Н.В.Пашковська, В.О.Кривич, Л.С.Кривич

показники фібринолітичної активності крові хворих із хрончними порушеннями мозкового кровообігу на тлі цукрового діабету

На сьогодні не викликає сумніву існування причинно-наслідкового зв'язку між наявністю цукрового діабету (ЦД) й високим ризиком розвитку розладів мозкового кровообігу, у тому числі дисциркуляторної енцефалопатії та судинної деменції.

Ураження центральної нервової системи за ЦД виникають внаслідок гострих, підгострих і хронічних діабетичних обмінних і судинних порушень, що клінічно проявляються діабетичною енцефалопатією (ДЕ).

Численні дослідження показали, що ключовими патогенетичними ланцюгами розвитку ДЕ є гіперглікемія, гіперінсулінемія (ендо-, екзогенна), інсулінова резистентність, які ведуть до порушення метаболізму міоінозитолу, активації сорбітолового шляху, посилення неферментативного глікозилювання білків, тканинної гіпоксії, гіперпродукції інсуліноподібних та інших факторів росту на тлі гемодинамічних змін, порушень вуглеводного, ліпідного, білкового обміну тощо.

Порушення системи гемостазу за ЦД проявляються зростанням внаслідок хронічної гіперглікемії тромбогенних властивостей крові. Проте питання особливостей показників плазмового фібринолізу у хворих на ДЕ залежно від її стадії залишається поза увагою дослідників.

Мета нашого дослідження полягала у з’ясуванні особливостей показників фібринолітичного потенціалу плазми крові хворих на діабетичну енцефалопатію залежно від її стадії.

Для цього було обстежено 81 особу (65 хворих на ДЕ, що перебували на лікуванні в стаціонарному відділенні Чернівецького обласного клінічного ендокринологічного диспансеру, неврологічному відділенні Чернівецької обласної психіатричної лікарні, відділенні хірургії судин Чернівецької обласної клінічної лікарні та 25 практично здорових осіб, що склали контрольну групу). ДЕ І стадії було діагностовано у 23, ІІ – у 25, ІІІ – у 17 пацієнтів.

Діагноз ДЕ встановлювався на підставі скарг, анамнестичних даних, об’єктивного ендокринологічного, неврологічного та психічного статусу, даних допплерографії магістральних артерій голови, комп’ютерної рентгенівської та магнітно-резонансної томографії, загальноприйнятих лабораторних методик. Протеолітичну і фібринолітичну активність плазми крові визначали, використовуючи азосубстрати фірми “Simko” Ltd. (Україна).

Отримані результати оброблені за допомогою статистичної програми Biostat із використанням t-критерію Стьюдента.

Проведене дослідження показало, що за ДЕ відбуваються порушення фібринолітичного потенціалу крові хворих за рахунок зниження частки ензиматичного лізису фібрину (на 24,7%), у той час як показники сумарної та неферментативної фібринолітичної активності не зазнавали вірогідних змін щодо контролю.

Водночас, аналіз показників плазмового фібринолізу впродовж стадій розвитку ДЕ виявив відмінності у характері його змін залежно від глибини патологічного процесу.

Так, у хворих на ДЕ І стадії відмічалося зростання сумарної фібринолітичної активності за рахунок низькопродуктивного неферментативного фібринолізу (на 15,1% та на 38,5% відповідно), у той час як частка ензиматичного лізису фібрину вірогідно не відрізнялася від групи практично здорових осіб. Виявлені зміни, вочевидь, можна розцінювати як компенсаторну реакцію у відповідь на зростання тромбогенних властивостей крові. Адже неферментативний фібриноліз не інгібується плазмінами, у зв’язку з чим він здатний урівноважувати субклінічні порушення у системі гемостазу.

ІІ стадія ДЕ характеризувалася вірогідним зниженням ферментативної фібринолітичної активності (на 24,7%) на тлі незмінних показників сумарного та неферментативного фібринолізу, що, на нашу думку, свідчить не про їх нормалізацію, а, скоріше, про виснаження компенсаторних механізмів системи гемостазу.

Це припущення знаходить підтвердження при аналізі показників плазмового фібринолізу за ДЕ ІІІ стадії. У пацієнтів цієї групи відмічалося суттєве зниження сумарної фібринолітичної активності на 43,8% як за рахунок пригнічення неезиматичного (на 32,3%), так й ензиматичного (у 2,1 рази) лізису фібрину з високим (Р₁˂0,001) ступенем вірогідності.

Виявлені зміни є наслідком неферментативного глікозилювання білкових макромолекул за хронічної гіперглікемії, що охоплює переважно білкові елементи протизгортальної системи. Крім того, інгібуючи фібриноліз підвищені рівні ліпопротеїду (α) здатні затримати тромболізис і сприяти прогресуванню бляшки. Також внаслідок стимуляції вироблення інгібітору активатора плазміногену, особливо за ЦД типу 2, зменшується генерація плазміну з плазміногену і тим самим уповільнюється швидкість розщеплювання фібрину, знижуючи фібриноліз та збільшуючи вміст фібриногену. Це сприяє тромбоутворенню та ремоделюванню судин, появі атеросклеротичних бляшок і, як наслідок, прогресуванню енцефалопатії.

Таким чином, у хворих на ДЕ відбуваються патологічні зміни з боку фібринолітичної активності плазми крові. На початкових стадіях захворювання зростає сумарна фібринолітична активність за рахунок частки неензиматичного лізису фібрину із подальшим пригніченням показників фібринолітичного потенціалу крові при прогресуванні захворювання.