат на проектування, розробку програм математичного забезпечення, транспортування, шефмонтаж і навчання фірмою радянських фахівців загальна вартість контрактів склала 243 мільйони інвалютних карбованців... Від впровадження системи очікувався економічний ефект не менше 100 мільйонів карбованців на рік з вивільненням понад 2 тисяч чоловік експлуатаційного персоналу. В 1983-1985 роках фірма «Thomson-CSF» поставила, а Мінгазпром прийняв на зберігання обладнання... загальною вартістю понад 107 мільйонів інвалютних карбованців. Однак всі 466 електронно-обчислювальні машини отримані без математичного забезпечення, і роботи з їх монтажу та наладки міністерством не проводилися. В результаті магістральний газопровід Уренгой – Ужгород у серпні 1984 року був введений в експлуатацію без систем автоматизованого управління і радіорелейного зв’язку... Як показала перевірка, основними причинами незадовільного використання закупленого за кордоном обладнання є допущені Мінгазпромом і Мінзовнішторгом прорахунки при укладенні та реалізації контракту з інофірмою... Вони уклали контракт з фірмою, що практично не має досвіду в автоматизації потужних газотранспортних систем... Заступник голови Комітету народного контролю СРСР В.Манаєв. 1 серпня 1986 року». [4; c. 80-81]

Ця французька фірма мала давні зв’язки з військово-промисловим комплексом і спецслужбами Франції. Вона спеціалізувалася на електронному обладнанні для військових цілей, а от досвіду в автоматизації потужних газотранспортних систем навпаки не мала. Тому не дивно, що вона давно потрапила в поле зору радянської розвідки. Ще в 1965 р. офіцер науково-технічної розвідки КДБ СРСР В.Ветров, перебуваючи в Парижі під прикриттям посади старшого інженера ВО «Машприборімторг» познайомився з працівником «Thomson-CSF» Є.Прево. Одночасно Прево був співробітником французької контррозвідки. У 1981 р. в Москві на виставці «Гідрометеотехніка» підполковник Ветров передав для Прево – тепер комерційного директора «Thomson-CSF» – особистого листа. З цього моменту Ветров розпочав роботу на французькі спецслужби, а ті почали збирати своє «досьє Фаревелл». [8; c. 325-326] І саме на цей період припадає вибір «Thomson-CSF» в якості постачальника систем керування для стратегічного газопроводу. Тих самих систем, в які, за свідченням колишнього міністра Військово-повітряних сил США та члена РНБ Т.Ріда, закладалися дефекти, щоб потім підкинути їх Радянському Союзові через канали його ж розвідки.

Радянські фахівці після докладного вивчення АСУ наголошували на винятковій пожежній небезпеці західного обладнання: «Сутність в тому, що неможливо одночасно забезпечити нормальну роботу цієї АСУ та дотримання всіх вимог електробезпеки. Тобто система може бути дієздатною, проте небезпечною, або ж безпечною, проте недієздатною». [5; c. 74] На початку 1988 р. вийшла з ладу апаратура пункту контролю №30/41 на ділянці газопроводу Уренгой – Помари – Ужгород, що обслуговувався об’єднанням «Харківтрансгаз». Після тривалих спроб розібратися 8 лютого 1989 р. експерти Мінгазпрому в Москві «були змушені взагалі визнати сумнівною доцільність використання системи управління газопроводом Уренгой – Ужгород за прямим призначенням». [5; c. 74] Також було порушено питання про припинення розробок аналогічних АСУ в СРСР на базі сумнівної західної техніки через її небезпеку для об’єктів газової промисловості. Ставлячи поряд дивні пожежі західного обладнання, починаючи від компресорної станції в Уренгої 15 грудня 1983 р., а також технічну неможливість усунути небезпеку без приведення апаратури до недієздатного стану, фахівці приходили до цілком конкретного висновку про не випадковість цих подій та можливість їх повторення з обладнанням нових закупок: «Це відноситься перш за все до Астраханського газового комплексу, звідки поступає інформація про «незрозумілі» руйнування імпортної електронної системи контролю загазованості». [5; c. 74]

Перевірка західного обладнання стала одним із завдань КДБ СРСР. Як згадує тодішній перший заступник голови Всесоюзного виробничого об'єднання «Укргазпром» Іван Діяк, співробітники 6-го управління КДБ УРСР (контррозвідувальне забезпечення промисловості) проводили ретельне слідство на підприємствах «Укргазпрому» у зв’язку з «Thomson-CSF». Результатом стало закриття справи. Кошти за застарілу систему керування, котра, як виявилося, ще до моменту поставки вже була в користуванні десь на Заході, начебто переводилися до Франції братній компартії під прикриттям контракту. [1; c. 5]

Не відкидаючи такого варіанту подій все ж зазначимо, що будівництво газопроводу Уренгой – Помари – Ужгород стало полем для велетенської битви спецслужб. Про це зайвий раз свідчить офіційна історія російської зовнішньої розвідки: «З повідомлень ПГУ (Першого головного управління КДБ СРСР – авт.) радянське керівництво в достатньому ступені було повідомлене про наміри США в економічній війні. Йому було також відомо про те, що це жорстке протиборство, затіяне Рейганом, не завжди зустрічає схвалення європейський союзників. Вони переживали не найкращі часи і сподівалися розв’язати низку своїх проблем за рахунок участі в будівництві газопроводу «Уренгой-6»… Проте американський президент вважав, що економічне знищення Москви є прекрасною стратегією, котра розпочинається як раз зі зриву будівництва цього газопроводу. Повністю добитися цього він не зміг, але закінчення даного грандіозного проекту було затримане на два роки». [6; с. 35]

Те, що ставки були високими, демонструють факти нагородження співробітників спецслужб бойовими нагородами. Зокрема, начальник 3-го відділу 6-го управління КДБ УРСР майор М.Гібадулов (згодом генерал-лейтенант, начальник Управління СБУ в Харківській області) у 1984 р. був нагороджений орденом Червоної Зірки за виконання завдання, пов’язаного з будівництвом газопроводу. [7]

Газопровід Уренгой – Помари – Ужгород і сьогодні залишається головною магістраллю експорту російського природного газу до Європи. Одночасно він залишається в центрі політичного протистояння між США, країнами Європи, Україною та Росією. І відповідно остається об’єктом війни спеціальних служб.

Література:

1. Діяк І. Спогади. – Архів автора.

2. Батанов А., Безрукова Л. «Троянський конь» из конюшни ЦРУ // Труд. – 2004. – 4 марта.

3. Вольтон Т. КГБ во Франции. – М.: Прогресс, 1993.

4. Гайдар Е., Ярошенко В. Нулевой цикл. К анализу механизма ведомственной экспансии // Коммунист. – 1988. – №8.

5. Моклюк А. Снова безответственность? // Коммунист. – 1989. – №10.

6. Очерки истории российской внешней разведки: В 6 т. – Т. 6: 1966-2005 годы. – М.: Междунар. отношения, 2007.

7. Перегон О. Генерал Гибадулов – человек, который был первым // Вечерний Харьков. – 2006. – №31. – 22 марта.

8. Чертопруд С. Научно-техническая разведка от Ленина до Горбачева. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002.

9. Hoffman D. Reagan Approved Plan to Sabotage Soviets // The Washington Post. – February 27, 2004.

10. Incident at Urengoi // The Time. – January 23, 1984.

11. Safire W. The Farewell Dossier // The New York Times. – February 2, 2004.

12. Technology and east-west trade an update. May 1983. – Washington, D.C. : U.S. Congress, Office of Technology Assessment, 1983.