Право/ 10.Хозяйственное право.

Одажіу Д.Г.

Науковий керівник: Меленко О.В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Напрямки вдосконалення правового регулювання ціноутворення і цін

В Україні формування ринку відбувається складно і суперечливо, результатом чого є безліч проблем, необхідність невідкладного вирішення яких зрозуміла для всіх. Серед найважливіших завдань, що поставлені перед Україною сьогодні, провідне місце займає створення і впровадження такого механізму правового регулювання господарської діяльності, який забезпечив би фінансово-економічну стабільність підприємств України і детінізацію її економіки. Важливу роль у забезпеченні цієї стабільності відіграє цінова політика держави та правове регулювання цін і ціноутворення.

Метою даної статті є обґрунтування загального підходу і розробка конкретних рекомендацій з удосконалення правового регулювання ціноутворення і цін.

Проблематиці дослідження правового регулювання ціноутворення і цін відводилося провідне місце у наукових працях таких вітчизняних і зарубіжних учених – юристів і економістів, а саме: Б. Болла, В.М. Василенка, В.М. Гайворонського, С. Гібсона, І.Є. Замойського, Г.Л. Знаменського, Г.Д. Джумагельдієвої.

Питання правового регулювання ціни і процесу її формування, обов’язковості зазначення ціни у цивільно – правових договорах існувало ще у Римській імперії. З того часу таке положення не завдавало ніяких перешкод сторонам договору. Тому цілком зрозумілим та обґрунтованим уявляється збереження за ціною її значення як істотної умови у господарських договорах.

Ціна має важливе значення й для господарювання. З нею пов’язані такі аспекти діяльності суб’єктів господарювання, як планування господарської діяльності, звернення суб'єктів господарювання за судовим захистом своїх прав (визначення розміру позовних вимог і державного мита), виконання ними податкових зобов'язань (визначення їхнього розміру), здійснення банківського контролю за законністю руху коштів тощо[1].

Аналіз законодавства про ціноутворення дозволяє зробити висновок про те, що зараз воно являє собою не просту механічну сукупність нормативно-правових актів, а цілісну систему взаємозалежних і взаємодоповнюючих нормативних розпоряджень – інститут господарського законодавства. Предметом регулювання цього інституту є господарські відносини, які виникають між суб’єктами господарювання при встановленні ними цін. За своїм характером ці правовідносини можуть бути внутрішньогосподарськими (при визначенні собівартості – базової величини ціни), господарсько-виробничими (при встановленні договірних цін), організаційно-господарськими (при встановленні державних регульованих, фіксованих і комунальних цін). Нормативно-правові акти, які складають законодавство про ціноутворення, окрім єдності предмету, характеризуються і єдністю мети – зміцненням суспільного господарського порядку в сфері ціноутворення за допомогою координації діяльності учасників господарських правовідносин[3].

Особлива увага приділена класифікації цін за юридичним критерієм – ступенем державного втручання в порядок встановлення цін. Практичне значення цієї класифікації пояснюється кардинальними змінами в економіці України. Поряд з розповсюдженими в епоху централізованого планового управління економікою державними фіксованими цінами в правовому полі України з'явилися інші види цін[2].

Фіксовані ціни встановлюються шляхом визначення їхньої абсолютної величини.

В Україні регулюванні ціни встановлюються за допомогою передбачених у Законі України “Про ціни і ціноутворення” способів: встановлення граничних рівнів цін, граничних коефіцієнтів відхилення від фіксованої ціни,  граничного рівня рентабельності і торгівельних надбавок.

Встановлення вільних цін також припускає певний ступінь державного впливу. Держава впливає на рівень вільної ціни шляхом встановлення цін на продукцію базових галузей (нафта, залізничні перевезення), визначення єдиного порядку формування собівартості, надання податкових пільг. Вільні ціни встановлюються з урахуванням особливостей, передбачених законодавством для ціни кожного виду – договірної, аукціонної, біржової і тендерної[1].

При встановленні цін за угодами (договорами) самими суб'єктами господарювання держава не регулює безпосередньо величину ціни або рівень рентабельності, впливає на ціноутворення шляхом встановлення цін на енергоносії, решту послуг (комунального характеру, послуг перевезення вантажів тощо), що в кінцевому рахунку виступає як право регулювання в певних межах цін на промислову продукцію.

Виняткову важливість виявляє визначення на правовому рівні загальних правил формування собівартості для багатьох аспектів господарської діяльності[4].

Правове регулювання порядку формування собівартості в ході адаптації національного законодавства до законодавства ЄС зазнало істотних змін. Однак впровадженню Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку в правове поле України не передував системний аналіз діючого законодавства, що стало причиною окремих неузгодженостей. Мова йде про різну кваліфікацію витрат, які відносяться на собівартість, у бухгалтерському і податковому обліках. Серед недоліків порядку формування собівартості можна визначити віднесення на собівартість втрат від браку в числі інших прямих витрат у силу явних протиріч загальним принципам належного виконання договірних зобов'язань.

Для досягнення позитивного ефекту в сфері ціноутворення необхідно уніфікувати правові норми, що визначають порядок двох обліків, у зв'язку з чим пропонується внести зміни в наступні нормативні акти:

- у Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затверджене наказом Міністерства фінансів України №381 від 31.12.1999 р., виключивши втрати від браку з переліку інших прямих витрат, які відносяться на собівартість продукції;

- у  Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р., включивши у валові витрати вартість поліпшень основних фондів, що сприяють підвищенню обсягу виробництва або зменшенню собівартості виробництва[3].

Зараз в Україні розподілені повноваження в сфері ціноутворення. Державні фіксовані ціни встановлюються Верховною Радою України. Перелік видів продукції, на яку поширюється чинність закону, визначає Кабінет Міністрів України. Право встановлення комунальних цін на продукцію комунальних підприємств належить органам місцевого самоврядування. Встановлення регульованих цін може здійснюватись міністерствами[5].

Порушники порядку ціноутворення несуть відповідальність, передбачену Господарським кодексом України і Законом України “Про ціни і ціноутворення”. Підставою відповідальності в сфері ціноутворення є порушення суб'єктом господарювання встановленої дисципліни цін. Однак зараз діє й Інструкція про порядок застосування економічних і фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затверджена наказом Міністерства економіки та європейської інтеграції України і Міністерства фінансів України №298/519 від 3.12.2001 р. Цією Інструкцією встановлюються інші види санкцій, які можуть застосовуватись за правопорушення в сфері ціноутворення – економічні і фінансові (штрафні), а також визначаються підстави відповідальності. Таке положення суперечить ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України, яка передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. З метою недопущення розширювального розуміння заходів відповідальності за правопорушення в сфері ціноутворення пропонується Інструкцію про порядок застосування економічних і фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами визнати такою, що втратила чинність з прийняттям Господарського кодексу України[4].

Таким чином наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалювання правового регулювання цін і ціноутворення в Україні, що дає можливість упорядкувати ряд висновків з теми дослідження:

1. Доведено, що законодавство про ціноутворення являє собою систему нормативно – правових актів, об’єднаних єдиним предметом і метою.

2. Для забезпечення системного підходу до ціноутворення необхідно гармонізувати відповідні норми податкового законодавства з законодавством про ціноутворення.

3. Аргументовано необхідність уніфікації правових норм, що визначають порядок віднесення на собівартість окремих видів витрат виробника.

4. У сучасних умовах господарювання ефективність державного регулювання чимало в чому залежить від взаємодії центральних та місцевих органів управління.

Література:

1. Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Прон-ська, О. М. Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. - К.: Юрінком Інтер, 2005.

2. Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006.

3. Джумагельдиева Г.Д. К вопросу о методах правового регулирования цен // Экономика и право. – 2007. – № 1. – С. 50 – 53.

4. Джумагельдиева Г. Организационно-правовые меры усиления контроля за ценовой политикой отечественных производителей // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Спецвипуск №1. – Львів: Львівська політехніка. – 2006. – С. 132 – 133.

5. [http://www.justinian.com.ua/article.php?id=3025].