Брушнівська І.П.

        Буковинська державна фінансова академія, Україна

 

Система антикризового управління як механізм фінансової стабілізації

 

У будь-якому суспільстві як цілісній соціально-економічній системі, його окремих сферах або ланках кожної сфери час від часу відбуваються кризові явища, які загрожують існуванню самої системи. Найбільш істотне значення має подолання кризових станів на підприємствах, які утворюють первинний ланцюг економіки держави. В Україні з переходом до ринку об'єктивно склалися умови порушення діяльності підприємств. Кризовий стан виявляється в тому, що погіршуються фінансові результати діяльності підприємств, вони нездатні отримувати прибуток, в результаті це може призвести до банкрутства. Основним засобом виживання підприємства у таких умовах є антикризове управління, яке повинно ґрунтуватися на розробці та реалізації політики антикризового управління та його інформаційне забезпечення. Також варто зазначити, що на даний час стає актуальним питання впливу інфор­маційних технологій на практику ефективного антикризового управління.

Здійснюючи процес виробництва продукції, робіт і послуг кожне підприємство вступає у фінансові відносини з іншими суб'єктами господарювання. Ці відносини передбачають виконання підприємством грошових зобов'язань та обов'язкових платежів, тривале і постійне порушення яких приводить його в розряд неплатоспроможних.

 В Україні 1993 року збитковим було кожне дванадцяте підприємство, 1994-го - кожне дев'яте, 1995-го - кожне п'яте, 1996-го - кожне третє, а в 1997-1998 pp. - кожен другий суб'єкт підприємницької діяльності працював збитково. У 1999 році, без огляду на певні позитивні зрушення в економіці, тенденція до збільшення кількості збиткових підприємств збереглася: понад половина підприємств працювали збитково. Така сама тенденція зберігається і досі. У січні-серпні 2008 року кожне третє підприємство було збитковим. У відсотках до загальної кількості частка збиткових підприємств становила 32,4%, а у вартісному вираженні загальна сума збитків дорівнювала 21038,8 млн. грн.[6]

 Ринкова економіка виробила обширну систему фінансових методів попе­редньої діагностики і можливого захисту підприємства від банкрутства та кри­зових явищ, яка одержала назву «системи антикризового управлін­ня». Суть цієї фінансової системи управління полягає в тому, що загроза банк­рутства діагностується ще на ранніх стадіях її виникнення. Це дозволяє своєчасно задіяти спеціальні фінансові механізми або обґрунтувати необхідність пев­них процедур реорганізацій. Якщо ці механізми і процедури через невчасне або недостатньо ефективного їх здійснення не призвели до фінансового оздоров­лення підприємства, воно повинне в добровільному або примусовому порядку припинити свою господарську діяльність і розпочати ліквідаційні процедури.

Основною метою антикризового управління є розробка і реалізація заходів, спрямованих на швидке відновлення платоспроможності та достатнього рівня фінансової стійкості підприємства, що забезпечить його вихід з кризового фінансового стану.

З урахуванням цієї мети на підприємстві розробляється спеціальна політика антикризового управління при загрозі банкрутства.[3, с.152]

Політика антикризового управління є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, яке полягає в розробці системи методів попередньої діагностики загрози банкрутства та задіяні механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його вихід із кризового стану.

Реалізація політики антикризового управління підприємством  передбачає:

1. Здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку;

2. Визначення масштабів кризового стану підприємства;

3. Дослідження основних чинників, які характеризують кризовий розвиток підприємства;

4. Формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, адекватних його масштабам;

5.  Вибір і використання дієвих внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства, які відповідають масштабам його кризового фінансового стану. Внутрішні механізми фінансової стабілізації повинні забезпечити реалізацію термінових заходів із відновлення платоспроможності та фінансової рівноваги підприємства за рахунок внутрішніх резервів. Ці механізми засновані на послідовному використанні певних моделей управлінських рішень, які обираються відповідно до специфіки господарської діяльності підприємства і масштабів його кризового розвитку;

6. Вибір ефективних форм санації підприємства. Якщо масштаби кризового фінансового стану підприємства не дозволяють вийти з нього за рахунок реалізації внутрішніх методів і фінансових резервів, підприємство вимушене вдатися до зовнішньої допомоги, яка набуває форми санації;

7. Забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо ви­ведення підприємства з фінансової кризи. Враховуючи важливість реалізації розроблених заходів для подальшої життєдіяльності підприємства, такому контролю приділяється першочергова увага. Він покладається, як правило, безпосередньо на керівників підприємства. Основна частина цих заходів контролюється в системі оперативного контролінгу, організованого на під­приємстві.[3, с.153]

В Україні з переходом до ринку об'єктивно скла­лися умови порушення діяльності підприємств. Кризовий стан виявляється в тому, що погіршуються фінансові результати їхньої діяльності, вони нездатні отримувати прибуток, наслідком чого може бути банкрутство. Основна при­чина настання банкрутства є криза на підприємстві. Для усунення кризових явищ на підприємстві необхідно проводити політику антикризового управлін­ня, яка передбачає:

·                   здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку;

·                    ви­значення масштабів кризового стану підприємства;

·                    дослідження основних чинників, які характеризують кризовий розвиток підприємства;

·                   формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, адекватних його масш­табам;

·                    вибір і використання дієвих внутрішніх механізмів фінансової стабілі­зації підприємства, які відповідають масштабам його кризового фінансового стану;

·                    вибір ефективних форм санації підприємства;

·                    забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо виведення підприємства з фінансо­вої кризи.

Проведення політики антикризового управління дасть змогу під­приємству швидко реагувати на кризові явища внутрішнього та зовнішнього середовища.

 

Література:

 

1.     Іванюта С.М. Антикризове управління. Навчальний посібник.- К:Центр учбової літератури, 2007.- 288 с.

2.     Лівошко Т.В., Барковська Т.В. Антикризове управління підприємством в умовах нестабільності економіки // Держава і регіони .- 2007.- №1.- 197-199с.

3.     Шапурова О.О. Політика антикризового управління при загрозі банкрутства // Актуальні проблеми економіки .- 2008.- №8.- 147- 155 с.

4.     Семенов А.П. Ключові аспекти антикризового управління підприємством // Держава і регіони .- 2007.- №2.- 244 с.

5.     Щербань І.О. Інформаційні ресурси та інформаційні технології в забезпеченні антикризового управління посередницькими підприємствами // Актуальні проблеми економіки .- 2007.- №10.- 228- 235 с.

6.     www.ukrstat.gov.ua.