К.е.н. Власюк Т.М.

 

Київський національний університет технологій і дизайну, Україна

 

Інвестиційний клімат і його складові

 

 

Місце країни в інвестиційних рейтингах є своєрідною візитною карткою держави для інвестора, який шукає нові можливості для вкладення капіталу. З цього погляду, шанси України на залучення іноземних інвестицій залишаються мізерними. Хоча, на думку багатьох експертів, не слід занадто драматизувати ситуацію, поза як існує проблема порівнянності  показників розвитку різних економічних систем.

Інвестиційний клімат включає об'єктивні можливості країни або регіону (інвестиційний потенціал) і умови діяльності інвестора (інвестиційний ризик).

Зрозуміло, чому для прийняття рішень недостатньо розглядати тільки потенціал або тільки ризики. Регіон може бути першокласним з погляду потенціалу - наприклад, там є сировинні ресурси або багате населення, - але якщо політична обстановка нестабільна або настільки забруднене навколишнє середовище, то на інвестиції мало хто зважиться.

Інвестиційний потенціал (інвестиційна ємність території) складається як сума об'єктивних передумов для інвестицій, що залежить як від наявності і розмаїтості сфер і об'єктів інвестування, так і від їх економічного “здоров’я”. Потенціал країни або регіону у своїй основі характеристики кількісні, що враховують основні макроекономічні показники, насиченість території факторами виробництва (природними ресурсами, робочою силою, основними фондами, інфраструктурою тощо), споживчий попит населення тощо.

Інвестиційний ризик характеризує ймовірність втрати інвестицій і доходу від них. Він показує, чому не варто (або варто) інвестувати в дане підприємство, галузь, регіон або країну. Ризик як би підсумовує правила гри на інвестиційному ринку. Тому по суті ризик - характеристика якісна. Ступінь інвестиційного ризику залежить від політичних, соціальних, економічних, екологічних, кримінальної ситуацій тощо.

У міжнародному співставленні найважливішою складовою інвестиційного ризику є законодавство. Специфіка міжрегіонального підходу полягає в тому, що на території більшості регіонів діє єдиний загальнодержавний законодавчий фон, що дещо видозмінюється в окремих регіонах під впливом регіональних законодавчих норм, що регулюють інвестиційну діяльність тільки в межах своїх повноважень. Крім того, законодавство, як правило, не тільки впливає на ступінь інвестиційного ризику, але і регулює можливості інвестування в ті або інші сфери або галузі, визначає порядок використання окремих факторів виробництва - складових інвестиційного потенціалу регіону.

Звичайно, за умов недосконалого законодавства та непослідовної політики центральних органів влади в інвестиційній сфері можуть виникнути сумніви щодо доцільності дослідження інвестиційного клімату окремих регіонів. Окрім того, місцева влада формально не має достатніх повноважень для суттєвого впливу на економічні процеси “на місцях”. Погоджуючись певною мірою з цими твердженнями, зауважимо однак, що існують вагомі аргументи на користь регіонального підходу. Так, протягом останніх десяти років левова частка інвестицій була вкладена у харчову промисловість і торгівлю – галузі, які однаково представлені у всіх регіональних економіках України. Водночас, характер розподілу інвестицій підтверджує неоднорідність інвестиційного клімату регіонів: понад 80% усіх іноземних інвестицій залучено у підприємства восьми областей та міста Києва. Таким чином можна стверджувати, що регіони конкурують за інвестиційні ресурси.

Виходячи з оцінки інвестиційного клімату в Україні можна виділити групи регіонів за рівнем інвестиційної привабливості та диференціювати рекомендації за макрогалузевими напрямами інвестування:

1. Група «лідерів» (регіони з пріоритетною інвестиційною привабливістю) – мають найбільш високий загально­економічний потенціал в Україні (переважно  за  раху­нок розвитку промислового виробництва). Високий рівень розвитку інвестиційної та ко­мерційної інфраструктури, сприятливий підприємниць­кий клімат. Найбільш високий рівень урбанізації населення і забезпеченості кваліфікова­ними   кадрами. Висока ємність споживчого ринку і ринку чинників виробництва. Пріоритетними напрямами інвестування є галузі виробництва всіх основних підгалузей; транспортна   інфра­структура і зв'язок; виробництво будматеріалів; житлове будів­ництво в міській і приміській зонах; торгівля, масове харчування і побутове обслуговування;  медич­ні   і спортивні будівлі; банківсь­кий і страховий бізнес. При цьому рівень інвестиційних ризиків регіонів є незначним.

До групи «лідерів» за обсягами вкладених в ці регіони інвестиційних ресурсів відносять м. Київ та 7 областей України, а саме: Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Київську, Луганську, Одеську та Харківську області.

2. «Переслідувачі» (регіони досить високої інвестиційної  привабливості) мають досить високий загально­економічний потенціал. Високий рівень розвитку інвестиційної інфраструктури; гарний  підприємницький клімат і достатній рівень ко­мерційної інфраструктури. Достатній рівень забезпеченості кваліфікованими кадра­ми. Досить високий рівень споживання товарів і послуг населенням. Кращі напрями інвестування ті ж, що й у першій групі (але з декілька меншим рівнем ефективності). У ряді регіонів ефективні інвестиції у виробництво і переробку сільськогосподарської продукції. Рівень інвестиційних ризиків регіонів є помірним.

До групи “переслідувачів” відносять 6 регіоні України, які за своїми показниками знаходяться на певній відстані від “лідерів”, але виділяються серед решти регіонів – це Львівська, Полтавська, Закарпатська області та АР Крим.

3. Основний масив (регіони середньої інвестиційної привабливості) мають загальноекономічний потен­ціал значно нижче через недостатній розвиток промис­лового виробництва. Відповідно гірше розвинена інвестиційна і комерційна інфраструктура. Досить високо розвинуте сільське господар­ство, високий рівень забезпеченості кадрами сіль­ськогосподарського виробниц­тва. Середній рівень споживання товарів і послуг населенням. Кращі інвестиції в аграрний сектор економіки; виробництво сільськогосподарської продукції; переробка сільськогосподарської сировини; виробничу інфраструктуру сільського господар­ства; сільське виробниче і житлове будівництво. Рівень інвестиційних ризиків регіонів є середнім.

До основного масиву включається найбільша частина регіонів України, а саме: Черкаська, Миколаївська, Чернівецька, Вінницька, Рівненська, Волинська, Хмельницька, Кіровоградська, Чернігівська, Івано-Франківська, Луганська та Тернопільська області.

4. Аутсайдери (регіони низької інвестиційної привабливості) мають найнижчий        в Україні загальноекономічний потен­ціал. Недостатньо розвинуте як промислове, так і сільськогосподарське виробни­цтво. Низький рівень розвитку інвестиційної і комерційної інфраструктури. Найнижчий рівень прибутків і споживання товарів і послуг населенням. Приватна інвестиційна активність у цих регіонах повинна бути обмежена в зв’язку  з несприятливим інвестиційним кліматом і низькою ефективністю. Інвестування можливо лише в особливо ефективні проекти після ретельної експертизи бізнес-планів, тобто рівень інвестиційних ризиків в цих регіонах є досить високим. До регіонів-аутсайдерів відносять Сумську, Херсонську та Житомирську області України.

Результати оцінки не ставлять перепон у приватному інвестуванні проектів у регіонах із низькою інвестиційною привабливістю - вони лише попереджають,   що   інвестиційні   рішення   в   таких   регіонах   повинні прийматися лише після ретельної оцінки бізнес-планів у частині їхньої ефективності.

Література:

 

1. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. – Киев: «Ника-Центр», «Эльга», 2000.

2.  Побурко Я., Кардаш В. Методологічні засади класифікації регіонів України за рівнем економічного розвитку // Економічні есе, № 2 (13)

3. http://www.ipa.net.ua  (Недержавний аналітичний центр реформ)