ЩОДО ПОШУКУ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Людству, яким ми його знаємо з часів писемної історії, притаманно шукати шляхів до кращого життя, мріяти про вищі, досконалі світи, де відсутні страждання, а щастя людини є неруйнівним. На всіх континентах, серед усіх людських рас ми зустрічаємо схожі за своїм змістом міфи про прадавні часи “золотого віку”, коли на Землі панували мир і справедливість, а люди були могутніми героями, шляхетними у своїх думках та вчинках. Той “золотий вік” минув, світову гармонію було порушено, людству довелося пережити велетенську катастрофу, після якої у колективній пам’яті утрималися лише окремі та уривчаті спогади про втрачене райське життя. Але, попри все, людей ніколи не покидали сподівання відродити на Землі втрачену гармонію та повернути життя знов до досконалого й щасливого “золотого віку”. Більшість великих духовних традицій (міфологічних, релігійних, філософських) побудували на цьому людському сподіванні базові принципи свого світорозуміння. На протязі тисячоліть вони надихали людство на титанічні зусилля у напряму перебудови гріховного і несправедливого світу. Грандіозні культурні надбання, що отримані людством за ці тисячоліття для всіх нас є наявними. Але очікуваний “золотий вік” так і не повернувся до людей, кінець несправедливого світу не настав. Більше того, навіть й ера соціального прогресу, що була пов’язана з великими ідеями європейського Просвітництва, і на яку ми всі так сподівались, йде до свого занепаду. Її цивілізаційний потенціал, як то ми вже добре розуміємо сьогодні, близький до вичерпання. Колективне підсвідоме людства схвильовано сигналізує про апокаліптичні передчуття всесвітнього кінця. Та й науковці у своїх прогнозах все частіше роблять припущення щодо великої ймовірності глобальної цивілізаційної катастрофи. (Йдеться, перш за все, про західну цивілізацію). Як прийнято казати, людство підійшло до поворотного пункту своєї історії. Виглядає так, що пошук цивілізаційних альтернатив стає для людини життєвою необхідністю.

Чи існують на сьогодні якісь суто наукові підстави шукати альтернативу сучасній західній цивілізації? Чи не є її лідерство на протязі останніх 5 століть цілком закономірним? Що може завадити її подальшому розвитку? Що може бути їй дійсною альтернативою? Невже серед серйозних науковців хтось у здоровому глузді візьметься доводити, що нове техногенне суперсуспільство з його глобальним ринком, транснаціональними корпораціями та наддержавними політичними інституціями не є тим очікуваним універсальним загальнолюдським шляхом у омріяне щасливе майбутнє? Чи не є прагнення історичної альтернативи лише результатом розгубленості та безплідних ірраціональних фобій сучасної людини, що не знає як пристосуватися до жорстких ритмів сьогодення? Може ці підсвідомі передчуття жахливих катастроф, що пронизують собою сучасну масову культуру, нічого не варті, якщо дивитися на них з позицій наукової об’єктивності? Ми вважаємо, що пошук альтернатив - то не порожня розвага інтелектуалів і не соціальна фантастика, а життєво необхідна сучасному людству міждисциплінарна галузь наукових досліджень. Фахівцями, що не є заангажованими владою, вже напрацьовано у цій галузі значний масив науково-достовірних даних. Основні висновки із цих даних, хоч і мають деякі розбіжності у своєму тлумаченні, збігаються у головному: світове мультицивілізаційне суспільство, що завершує своє формування як глобальна ринкова система під шаленим тиском з боку західної техногенної цивілізації, переживає глибинну кризу. Той шлях історичного розвитку людства, що починаючи з часів неоліту має у своїй основі привласнюючий спосіб виробництва життєвих благ, практично вже вичерпав свій буттєвий потенціал і потребує термінової корекції. Реформи, що повинні впроваджуватися світовою спільнотою, мають бути системними і торкатися не лише соціально-економічної сфери, але проникати значно глибше. Йдеться про необхідність трансформації смисложиттєвого базису сучасного цивілізованого життя та, взагалі, людської екзистенції як такої. Повинні бути знайдені альтернативні історичні шляхи у майбутнє, на яких можна було б сформувати принципово нові буттєві засади задля здійснення віковічної мети всіх людей доброї волі - створення вільного та справедливого життя на Землі.

Що по окресленій вище проблемі сьогодні пропонується офіційною світовою та вітчизняною соціально-філософською думкою? Чи дійсно розглядаються якісь альтернативи щодо існуючих світових реалій? Ми бачимо, що пошук цивілізаційних альтернатив хоч і ведеться, але, як за правило, не в межах офіційно визнаної науки. Та й тут науковою спільнотою зроблені лише перші кроки. Серед провідних тем, що активно дискутуються багатьма відомими суспільствознавцями, на першому місці за своїм науково-академічним статусом знаходиться концепція сталого розвитку. Саме із впровадженням у соціально-економічну практику комплексу заходів, що сформовані на основі цієї концепції, більшість вчених та політиків зв’язують свої найоптимістичніші сподівання. Але, на наш погляд, ці сподівання можна вважати марними. Більше того, концепція сталого розвитку, взята у якості глобальної офіційної доктрини, є сьогодні небезпечною, бо не тільки спрямовує науковий пошук у хибному напрямку, а й неухильно веде до гальмування суспільного прогресу. Що то є “сталий розвиток” за своєю сутністю? То є такий розвиток, що, як планують, буде в змозі забезпечити максимальну пролонгацію ринкового капіталістичного суспільства, яке у завершеному вигляді вперше склалося на Заході і є суто західним цивілізаційним проектом. Притому, прихильниками сталого розвитку неявно визнається, що подібне суспільство не має історичної альтернативи, і тому принципи капіталістичної ринкової економіки повинно взяти за зразок для всієї планети. Але, оскільки загальне антропогенне навантаження на біосферу Землі вже зараз перевищує екологічно виправдане не менш ніж у десять разів, то зберігти темпи економічного зростання, потрібні для утримання досягнутого Заходом добробуту, не можливо без відповідного гальмування соціально-економічного розвитку країн 3-го світу. Ми впевнені, що необхідна глобальному капіталістичному ринку уніфікація людства на зразок суспільних інституцій західної техногенної цивілізації в принципі не можлива без великого (із застосуванням збройних сил) та деструктивного тиску на неєвропейські нації. А це може призвести до ще більшого загострення загальнопланетарної кризи з непрогнозованими для самих ініціаторів глобалізації наслідками. Тому ми солідарні з тими незаангажованими суспільствознавцями, хто на противагу доктрині сталого розвитку розробляють альтернативні концепції, які грунтовані на ідеях вільного трансцивілізаційного синтезу та керованої коеволюції техносфери і біосфери.

Отже, для того, щоб продовжувати прогресивний розвиток, людству необхідно запровадити принципово новий підхід щодо організації соціального життя. Традиційні духовні цінності ("вічні цінності"), що на протязі останніх трьох тисячоліть з дивовижною наснагою напрацьовувалися у великих культурах Заходу та Сходу, виявилися нездатними подолати ірраціональну вольову спрямованість людської натури до невситимого привласнення. Сьогодні вже сама природа Землі накладає жорсткі екологічні обмеження на неконтрольовану соціокультурну експансію людства. Глобальну рівновагу між природою та суспільством порушено, внаслідок чого ризик екологічної катастрофи всесвітнього масштабу поступово зростає. Ця зверхскладна проблемна ситуація стає вирішальною для майбутньої долі людства і вимагає від сучасних поколінь наполегливої праці щодо творчої трансформації найбільш змістовних ціннісних парадигм, що були здобуті у всесвітньому культурно-історичному процесі. Вагому роль, на наш погляд, тут виграватиме філософська методологія, яка повинна буде розробити засоби раціональної експлікації результатів міжцивілізаційних культуротворчих зусиль щодо створення нових цінностей. У зв'язку з цим слід позитивно оцінити такий новітній рух у західній філософії як “універсалізм”, що орієнтується на повернення філософії її традиційного соціокультурного статусу у класичному розумінні цього слова (філософія як універсальна мудрість). Є підстави вважати, що саме з позицій філософії універсалізму вдасться вчасно ідентифікувати народження нової духовно-ціннісної парадигми та виразити її способом, адекватним європейському раціоналістичному менталітетові.