Драбовський А.Г., Іжевський В.В., Хижа Н.М.

Львівська комерційна академія

система цін в економіці україни

Система цін – це сукупність всіх конкретних цін, об’єднаних у певні групи (види) за певними ознаками і пов’язаних у середині та за межами системи багатоканальними зв’язками. Для глибшого розуміння суті сучасної системи цін її склад потрібно розглядати під кутом певних ознак, провівши видову класифікацію цін. Для цього склад системи цін національної економіки розглядаємо за найголовнішими ознаками: сфера (ланка) товарного обміну; обсяг партій продаж; статус; місце застосування; час чинності; рівень застосування.

У залежності від сфери товарного обміну (до уваги беруться не галузі економіки, а сфери обміну, оскільки в одній галузі може бути декілька сфер обміну, наприклад, у торгівлі є дві сфери обміну – гуртова і роздрібна торгівля, у машинобудівній промисловості – до десятка і більше сфер товарного обміну на окремі комплектуючі, вузли і напівфабрикати готового виробу) система цін складається з таких видів цін:

Ø закупівельних на продукцію сільського господарства у сільському господарстві;

Ø гуртових (оптових) на продукцію промисловості у промисловості, а також на значну частину промислової продукції виробничого споживання (вугілля, руди, газ, нафта, електроенергія тощо), що реалізується через посередницькі структури – трейдерів, гуртовий ринок, постачальницько-збутові організації;

Ø гуртово-відпускних на продукцію сільського господарства в заготівлях; роздрібних на споживчі товари у роздрібній торгівельній мережі, включаючи продуктові і речові ринки, на підприємствах громадського (масового) харчування;

Ø скупних на брухт дорогоцінних, кольорових та чорних металів, макулатуру у їх скупній мережі;

Ø кошторисних на продукцію будівельної індустрії;

Ø заставні ціни на скляний посуд у скупній мережі скляного посуду, на коштовності, здані у заставу в ломбарди, на зернові культури, продані сільськогосподарськими товаровиробниками за заставними операціями операторам ДАК „Хліб України”;

Ø цін експорту та імпорту на продукцію, яка, відповідно, експортується та імпортується;

Ø тарифів на різноманітні послуги, як продукцію, що не має матеріальної (речової) оболонки;

Ø цін споживання на споживчі товари довготермінового користування.

Справедливі ціни, що вперше зафіксовані у чинному стандарті бухгалтерського обліку, є цінами за якими реалізуються товари, з вмістом у них розміру операційних витрат і операційного прибутку, запозиченого від цін на аналогічні товари у інших підприємств. У практичному ціноутворенні справедливі ціни не використовуються, хоч у більшості випадків ними бувають. Мета встановлення справедливих цін – оцінка реальних ринкових цін цінних паперів, залишків виробничих запасів, готової продукції і товарів та інших активів підприємств у випадках виставлення їх на реалізацію. Справедливі ціни дозволяють виявити нереальність деяких цін на однойменні активи. У цьому сенсі вони частково співпадають із звичайними та порівняльними цінами і частково виконують їх функції.

Система цін побудована за такими принципами: ланковості; нарахування витрат кожної сфери товарного обміну. Принцип ланковості єдиний для кожної економічної системи і полягає в тому, що вся система цін пов’язана міцними економічним ланцюгом між підприємствами різних ланок чи сфер товарного обміну (виробництва і обігу), кожне кільце яких являє собою конкретне підприємство ланки (сфери товарного обміну), яке мусить мати свої конкретні ціни, без яких не може відбутися товарний обмін на основі розширеного відтворення.

Визначення цін за ринковою методологією передбачає врахування двох головних безпосередніх чинників, під дією яких формуються вільні (ринкові) ціни, а саме: кон’юнктури ринку з одного боку (з боку вільної грошової маси в покупців, яка формує споживчий попит), та з іншого боку – витрат підприємств сфер виробництва і обігу. Перші в основному осереднені в межах часового виміру, але індивідуалізовані у межах асортименту продукції (товарів) та локалізовані у просторовому вимірі у межах окремих секторів і сегментів ринку. Щодо чинника витрат, то вони суто індивідуальні на кожному підприємстві, що зумовлено конкретними індивідуальними техніко-економічними та організаційними умовами роботи суб’єктів сфери виробництва і обігу. Саме ці індивідуалізовані чинники становлять основу появи дискримінованих цін, тобто цін різних за своїм рівнем у часовому і просторовому вимірах, що особливо характерно для роздрібних цін. У межах одного населеного пункту роздрібні ціни на ідентичні товари в один і той же час можуть значно різнитися.

Якщо розсунути горизонт застосування цін, що чинні в одній сфері товарного обміну, на різні підприємства цієї сфери, то неодмінно помітимо там єдині за своїм рівнем ціни на однойменну продукцію, які отримали назву уніфікованих цін. Класичним прикладом чинності уніфікованих цін були державні ціни у планово-директивній економіці – єдині по всій території країни, і територіально обмежені по цінових зонах, поясах і районах.

Уніфіковані ціни – явище широко поширене у ринковій економіці, хоч за часом чинності на конкретну продукцію у даному місці нетривале, поки не поміняються суттєво техніко-економічні умови виробництва та кон’юнктура ринку. В Україні застосування уніфікованих цін стосується усіх їх видів, але періоди незмінності державних і регульованих цін більш тривалі у порівнянні з вільними цінами, хоч законодавчо зазвичай їх термін чинності не обмежується. Національному законодавству суперечать тільки ті вільні уніфіковані ціни, у чинності яких Антимонопольний комітет України вбачає змову суб’єктів ціноутворення з метою монополізації ринку товарів і послуг.