Економічні науки/7. Облік і аудит

Бровко О.Т., Боцвін О.С., Шмунь Н.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Механізм управління дебіторською заборгованістю

За сучасних умов економічного розвитку вітчизняні підприємства неспроможні ефективно управляти дебіторською заборгованістю, яка займає вагому частку в оборотних активах, що спричиняє кризу взаємонеплатежів.

Більшість підприємств практично не мають можливості нормально функціонувати у зв'язку з наявністю дебіторської заборгованості, яка відволікає кошти з обороту. В таких умовах особливо зростає роль ефективного управління дебіторською заборгованістю, своєчасного її повернення та попередження виникнення безнадійних боргів.

Дослідженням цієї проблеми займалися низка українських та зарубіжних учених, таких як: Ф.Бутинець, С. Голов. В. Костюченко, І. Кравченко, І. Ямборко, С. Грей, Д. Кізо, Р. Ентоні, Дж. Ріс та інші. Разом з тим, залишається ряд невирішених проблем щодо класифікації поточної дебіторської заборгованості, механізму її управління, а також проблеми сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості.

Метою статті є інтерпретація дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги; визначення концептуальних основ її визнання, особливостей механізму управління, а також дослідження проблеми формування резерву сумнівних боргів.

Обумовлена мета наукової роботи розкривається через вирішення наступних завдань:

1) визначити особливості визнання дебіторської заборгованості за ТРП;

2) розробити дієвий алгоритм щодо управління дебіторською заборгованістю;

3) дослідити проблему формування резерву сумнівних боргів.

Дебіторська заборгованість є особливим видом активів, що визначає права підприємства на отримання від контрагентів грошових коштів. Вона є невід’ємною складовою збутової діяльності будь-якого підприємства.

Існує декілька підходів щодо визнання та оцінки дебіторської заборгованості, які зазначені у: П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» та МСФЗ. Від дотримання умов її визнання, достовірності оцінки та своєчасності погашення залежить рівень платоспроможності підприємства.

Розглянемо детальніше умови, встановлені у МСФЗ 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка».

Відповідно до МСФЗ 39, підприємству слід визнавати дебіторську заборгованість у балансі, коли воно стає стороною контрактних зобов'язань і внаслідок цього має юридичне право отримувати грошові або інші цінності.

Групування дебіторської заборгованості, за МСФЗ 39, здійснюється на основі поділу на ініційовану підприємством та неініційовану. Ініційована підприємством дебіторська заборгованість - це фінансовий, створений підприємством шляхом надання товарів чи послуг прямо боржникові [2].

Щодо первісної оцінки дебіторської заборгованості за ТРП, то у МСФЗ 39 зазначено, що фінансовий актив слід оцінювати за його собівартістю, яка є справедливою вартістю компенсації, наданої або отриманої за них.

Оцінка дебіторської заборгованості за ТРП на дату балансу, відповідно до МСФЗ 39, проводять за амортизованою собівартістю із застосуванням методу визначення за ефективною ставкою відсотка.

Цікавим є факт, що МСФЗ не передбачено окремого стандарту, який визначав би методи формування резерву сумнівних боргів.

Система управління дебіторською заборгованістю передбачає виділення двох крупних блоків: 1) кредитну політику, що дозволяє максимально ефективно використовувати дебіторську заборгованість як інструмент збільшення продаж; 2) комплекс заходів, які спрямовані на зниження ризику виникнення простроченої або безнадійної дебіторської заборгованості.

Перший блок за своєю сутністю передбачає обґрунтований вибір величини дебіторської заборгованості, який відбувається на п’ятьма етапами:

– І етап: вибір кредитної політики підприємства щодо покупців продукції.

Залежно від рівня дохідності та ризику можуть застосовуватися різні типи кредитної політики: консервативна (спрямована на мінімізацію кредитного ризику), поміркована (орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажу продукції з відстроченням платежу) та агресивна (метою є максимізація додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит).

– ІІ етап: формування системи кредитних умов.

У склад цих умов входять такі елементи: строк та вартість надання кредиту; розмір кредиту; система штрафних санкцій, надання знижки, яка відображає безпосередню вигоду від зменшення витрат на придбання товарів для покупця та забезпечує отримання вигоди завдяки прискоренню обігу коштів у дебіторській заборгованості у продавця, а отже, є іммобілізацією грошових коштів.

– ІІІ етап: визначення можливостей суми оборотного капіталу, спрямованого в дебіторську заборгованість по кредиту.

При розрахунку цієї суми необхідно враховувати заплановані об’єми реалізації продукції в кредит.

– IV етап: формування стандартів оцінки покупців та диференціація умов надання кредиту.

Даний етап включає в себе такі елементи як визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців, вибір методів оцінки кредитоспроможності покупців, диференціація кредитних умов та інші.

– V етап: моніторинг строків.

Передбачає перевірку договірних строків поточної дебіторської заборгованості.

Другий блок алгоритму управління дебіторською заборгованістю виникає за умови, якщо строки та стандарти, встановлені підприємством з надання кредиту покупцям, порушені. Цей блок характеризується некерованістю дебіторської заборгованості і спонтанним її виникненням, він включає в себе 2 етапи:

– І етап: інвентаризація дебіторської заборгованості;

Відбувається поділ дебіторської заборгованості на сумнівну, безнадійну та прострочену. При цьому важливо правильно розробити критерії віднесення дебіторської заборгованості, яка вже не є строковою, до інших видів.

– ІІ етап: розробка заходів щодо управління дебіторською заборгованістю

Даний етап передбачає розробку заходів щодо скорочення або стягнення простроченої або сумнівної дебіторської заборгованості. При цьому використовуються різні методи, які можна класифікувати так: юридичні; економічні; психологічні та фізичні [4, С.159].

Для контролю за дебіторською заборгованістю підприємство формує резерв сумнівних боргів.

Основною проблемою при обліку сумнівних боргів є визначення моменту часу, в якому визнаються збитки. Для їх визнання використовують два методи:

1) метод прямого списання;

2) метод резервування [5, С.35].

При використанні методу прямого списання в обліку не здійснюються жодні записи до дати визнання боргу безнадійним. Якщо за заборгованістю минув строк позовної давності або дебітор визнаний банкрутом, то в тому звітному періоді, коли це виявлено, на загальну суму боргу здійснюють її списання.

Прихильники використання цього методу стверджують, що в обліку слід відображувати факти, а не оцінки. При визнанні дебіторської заборгованості підприємство-продавець впевнене в її надійності. Якщо пізніше виявляється, що покупець немає наміру або можливості здійснити оплату, то вона втрачає вартість і списується. Більшість підприємств України використовують цей метод, оскільки він простий і зручний.

Однак метод прямого списання має низку недоліків. По-перше, якщо за дебіторською заборгованістю минув строк позовної давності, то втрата нею вартості відбулася значно раніше, ніж на дату завершення визначеного законодавством терміну. По-друге, визнання банкрутом покупця є процесом тривалим і прийняття судом рішення про це лише підтверджує минулу подію.

При застосуванні методу прямого списання підприємство-продавець увесь період від дати визнання до дати списання визнає дебіторську заборгованість як актив, хоча вона вже ці ознаки втратила (ймовірність отримання майбутньої економічної вигоди, можливість достовірної оцінки).

Тому, на нашу думку, використовувати даний метод недоцільно, за винятком випадків, коли сума безнадійних боргів несуттєва.

Прихильники методу резервування дотримуються погляду, що витрати на сумнівні борги слід обліковувати у тому самому періоді, коли було визнано дохід від реалізації, що підтверджує принцип відповідності і дає змогу здійснити на дату балансу достовірну оцінку дебіторської заборгованості відповідно до принципу обачності.

Зміст методу резервування полягає в тому, що при оцінці дебіторської заборгованості на кінець звітного періоду береться до уваги можливість її знецінення внаслідок ненадходження від окремих дебіторів грошових коштів і визначається розмір можливого збитку. Дебіторську заборгованість на дату балансу розраховують за чистою реалізаційною вартістю за вирахуванням з первісної вартості резерву сумнівних боргів [1].

Слід зазначити, що вибір методу формування резерву сумнівних боргів має залежати від принципів, яким віддає перевагу підприємство, виходячи із стратегічних цілей діяльності: обачності (більш точна оцінка дебіторської заборгованості) або відповідності (більш точна оцінка очікуваних збитків).

Таким чином, у ході проведеного дослідження нами було розглянуто особливості визнання дебіторської заборгованості за МСФЗ і запропоновано алгоритм щодо управління нею, в основі якого лежить поділ механізму управління дебіторської заборгованості на два блоки. Виділення двох блоків забезпечить можливість впровадження ефективної кредитної політики, організацію збуту та управління дебіторською заборгованістю, не допускаючи при цьому її перетворення в інші види, які призводять до погіршеного фінансового стану підприємства.

Щодо сумнівних боргів, то на підприємстві вони покриваються двома шляхами: 1) шляхом створення підприємством резерву сумнівних боргів; 2) сумнівні борги списують як витрати. Тому нами запропоновано використовувати метод резервування, оскільки це дає змогу здійснити на дату балансу достовірну оцінку дебіторської заборгованості відповідно до принципу обачності.

В системі прийняття управлінських рішень важливе значення має повнота і об’єктивність інформації, пов’язаної з дебіторською заборгованістю.

Література:

1. Положення (Стандарт) Бухгалтерського Обліку № 10 «Дебіторська заборгованість»

2. Міжнародні Стандарти Фінансової Звітності № 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка»

3. Баліцька В.В. Борги підприємства України: проблеми не розв’язуються // Актуальні проблеми економіки.-2008.-№2.-С.48-59

4. Іванілов О.С. Механізм управління дебіторською заборгованістю//Актуальні проблеми економіки – 2007/№1.-С.156-163

5. Нашкерська Г. В. Особливості визначення та оцінки поточної дебіторської заборгованості // Бухгалтерський облік і аудит. - 2009.-№11.- С.31-37

6. Плохотнюк А. «Безнадія» родом з єдиного податку // Бухгалтерія торговельного підприємства: від А до Я.-2007.-№2.-С.18-22