Психологія і соціологія/12.Соціальна психологія

Студентка 3-го курсу Мусіхіна Г.М.

Донецький національний університет

економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Роль жінки у суспільстві

Місце та роль жінки в суспільстві — одне з одвічних питань. Історично склалося, що жінки мають значно менше можливостей, ніж чоловіки, для вияву своїх здібностей. Причиною цього є ставлення соціуму до жінок. Жінка може реалізуватись як особистість лише у материнстві та сімейному житті, а що стосується професійного росту та громадсько-політичної діяльності – вважається вторинним. Таке ставлення до жінок є порушенням їх прав [1]. Отже, мета даної статті полягає у вивченні проблем жінок в сучасному суспільстві.

Без високого статусу жінки неможливо стати цивілізованою та багатою державою. Статус жінок акумулює в собі особливості соціально-політичного устрою країни, рівень її економіки, культури, управління, правових норм, він чутливо реагує на глибинні зміни в усіх сферах, у суспільній свідомості, ціннісних орєнтаціях. Для більшості працездатних жінок адаптація до ринкових змін в економіці проходить надто важко. Жінки об’єктивно є менш конкурентоспроможною категорією на ринку праці. Це виявляється у зайнятості за наймом, підприємницькій діяльності, професійному та кар’єрному зростанні. Поєднання жінками суспільних функцій, пов’язаних з їхньою професійною діяльністю, та сімейних обов’язків змушує їх іноді відмовлятися від професійного зростання взагалі. У результаті програє як суспільство, так і сама жінка, тому що залишається нереалізованою значна частина її духовного та інтелектуального потенціалу. Репрезентованість жінок в органах державної влади, особливо щодо залучення високоосвічених жінок iз функцiями лідера до керівної діяльності, залишається незначною [2].

Поряд iз цим, спостерігається зростання громадської активності жінок. Відбувається процес становлення масових жіночих організацій, збільшується кількість недержавних жіночих об’єднань. Причини, через якi жінки об’єднуються, різноманітні. Діапазон їхніх інтересів і діяльності дуже широкий: від клубів за інтересами до спроб впливу на реальну політику. Більшість жіночих організацій сповідує ідею українського державотворення. Зростає відповідальність цих організацій за долю жінки, родини, України в цілому. Поглиблюється співпраця iз цих питань жіночих організацій iз парламентом, іншими державними структурами. Жіночі організації або їхні філії має практично кожне українське місто, і їхня кількість зростає, що сприяє підвищенню фахового, соціального та особистісного статусу української жінки.

Важливим є самоосмислення жіночими організаціями свого місця в українському соціумі та об’єктивної оцінки тих проблем, які стають на заваді цьому рухові.

Однією з найсерйозніших проблем жіночого руху взагалі є подолання заангажованості українського суспільства на звичні стереотипи, за якими соціальна роль жінки зводиться тільки до обслуговування чоловічої частини населення та родини. Другою проблемою жіночого руху є недостатність ресурсів. Реальне складне соціально - економічне становище, в якому перебуває українська жінка, позбавляє багатьох жінок можливості та бажання займатися громадською діяльністю. Третьою важливою проблемою жіночого руху є також небажання в суспільстві сприйняти жіночий рух як важливий і вагомий чинник розвитку суспільства. Четверта проблема – є недостатня проінформованість суспільства про жіночий рух в Україні. Аналіз результатів соціологічних досліджень свідчить, що жіночі організації в Україні не користуються великою популярністю у населення, а їх потенційні можливості у розв’язанні жіночих проблем залишаються задіяними не повною мірою. Цьому перешкоджає і обмежений доступ жінок в урядові та управлінські структури, низький рівень поширення феміністичних цінностей. У жіночих організаціях домінує традиційний погляд на жінку. П’ятою проблемою у розвитку жіночого руху є наповнення його гендерним змістом, формування у населення гендерної культури взаємовідносин, визнання гендерних досліджень як галузі наукових досліджень, розроблення фундаментальних наукових праць, утвердження гендерних навчальних курсів в школах і вищих учбових закладах, що забезпечувало б наукове підґрунтя жіночого руху як суспільного явища, спрямованого на творення нової культури, на розвиток гендерної демократії. Шостою проблемою, що гальмує консолідацію зусиль жіночих організацій, – є побоювання кожної з них втратити свою автономію, з одного боку, а з другого – брак активності щодо консолідації рядових учасниць руху. Серед інших причин – брак організаційного досвіду роботи, відсутність необхідних управлінських навичок і етичні проблеми. Культура взаємовідносин, потреба поступатися амбітними інтересами, особиста відповідальність за стан у жіночому русі досить часто піднімається при контактних зустрічах [3].

Питання умов праці жінок, матеріального рівня, побуту, відпочинку, правового захисту, участі в управлінні, охороні здоров’я, материнства, не можуть і не повинні бути турботою лише представниць “прекрасної статі”. Вони визначають рівень держави, культуру нації, а тому потребують адекватної оцінки, ставлення, розв’язання. Активне залучення жінок до всіх процесів життєдіяльності держави сприятиме більш успішному проведенню демократичних перетворень в Україні. Здійснення державної політики щодо поліпшення становища жінок та запровадження механізму її реалізації дозволить створити рівні можливості для жінок та чоловіків, всебічного розвитку особистості, розквіту України.

Література:

1. Кулачек О.І. Проблеми гендерної рівності в державному будівництві: Україна і світовий досвід/Розвиток демократії в Україні: Мат. міжнар. наук. конф. – К., 2001. – С. 29.

2. Резнік Г.О. Становище жінки в Українському суспільстві // Право. – 2001. - №8. – С. 16 – 19.

3. Івченко Ю. Історичний аналіз ролі жінки в суспільстві // Економіка, фінанси, право. – 2007. - №4. – С. 25-28.