Мартьянов М. П.
Вінницький національний технічний університет
МУЛЬТИКУЛЬТУРНІСТЬ СУЧАСНОГО СВІТУ:
ПРОБЛЕМА ДІАЛОГУ
Мультикультурність (від англ. multi – багато) – співіснування в
єдиному просторі різноманітних культурних утворень, що спостерігається на фоні
процесів протистояння, комунікації та взаємообміну. Мультикультурність є чи не
найголовнішою ознакою сьогоднішнього світу. Причому, на відміну від попередніх
епох, багатокультурність у ХХІ ст. характеризується наступними специфічними
ознаками:
1) вона стає
фактором напруження у глобалізованому світі. Із розвитком засобів комунікації
та транспорту, виходом людини на планетарні масштаби у власній діяльності, світ
перетворюється на “велике село”, у якому доводиться контактувати із представниками інших
культурних утворень, що породжує протиріччя на світоглядно-ціннісному,
комунікаційному, побутовому рівнях. Неможливість вирішення подібних
суперечностей на рівні держав і націй може бути причиною напруження у
геополітиці, системі світової безпеки і на рівні світового господарства, а це
вже несе загрози стабільності існування людства як єдиної суперсистеми;
2) попри
динамічність світових глобалізаційних процесів, мультикультурність призводить
до порушення єдності в загальносвітових масштабах. На фоні тих викликів, що
стоять перед людством в наш трансформаційний час (про них буде зазначено нище),
це може нести значні загрози. Конструктивною відповіддю на останні виступає
єднання людських спільнот навколо єдиних цілей, якими є забезпечення
гармонійного розвитку соціокультурних систем, утримання рівноваги на межі
соціум-природа, вихід із духовно-світоглядної кризи.
Загрози, які
несе із собою мультикультурність на сучасному етапі не є простими і мають дещо
завуальований характер. Сам факт їх ствердження може розцінюватись (за умов
неправильного підходу до предмету розгляду) як спроба заперечити величезне
надбання людського культурогенезу, яким є культурна
різноманітність світу. Подібно до того, як кожна людина є важливою і
цікавою цьому світу в силу власної неповторності (адже вона – цілий Всесвіт),
кожне культурне утворення виступає важливим внеском у людську скарбницю
осягнення і знаходження себе самих у бутті. Викреслити, знищити певний
культурний феномен, значить зробити крок назад у загальнолюдському поступі. А
тому, мультикультурність розглядатиметься не як причина наявного світового
напруження за всіма векторами соціокультурної динаміки, а як наслідок акумуляції існуючих у системі
протиріч. Враховуючи неможливість забезпечення довготермінової рівноваги такої
суперсистеми як людство під дією жорстких інструментів впливу на неї (війни,
переділ світу, світоглядна, ідеологічна, культурна експансія), єдино можливим
конструктивним методом вирішення
іманентних їй протиріч є налагодження діалогу
між культурами світу. Під діалогом розумітимемо таку комунікаційну взаємодію,
яка веде до вирішення існуючих спільних проблем на основі принципів
толерантності та необхідності збереження існуючого культурного різноманіття
світу. Такий діалог, що можна бачити із самої дефініції, передбачає тривалий і
складний процес вироблення адекватних моделей побудови нової соціокультурної
конструкції, що відповідала б викликам
часу, однак саме він може закласти основи майбутньої системи людських відносин
в межах полікультурного світу.
Проблема діалогу
культур близька із проблемою діалогу цивілізацій, яка останнім часом широко
підіймається Міжрегіональною академією управління персоналом в форматі щорічних
конференцій. Але, якщо зіткнення цивілізацій (категорія Хантінгтона) потребує
розв’язання суперечностей у соціокультурній системі на її зовнішньому рівні
(цивілізація є “тілом” антропних формувань), то культурні деформації торкаються
самого фундаменту, на якому вибудовується буття людських спільностей (культура
як “душа”). Хитання ж фундаменту означає наявність невідповідностей між
світоглядною, ціннісною і нормативною основою існуючих культур між собою та
дійсністю. Що стало причиною актуалізації культурних протиріч і призвело до
необхідності діалогу між культурами?
Загальна
відповідь на поставлене питання може бути тільки одна – це ті виклики (глобального масштабу), що
стоятимуть (або вже стоять) перед усіма нами в найблищому майбутньому. До них
можна віднести:
·
виклики світоглядного характеру. Світогляд, будучи основою орієнтування
людини у бутті, визначає її активну позицію по відношенню до світу, себе,
інших. Через складну систему причинно-наслідкових зв’язків він чинить вплив на
політичну, економічну, культурну та інші сфери. Тому адекватність світоглядних
побудов змінам у соціокультурній дійсності є запорукою гармонізації буття як
людини, так і людських спільностей по всіх напрямках його (буття) розгортання.
Наявні
світоглядні доктрини не в змозі впоратись із своїм надзавданням – вказати
вектор руху (розвитку) людини. Перш за все це пов’язно із кризою у філософії.
Як зазначають Микола Михальченко і Валерій Скотний [1], філософія й досі повністю
і точно не означила власної предметної області, а до того ж існує ще й
методологічна криза. Для філософії Нового часу, на яку опирається сучасне
філософське знання притаманним є
феномен забуття людини, яка, ніби,
випадала із світоглядного дискурсу. Першими почали “кричати” про це Л. Фейєрбах [2, 371], Ф. Ніцше та представники екзистенціалізму. Поряд із
вражаючими успіхами науки, які втілені у новітніх технологіях, проглядається і
її неспроможність щодо оцінки змін, що насуваються. Вона в ще більшій мірі ніж
філософія, втратила власну “людську” домінанту. Науково-технічний прогрес
перетворюється на самоціль, безвідносно його цілей та засобів їх досягнення;
·
виклики соціокультурного плану. Останні зумовлені формуванням нової соціокультурної дійсності,
сутність якої характеризують такими категоріями як Постмодерн,
постіндустріальне, інформаційне суспільство [3, 4, 5]. Принциповими ознаками
нового утворення виступають: пришвидшення соціальної динаміки; зниження ролі
матеріального виробництва і розбудова економіки знань; глобалізація всіх сфер
буття людини; зміна ціннісних орієнтирів. Відзначені процеси, поряд із
позитивними змінами (підвищення матеріального добробуту людей, полегшення умов
життя, можливість доступу до найновіших знань та здобутків світової культури та
ін.), несуть із собою ще й значні загрози. Загострення протистояння на межі
духовне – матеріальне; світоглядна розгубленість людини (перебування її в
світоглядно-ціннісному просторі, що знаходиться у стані хаосу); атомізація
людських спільнот; відсутність інтегруючих ідей, цінностей, що змусили б
суспільства ХХІ ст. розпочати нову якісну динаміку – ось далеко не повний
перелік проблемних питань, що існують на день сьогоднішній і потребують
вирішення в межах між культурного діалогу;
·
порушення стійкості в світовій екосистемі. Екологічні проблеми є одними з
найактуальніших на сьогоднішній день і перебувають в центрі обговорення
політиків, експертів, громадськості як такі, що не можуть чекати далі, адже
цього далі може й не бути. Існування техногенної цивілізації створило
ситуацію, коли без належної техніко-технологічної бази людство буде не в змозі
існувати. Висловлюються припущення про те, що в майбутньому навіть процеси
біогенезу (самовідновлення біосфери) відбуватимуться із втручанням людини. А
природа нагадуватиме штучно створений парк або сад [6]. Масштаб втручань людини
у природні процеси підходить до своєї кульмінаційної точки, що ставить завдання
перед усім світовим співтовариством не допустити проходження точки неповернення у можливості
збереження екобалансу;
·
вичерпаність існуючої парадигми в економіці. Події кінця 2008 року, що
знаменувались кризовими тенденціями у світовій фінансово-кредитній системі є
першою ознакою того, що наявний економічний каркас світу не відповідає тим
запитам, які висуваються до економіки [7; 8, 521-527]. Як результат, учені
сучасності [9, 9] мають змогу говорити про феномен економізму, під яким розуміють вихід економічної підсистеми
суспільства за межі власної функціональної області і вчинення нею
гіпертрофованого впливу на інші підсистеми: культуру, духовність, світогляд.
Описані вище
виклики, породжені існуючими тенденціями в усіх сферах буття людини, змушують
звернутись до діалогу, як конструктивного способу вирішення питань порядку
денного. Категорію діалог застосовуємо не в її абстрактному значенні, а в
цілком конкретному – як спосіб знаходження спільної думки, із виробленням за
тим чіткого плану дій для усіх суб’єктів діалогу у проблемних зонах.
Організаційно, такий діалог може реалізовуватись у форматі конференцій, рішення
яких мають праворозпорядчі наслідки; створення або переформатування існуючих
міжнародних організацій (зокрема ООН, яка себе вичерпала).
Висновки
В статті
описано два негативних тренди у динаміці світової суперсистеми: наростання
протиріч між культурними утвореннями та актуалізація глобальних викликів
людству. Подальше накладання даних трендів один на одного призведе до порушення
динамічної рівноваги світової суперсистеми. Єдино можливим вирішенням наявної
проблеми є початок діалогу між усіма культурами світу з приводу гармонізації
їхнього існування у всіх сферах у єдиному просторі – планета Земля.
Література
9. Базилевич В.Д., Ільїн
В.В. Метафізика економіки. – К.: Знання, 2007. – 718 с.