Психологія і соціологія / 12. Соціальна
психологія
К.філ.н. Чуйко Г.В.,
Колтунович Т.А., Лукащук І.
Чернівецький національний
університет імені Юрія Федьковича
Особистісний
характер механізмів психологічного захисту
Люди по-різному реагують на свої внутрішні труднощі:
придушують власні схильності, заперечуючи їх існування, «забувають» про
травмуючу їх подію, шукають вихід у самовиправданні, намагаються викривити
реальність, займаються самообманом та ін. Так, використовуючи різні захисні
механізми, вони захищають свою психіку від перенапруження.
Проблема захисних механізмів знайшла своє відображення у
працях Ф.Бассіна, Ю.Захарової, М.Кляйн, Ж.Лапланш, Г.Ліндсея, Ж.-Б.Панталісю,
З.Фрейда, А.Фрейд, К.Холла та ін.
Захисні механізми – це своєрідні пристосувальні процеси,
властивості, якості, яких набуває особистість у процесі соціалізації.
Захисні механізми психіки виникають у ранньому дитинстві
та розвиваються протягом життя. Вони ніби оберігають усвідомлення
особистістю різного роду негативних емоційних переживань та перцепцій, сприяють
збереженню психологічного гомеостазу, стабільності, вирішення
внутрішньоособистісних конфліктів і протікають на несвідомому та підсвідомому
рівнях.
Психологічний захист, з метою миттєвого
забезпечення емоційного благополуччя, викривляє реальність і діє без
врахування довготривалої перспективи. Його мета досягається через
дезінтеграцію поведінки, нерідко пов’язану з виникненням деформацій і
відхилень у розвитку особистості [1].
Психологічні захисти виконують такі функції:
- позитивні:
оберігають особистість від негативних переживань, сприйняття психотравмуючої
інформації, знімають тривогу і допомагають зберегти в ситуації конфлікту
самоповагу та ін.;
- негативні: дія захистів зазвичай не тривала і триває
доти, доки потрібна «передишка» для нової активності. Але якщо стан
емоційного благополуччя фіксується на тривалий період і по суті замінює
активність, то психологічний комфорт досягається ціною викривлення сприйняття
реальності чи самообманом.
Зазначимо, що захисні механізми можуть бути небезпечними
для Его через надмірні обмеження, психічні перевантаження, енергетичні затрати,
стереотипізацію діяльності та функціонування у «холостому» режимі.
Терміни «психологічний захист», «захисні механізми» були
введені З.Фрейдом («Захисні нейропсихози» (1894)). Він вважав, що захист –
узагальнена назва для будь-яких технік, які Его може застосовувати при
конфлікті. До таких «технік» З.Фрейд відносив: витіснення; здійснення того, що
не сталося; ідентифікацію; ізоляцію; інтроекцію; викривлення до протилежності;
звернення проти особи; проекцію та сублімацію [3].
Більш повно
концепція механізмів психологічного захисту подана А.Фрейд. У
праці «Психологія Я та захисні механізми» (1936) вона розглядає захисні механізми
як один з механізмів адаптації та інтеграції особистості; як несвідомі,
набуті в процесі розвитку особистості способи досягнення Я компромісу між
протидіючими силами Воно та Над-Я і зовнішньою дійсністю. Механізми психологічного
захисту спрямовані на зменшення тривоги, викликаної інтрапсихічним
конфліктом. Як і З.Фрейд, А.Фрейд вважала, що захисний механізм ґрунтується
на двох типах реакцій: блокуванні вираження імпульсів у свідомій поведінці
та викривленні їх до такої міри, щоб початкова їх інтенсивність помітно
знизилась чи відхилилась у бік [1].
А.Фрейд запропонувала
вважати захисними такі «психодинамічні» механіми: 1) витіснення (подавлення);
2) регресію; 3) формування реакції; 4) ізоляцію; 5) заперечення (анулювання)
здійсненої дії, того, що відбувається; 6) проекцію; 7) інтроекцію; 8)
звернення на власну особистість; 9) перетворення у свою протилежність; 10)
сублімацію [6, p.52.]. А.Фрейд, очевидно, механізм переміщення ототожнювала з
сублімацією і тому не виділяла як самостійний захисний механізм. Інша
особливість запропонованого нею списку полягала в тому, що в нього включені
ті захисні механізми, які мимовільно чи частково усвідомлено
використовуються переважно для захисту від внутрішніх фрустраторів. Згодом цей
список було доповнено новими механізмами, спрямованими проти зовнішніх
фрустраторів: 11) втеча від ситуації; 12) заперечення; 13) ідентифікація; 14)
обмеження Я [5]. Але й цей список не повний, його доречно доповнити такими захисно-адаптивними
механізмами як раціоналізація, фантазія, конверсія, символізація, переміщення.
Надалі в роботах психоаналітиків різних
шкіл, течій та напрямів уточнювалося розуміння виявлених захисних механізмів
і постулювалася наявність ще ряду інших механізмів захисту (Г.Бібрінг, Ю.Захарова,
Ж.Лапланш, Г.Ліндсей, Ж.-Б.Понталісю, К. Холл, та ін.).
Зокрема, Ю.Б.Захарова [2, c.11-17] вважає, що психологічний захист функціонує
на внутрішньоособистісному, міжособистісному та міжгруповому рівнях. «Внутрішній»
захист – актуалізація захисних механізмів при загрозі Я-образу (особистісній
ідентичності) зі сторони власного досвіду. Захист, спрямований на збереження
Я-образу в міжособистісній взаємодії, – актуалізація захисних механізмів при
загрозі особистісній ідентичності суб’єкта зі сторони «іншого». При цьому
припускається, що взаємодія повністю детермінується індивідуальними стосунками
та характеристиками. Під захистом, спрямованим на збереження Ми-образу,
тобто Я-образу суб’єкта як члена певної соціальної групи, Захарова розуміє
актуалізацію захисних механізмів при загрозі соціальній ідентичності індивіда
у взаємодії його як члена певної соціальної групи з членами інших груп. Цей
тип взаємодії значною мірою детермінується соціальними стереотипами міжгрупового
сприйняття.
В.Штроо [4] пропонує модель рівневої будови психологічного захисту (рис.1.).
Рис. 1. Модель рівневої організації психологічного захисту
У будь-якому випадку суб’єктом захисту залишається
індивід.
З метою виявити, чи пов’язані особистісні характеристики з вибором механізмів
психологічного захисту, нами проводилось емпіричне дослідження, у якому
використовувалися такі методики: багатофакторний опитувальник FPI, «Визначення
рівня конфліктостійкості», тест К.Томаса, «Діагностика типологій психологічного
захисту (Р.Плутчик в адаптації Л.І.Вассермана, О.Ф.Єришева, Є.Б.Клубової та
ін.), методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в
спілкуванні (В.В.Бойко). Вибірка складала 17
студентів ІІІ курсу ЧНУ.
Аналіз отриманих даних показав:
·
у спілкуванні опитані найчастіше
вдаються до агресивності як механізму психологічного захисту – середня
становить 9,53 бали; саме даний механізм обрали 50 % студентів; другу позицію
займає миролюбна поведінка – у 33,33 % досліджуваних;
·
за методикою FPI у
досліджуваній групі найбільші середні бали за шкалою відкритості (10,82 бали),
показники за цією шкалою переважають інші у 42,86% студентів; на двох наступних
позиціях шкали емоційної лабільності (8,06) та комунікабельності (7,94 балів);
отже опитані соціально активні, комунікабельні, досить відверті у стосунках з
оточуючими при високому рівні самокритичності, проте емоційно нестійкі,
збудливі, з недостатньою саморегуляцією; найменші середні за шкалами реактивної
агресії (5,41), врівноваженості (4,77) та сором’язливості (4,41 балів), тобто
дані особистісні характеристики найменше властиві опитаним; показники
нейротизму та депресивності є переважаючими у 14,29 % опитаних; спонтанної
агресивності й емоційної лабільності – у 9,52 % студентів; показники шкал
комунікабельності й екстравертованості – у 4,76 %, решта показників не є
визначальними для досліджуваної групи;
·
у досліджуваній групі більшість
студентів мають середній рівень конфліктостійкості – 64,71 %; меншість – 5,88
% - високий, у решти, 29,41 % опитаних, – низький, тобто ці студенти
виявляються схильними до конфліктів;
·
у конфліктній ситуації опитувана група
найчастіше обирає компроміс (середня – 7 балів), найрідше – пристосування
(5,35 балів) та суперництво (5,47), проте, якщо компроміс є основним стилем
поведінки у конфлікті у 33,33 % студентів, то наступний за поширеністю –
суперництво – у 23,8 %; решта ж стилів поведінки однаково менш популярні – по
14,29 %; найбільш схильні до конфліктів студенти частіше обирають суперництво
та уникання, і ніхто з них не схильний до пристосувальної поведінки, тобто
принесення в жертву своїх інтересів заради вирішення конфлікту;
·
опитуваними в тій чи іншій мірі
використовуються різні механізми психологічного захисту, проте проекція –
поза конкуренцією (середня – 9,65 балів), друга позиція – за регресією (7,71),
третя – за запереченням (6,88 балів);
найрідше студентами використовуються реактивні утворення (4,65) та інтелектуалізація
(4,77 балів); в індивідуальному варіанті механізм проекції є базовим у 59,09 % опитаних;
регресія та інтелектуалізація – у 13,64 %; заміщення – у 9,09%; заперечення
– у 4,54 %; решта механізмів: подавлення, компенсація, реактивні
утворення, – не є основними для опитаних студентів; більшість опитаних –
76,47 % – використовують переважно один механізм психологічного захисту,
решта ж (23,53 %) – два-три такі механізми;
·
проведений нами кореляційний аналіз
виявив існування певних кореляційних зв’язків між окремими особистісними
якостями та механізмами психологічного захисту, зокрема: невротичні
особистості використовують найбільше таких механізмів: регресію (r = 0,51),
компенсацію (r = 0,51), проекцію (r = 0,67),
менше механізмів психологічного захисту використовують лише сором’язливі люди –
регресія (r = 0,53), проекція (r = 0,75);
депресивні вдаються до проекції (r = 0,63);
дратівливі використовують заміщення (r = 0,59) та
агресію у спілкуванні (r = 0,47);
врівноважені обирають суперництво при вирішенні конфліктів (r = 0,54);
реактивно агресивні використовують заміщення (r = 0,51),
крім того не схильні до інтелектуалізації (r = -
0,61), реактивних утворень (r = - 0,54), миролюбності
у спілкуванні; комунікабельні можуть бути миролюбними у спілкуванні і не
користуються заміщенням (r = - 0,53);
відкриті не уникають вирішення конфліктів (r = -
0,56); емоційно лабільні використовують проекцію (r= 0,48);
маскулінні не застосовують компенсацію (r = -
0,52); неконфліктні особи використовують інтелектуалізацію (r = 0,56).
Аналіз наукової літератури з розглядуваної проблеми та результати нашого
дослідження дозволяють зробити такі основні висновки: 1) кожна людина в тій чи
іншій мірі використовує механізми психологічного захисту, які забезпечують
їй збереження відносної стабільності психічного стану (психіки); 2) люди рідко використовують який-небудь єдиний механізм
захисту; один чи декілька механізмів психологічного захисту є для
особистості основними, з часом саме вони стають звичними, їм віддається
перевага перед іншими, використання яких є ситуативним чи поодиноким; 3)
досліджувані нами студенти найчастіше використовують такі механізми
психологічного захисту, що визначають індекс їх життєвого стилю: проекція,
регресія, заперечення, – найрідше ж вдаються до подавлення, компенсації та
формування реакції; у спілкуванні студентами частіше застосовується агресія
як механізм психологічного захисту; при вирішенні конфлікту – компроміс –
ситуація обопільного програшу; 4) кореляційні зв’язки між характеристиками
особистості та певними механізмами психологічного захисту вказує на
індивідуальний зміст психологічних захистів для кожної людини.
Література:
1.
Демина Л.Д., Ральникова И.А.
Психическое здоровье и защитные механизмы личности. – Барнаул: Изд-во Алтайского государственного университета, 2000. – 123с.
2.
Захарова Ю.Б. О моделях
психологической защиты на уровне межгруппового взаимодействия // Вестник
Московского университета. Серия. 14. Психология. – 1991. – № 3. – С. 11-17
3.
Овчаренко В.И. Психологические механизмы защиты // http://slovari.yandex. ru/dict/psychlex6/article//PS6/ps6-0477.htm
4.
Штроо В.А. Исследование
групповых защитных механизмов. – Журнал практической психологии и
психоанализа. – №3. – 2001.
5.
Janis I. a.o., Personality.
Dynamics, development, and assessment. – N.-Y., 1969. – Ch.20.
6.
Freud A., Das Ich und die
Abwehrmechanismen. – L., 1946. – p.52.