Право/ 1 Історія держави та права

Студентка гр. МЕ-08-Б Навроцька В.О.

Ст. викладач Кондратьєв В.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Особливості регулювання корупційних проблем на сучасному етапі розвитку України: практичні та правові аспекти

Корупція загрожує національній безпеці та ладу України, системно і комплексно впливає на формування і діяльність владних і політичних інститутів, підриває довіру громадян до влади, ускладнює відносини України з іноземними партнерами. Зараз Україна займає одне з провідних місць в Європі по поширенню корупційних діянь. Експерти світового банку оцінюють річну суму хабарів в Україні на рівні двомісячного торгового обороту країни. Якщо негативну тенденцію не зламати, то обсяг використаних за нецільовим призначенням бюджетних коштів дорівнюватиме сумі, необхідній на утримання майже всіх органів виконавчої влади України. Тому боротьба з цим явищем була і буде актуальною принаймні до того часу, доки наша країна не вийде з цієї кризи.

Історія корупції як соціального явища бере свій початок у глибокій давнині. У Стародавній Греції в V-VІ століттях до нашої ери прояви корупції мали побутовий характер і проявлялись як "псування їжі та питної води". Пізніше корупцією стали називати деякі карані в судовому порядку дії, зокрема зіпсованість моралі, розпусність.

Термін "корупція" прийшов до нас із стародавнього Риму і в перекладі з латинської мови означає участь в діяльності групи осіб у “псуванні", "руйнуванні", "пошкодженні" нормального розвитку процесу керування справами суспільства.

В історичному минулому у Російській імперії основою корупції була система так званого місництва, в умовах якої більшість державних урядовців не отримували грошових виплат, жили за рахунок відвідувачів. На посади призначались чиновники відповідно ієрархії боярських прізвищ без врахування їх особистих якостей. Все це сприяло поширенню корупції.

У період правління Івана IV хабарництво за "Судебником" 1550 року, вперше було визнано злочином. Однак і при цьому, як зазначає Н.М. Карамзін, закон не припускав ніяких хабарів, але хитруни винаходили спосіб обдурювати його: чолобитник, входячи до судді, клав гроші перед образами, начебто на свічки... Тільки в день Світлого Воскресіння дозволялося суддям та урядовцям разом з червоним яйцем приймати в дарунок і декілька десяток.

Не знищила коріння корупції і реформа, проведена в 50-тих роках XVI століття, завдяки якій було встановлено посадові оклади особам, що перебували на державній службі.

У кожної країни корупція має свої характерні риси й особливості. Не є винятком і Україна. За даними соціологічного опитування населення щодо корупційної діяльності, які були орієнтовані на такі соціально-демографічні ознаки: стать, вік, освіта, доходи і сфера діяльності (підприємці і особи, не пов'язані з бізнесом) респондентів[4]:

Жінки більшою мірою ніж чоловіки схильні поділяти думку, що закон порушувати не можна ні за яких обставин (72,8% і 64,3% відповідно). Разом з тим, чоловіки частіше за жінок стикаються з вимаганням (56,4% і 48,8%).

Чим молодший вік, тим лояльніше людина ставиться до фактів вимагання, хабарництва, і виявляє більшу схильність до порушення закону.

З твердженням «Для вирішення серйозних проблем іноді необхідно платити гроші і робити подарунки» згодні 87,1% осіб у віці від 18 до 25 років, 83,5% у віці від 25 до 35 років, 81,2% - від 35 до 50 років і 74,4% осіб старших 50 років.

З твердженням «Навіть маючи можливість, нормальна людина не візьме хабара» згодні 52,9% респондентів у віці до 25 років, 51,3% - від 25 до 35 років, 61,3% - від 35 до 50 років і 68,0% - старших 50 років.

З осіб, молодших 25 років, 64,5% вважають, що якщо це відповідає їхнім інтересам, то хабара давати можна. Такої ж думки 68,2% респондентів у віці від 25 до 35 років, 56,3% від 35 до 50 років і 48,4% у віці старших 50 років.

З тим, що порушувати закон не можна ні за яких обставин, згодні 60,0% осіб у віці від 18 до 25 років, 60,7% від 25 до 35 років, 69,2% від 35 до 50 років і 75,2% - старших 50 років.

Чим вищі доходи людини, тим лояльніше вона ставиться до хабарництва і корупції. Те, що з корупцією необхідно боротися, вважають 97,3% осіб з низькими прибутками, 95,8% з прибутками нижче середнього, 94,6% із середніми прибутками, 87,7% з прибутками вище середнього і 80,0% з високими прибутками[5].

На думку респондентів все того ж Київського міжнародного інституту соціології, найбільш корумпованими вважаються працівники медичних установ (48,9% опитаних). На другому місці йде доблесне ДАІ - 22,7%, далі - вищі навчальні заклади (19%), органи місцевого самоврядування (16,5%) і середні навчальні заклади (тобто школи і технікуми - 14,3%).

До соціальних інститутів з низьким ступенем корумпованості можна віднести тільки церкву і релігійні організації (індекс корумпованості – 0,262; думку про те, що церква цілком корумпована, підтримує 11% респондентів, а про те, що вона абсолютно не корумпована, - 35,4%).[5]

На фокус-груповому інтерв'ю інформанти наводили приклади як класичних форм хабарництва, наприклад, розв'язання питання на користь того, хто дає, так і такі його форми, як «відкат», хабар під виглядом обов'язкового «благодійного» внеску, вимагання різних подарунків під виглядом матеріального забезпечення організації, «на день народження» і т.п.

71,6% респондентів вважають, що не менше 50,0% чиновників місцевих органів влади корумповані, серед чиновників вищих органів влади, на думку респондентів, корумпованих ще більше - 80,7%. У цих відповідях виявилася стала думка, що чим вища посада, тим більше бере чиновник.

Таким чином, населенням України корупція усвідомлюється як проблема, але не оцінюється як першорядна (на відміну від бідності, зростання цін і безробіття). Вона лише впливає на рівень життя. Характерно, що приблизно так само розцінюються безпосередньо пов`язані з корупцією організована злочинність, безпорадність державної влади.

Як показують практика та соціальне опитування, корупція в Україні перетворилася на одну з загроз національної безпеки. Вплив корупції на українське суспільство і державу має комплексний та системний характер, зокрема йдеться про соціальні, економічні, владні, політичні, та міжнародні аспекти цього впливу.

Існування корупції призводить до того, що, фактично, у суспільстві функціонують дві соціальні підсистеми - офіційна та неофіційна: перша з яких дотримується правових і моральних норм, друга - використовує протиправні методи. Суб'єкти корупції функціонують у неофіційному середовищі, де панує своя система цінностей, свої цілі і методи їх досягнення, а життя будується не за законами, а (як стало модно говорити) "по поняттях".[2]

Аналіз доводить, що співвідношення офіційної і неофіційної підсистем свідчить про надзвичайно небезпечну ситуацію, що склалася в державі. За оцінками, зробленими навіть на найвищому державному рівні, неофіційна підсистема, щонайменше, є не менш впливовою за масштабами, ніж офіційна

Корупція впливає на всі сфери економіки України її провокує масова "тінізація" економічного сектору України, що, в свою чергу, є економічним підґрунтям корумпованих зв'язків. Відповідно до офіційних заяв керівництва держави, частка тіньової економіки в Україні фактично зрівнялася з офіційною і складає 45-60%. У тіньовому секторі економіки працюють мільйони громадян України. За даними Фонду "Інтелектуальна перспектива" і Центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, що провели опитування громадян України за темою тіньової зайнятості населення, 45% опитаних працюють у "тіні". За підрахунками фахівців, сукупний тіньовий капітал українських громадян складає приблизно $40 млрд.

Корупція в Україні має досить великі масштаби, провокує недовіру населення до владних структур, заводить Україну у глухий кут деградації і занепаду. Вона загрожує національній безпеці та суспільному ладу України, системно і комплексно впливає на формування і діяльність владних і політичних інститутів. Політична воля вищого державного керівництва, забезпечення відкритості влади, суспільна підтримка таких дій є обов'язковими та основними умовами протидії корупції; їх відсутність зводить таку протидію нанівець.

Сучасні правові джерела вказують на два методи боротьби з корупцією. Розглянемо обидва. [1]

Відповідно першому методу, механізми боротьби з корупцією, якими володіють реформатори, можна класифікувати на два види: урядові акції та заходи громадянського суспільства. Урядові акції охоплюють такі заходи, як правові реформи, державне адміністрування та регулятивні реформи, фінансовий менеджмент і системи контролю, звітність всередині уряду. Заходи громадянського суспільства передбачають більшу участь громадян, громадський моніторинг та політичну конкуренцію.

Уряди, які зосереджуються на змінюванні систем, більше ніж на „полюванні на відьом", тобто на теперішніх та колишніх порушників, розвиваються більш ефективно, продовжуючи реформи. При зосередженні на системі, а не на індивідах, менше людей опиняються під загрозою покарання або приниження. Самий лише примус, особливо правові заходи, зосереджені на так званих „великих акулах", не є продуктивним розв'язанням проблем. Він створює навіть більше проблем, ніж розв'язує.

Другий метод передбачає інший варіант боротьби з корупцією. Він складається з двох напрямків у подоланні корупції: „прямий" і „непрямий". Прямий - це адміністративно-правові заходи влади. Найвдаліше їх впровадив король Швеції Гюстав III в 18-му столітті (і тому Швеція вже другий рік поспіль посідає одну з перших позицій з одним з найнижчих рівнів сприйняття корупції в світі) та Наполеон Бонапарт, котрий помітно знизив рівень корупції у Франції, який існував після революції. [3].

Заходи влади мають включати, по-перше, забезпечення дійсної незалежності гілок влади, щоб запобігти використанню виконавчою владою прокуратури та суду, як засобів тиску на опонентів; по-друге - проведення адміністративної реформи, основними елементами якої є зменшення установ необхідних для прийняття рішень і видачі документів та прозорість владних структур і свобода інформації. Прозорість в цьому випадку буде означати можливість для будь-якого громадянина України ознайомитись з будь-яким нормативним документом чи постановою владних структур. По-третє, необхідно ліквідувати олігархію в країні, роз'єднавши симбіоз бізнесу та політики.

Нелогічно, коли з корупцією доручають боротися самим корумпованим чиновникам. Людина сама собі не ворог, тому така боротьба ні до чого не призводить. Максимум, здадуть одного-двох цапів-відбувайлів. Тому багато країн перейшли до практики створення спеціальних агентств та комісій, що займаються розслідуванням та моніторингом.

Необхідно зазначити, що ці заходи може ініціювати лише дуже сильний, авторитарний лідер, якому необхідний повний контроль над політикою та бізнесом.

Щодо змін в менталітеті суспільства, а саме пошуку та вибору індивідуальних шляхів порятунку, то вони відбуваються протягом значного відрізку часу. Необхідно підкреслити, що вплив на суспільство через ЗМІ є дуже ефективним.

Попри все, ЗМІ не є єдиним засобом впливу на менталітет суспільства. Зі становленням капіталізму в Німеччині, наприклад, закінчився період романтизму і помітно змінився менталітет нації. Україна як раз знаходиться у перехідному періоді. Менталітет українця вже не є схожим на менталітет радянської людини, але і не є схожим на менталітет західного європейця. Тому необхідно на законодавчому рівні створювати необхідні умови для формування нового менталітету громадян України, інакше існує, все-таки, ризик, що Україна може залишитися на цьому рівні суспільного розвитку .

Отже, корупція має місце у всіх суспільствах. Проте, деякі народи є очевидно більш вразливими до проблеми корупції, ніж інші. Найбільш небезпечні форми корупції, як правило, спостерігаються в країнах, що перебувають в процесі економічного, політичного та соціального становлення.

Корупція не є “інфекцією”, яку раптом може підхопити “здорове” суспільство. Вона є наслідком явищ і тенденцій політики, економіки та розвитку держави. Жодна країна не була ніколи повністю вільною від неї, і держави, які істотно обмежили корупцію, ще досі змушені покладатися на недосконалі інституції з недосконалими людьми і стикатися з низкою соціальних проблем. Але Україна до цього списку ще не входить, тому на зараз корупція існує у всіх соціальних, економічних і політичних установах.

Таким чином, Україна – просто рай для корупціонерів. Причин корупції - максимум, протидії їй – мінімум, та й то лише на декларативному рівні. Недавнє пожвавлення інтересу до неї з боку президента є давно очікуваним і корисним. Але воно не може зразу ж скоренити корупцію, мов її й не було. Це дуже довгий і болючий (для деяких) процес, і він триває десятиліття.

Література:

1. Сар Дж. Пундей. Боротьба з корупцією (критичний огляд з аналізом міжнародного досвіду). // Агентство США з Міжнародного розвитку. -Грудень, 1997 р.

2. Статистичний щорічник України за 2000 рік. // Державний комітет статистики України. - Київ, 2001. - С.498.

3. Кіт Дарден. Шантаж, як засіб державного домінування: Україна за часів Кучми. // Східно-Європейський Огляд. - 10 том, № 2/3, весна/літо 2001.

4. Законодавчий день вівторок. 29 квітня 2003.

5. http://www.prognosis.kiev.ua.