Юрчук Д. Д., Федінчук Б. В.

Буковинська державна фінансова академія

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ ТА МОЖЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Постановка проблеми. Актуальність подібного дослідження зумовлена тим, що механізм медичного страхування в Україні перебуває лише на стадії формування. Для того щоб він почав успішно діяти, необхідно докласти неабияких зусиль. Зокрема, на сьогоднішній день не існує чіткого уявлення про систему медичного страхування, яку необхідно запровадити в Україні, але вона має бути прозорою і зрозумілою для громадськості.

Проблема погіршення стану  здоров'я населення, збільшення відсотку осіб, старших працездатного віку, є однією з найболючіших в Україні. Здавалося б, забезпечення ефективної профілактики й якісного медичного обслуговування мало стати першочерговим завдан­ням уряду, але, насправді, спостерігається зовсім інша ситуація. Державний бюджет, з якого даний час фінансується медична галузь, неспроможний покрити навіть половину її потреб. Тому пацієнти вимушені сплачувати чималі гроші за ліки, харчування, постільну білизну, послуги молодшого медичного персоналу, але, частіше за все,  і не отримують бажаний рівень обслуговування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми медичного страхування досліджували такі науковці як М.Поліщук, В. Рудня, В. Черненко, О. Виноградова та інші. Проте слід зазначити, що питання теорії і практики медичного врахування в українській науковій думці досліджено не достатньо. В сучасних умовах трансформаційних процесів розвитку нашої країни виникають нові актуальні напрямки, які потребують подальшого дослідження, наукового обґрунтування, практичного вирішення і розвитку.  

Метою статті є систематизація досвіду розвинених країн у сфері медичного страхування для надання пропозицій впровадження його в Україні.

Виклад основного матеріалу У процесі переходу України до ринкової економіки виникла ситу­ація, яка вимагає змін в умовах функціонування економіки системи охорони здоров'я. Діяльність закладів охорони здоров'я має значну соціальну значимість, тобто вона пов'язана з потребами першочергової соціальної направленості, що обумовлює необхідність підтримки сис­теми охорони здоров'я з боку суспільства накопичений багаторічний досвід у галузі медичного страхування свідчить про високу ефек­тивність різних моделей і систем медичного страхування та страху­вання здоров'я. Зараз визначаю­ться три основні види фінансу­вання охорони здоров'я: державне, через обов'язкове і добровільне медичне страхування та змішана форма. Треба зауважити, що ці види окремо практично не вико­ристовуються в жодній державі, але в деяких країнах одна з них може займати домінуючі позиції. Так, наприклад, в Англії, Ірландії, Шотландії, Італії та Данії домінує державна система фінансування. У таких країнах як Німеччина, Фран­ція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Швеція та Японія домінує система обов'язкового медичного страху­вання, у той час як у США пере­важає змішана форма фінансу­вання медичної допомоги, де бли­зько 90% населення користуєть­ся послугами приватних страхо­вих компаній[1].

Однією з перших країн, де було запроваджено медичне страхуван­ня, є Німеччина. Основним принципом німець­кої системи медичного страхуван­ня є те, що уряд не бере на себе відповідальність за фінансування охорони здоров'я (за винятком деяких його сегментів), а лише надає умови для того, щоб необхідні фонди були створені працівниками та роботодавцями, а також здійснює нагляд за функціонуванням усієї системи медичного страхування. У Німеччині діє децентралізована система медичного страхування: ним займається близько 1200 страхових кас (страхових фондів) побудованих за професійним принципом (шахтарі, фермери, моряки та ін.), за територіальним принципом та ерзац-каси.

Головна функція уряду сто­совно медичного страхування - забезпечення відповідності діяль­ності страхових кас нормам закону, зокрема, щодо виконання страхо­вих програм.

У Франції медичне страхування було введено в 1910 році у вигляді  фондів взаємодопомоги, а починаючи з 1928 року ці фонди були перетворені у страхові компанії. На сьогодні у Франції існує єдина ієрархія страхових кас, діє вертикальна система медичного страхування: могутня страхова організація - Національна страхова організація (національна каса страхування найманих робітників), що знаходиться під контролем Міністерства соціального забезпе­чення та праці й обіймає 78% населення, має 129 місцевих від­ділень, кожне з яких відповідає за страхування в окремому регіоні і не конкурує з іншими. Місцеві від­ділення мають певну автономію, але, у цілому, підлягають адміні­стративному контролю з центру Франції зберегли свої страхові компанії, але і вони, у цілому, підпорядковані загальним правилам, встановленим урядом. Ці фермерські та інші професійні страхові каси обіймають 12% населення. Окрім цього, Франція має розвинуту мережу приватних страхових компаній. У випадку отримання страхового поліса у приватній страховій компанії, вона, як і будь-яка страхова каса, оплачує госпітальні затрати та рахунки пацієнта за прийом лікарів. Перелік додаткових послуг варіюється та є предметом кон­куренції між приватними стра­ховими компаніями.

У Нідерландах медичне стра­хування зародилось у 1901 році і на той час являло собою декілька сот товариств взаємодопомоги та страхових компаній. Деякі були великими, але більшість - малень­кими організаціями, які представ­ляли інтереси населення невелико­го міста, підприємства. Діяльність терито­ріальних страхових організацій зараз регулюється Центральною Радою страхових фондів, що складається із представників робо­тодавців, профспілок, медичних асоціацій, органів управління. Цей орган не є урядовим, але йому делеговано ряд важливих повно­важень, зокрема, слідкувати за тим, щоб страхові компанії не відмов­ляли населенню в наданні стра­хових медичних послуг, контро­лювали витрати ресурсів, надавали інформацію, необхідну для виз­начення нормативу централізо­ваного фінансування страхових організацій, розрахунку страхових внесків і тарифів. Більша частина населення була включена в систе­му керованого страхування з наданням права самостійно вибирати страхову компанію.

Реформи, проведені на по­чатку 90-х років, відомі під назвою "план Деккера", замінили напра­цьовані фрагментарні страхові програми на універсальну систему обов'язкового медичного страху­вання. Запроваджена єдина для всіх категорій населення ставка страхового внеску, розрахована як відсоток від фонду прибутку і не відображає індивідуальні ризики. Зібрані на цій основі кошти аку­мулюються у страховому фонді і потім повертаються страховику, якого вибрав клієнт, або страху­вальник, що репрезентує його інтереси. Платіж страховику вико­нується на основі зважених нор­мативів на одного застрахованого. Страхова компанія повинна знати, що незалежно від складу застра­хованих вона отримає відраху­вання, що відображають реальний можливий обсяг затрат. У Нідер­ландах також витрати враховані у нормативі. При цій системі від­повідальність уряду за стан охо­рони здоров'я зберігається, але багато функцій управління та пла­нування переходять до страхо­вих компаній.

Один із найвищих у світі життєвих рівнів має Швеція. Тут страхові закони про медичне стра­хування були видані в 1898 році. Всезагальне обов'язкове медичне страхування було запроваджено в 1955 році. Воно обіймало всіх гро­мадян у віці від 16 років. Націона­льна система соціального страху­вання - загальна й обов'язкова для всього населення країни. А медичне та стоматологічне страхування є його невід'ємними частинами. Управління всією системою вико­нується 26 регіональними бюро соціального страхування, нагляд за діяльністю яких виконує Наці­ональна Рада соціального страху­вання. Затрати на соціальне благо компенсуються за рахунок 25% бюджету центрального уряду, 26% затрат несуть муніципальні та окружні ради та 48% - роботодавці. На охорону здоров'я та медичну допомогу 18% коштів виділяє уряд, 51% - місцеві органи влади, 31% - роботодавці. Однією з особливос­тей шведської системи страхуван­ня є передача застрахованими до страховиків своїх юридичних прав з питань медичного страхування [1].

У Великій Британії викорис­товується система бюджетного фінансування охорони здоров'я, що обумовлює його державний характер із великим рівнем централізації управління. Закон про страхування, прийнятий у 1912 році, запровадив принцип обов'язковості та охопив обов'яз­ковим медичним страхуванням третю частину населення Англії, Шотландії та Ірландії, практично всіх осіб, які працювали, та служ­бовців за договором найму.

Фінансовою основою На­ціональної системи охорони здоров'я є надходження з податків, які складають 90% бюджету охо­рони здоров'я. Тільки 7,5% бюджету формується за рахунок внесків роботодавців. Таким чином, На­ціональна система охорони здо­ров'я практично існує за рахунок коштів, що вносяться платника­ми податків та виділяються урядом на охорону здоров'я зі статті затрат на соціальні потреби.

Уряд Великої Британії про­понує стимулювати спроби На­ціональної системи охорони здоров'я підвищити ефективність медичної допомоги за рахунок збільшення конкуренції між її різновидами.

Приватне медичне страхуван­ня у Великій Британії охоплює переважно ті сфери медичних послуг, що не забезпечуються Національною службою охорони здоров'я. Приватним добровіль­ним медичним страхуванням охоплено понад 13% населення.

Добровільним медичним страхуванням в Англії займаю­ться різні страхові компанії. Але провідну роль серед них відіграє страхова асоціація "БУПА", що виникла в 1947 році в результаті об'єднання невеликих страхових організацій. Прибуток, що отри­мується від страхових операцій "БУПА" практично йде на роз­ширення та модернізацію мережі комерційних медичних закладів. Він використовується як у рам­ках страхових програм, так і поза ними[3].

У США існує система медич­ного страхування, що базується на сполученні центрального страхо­вого фонду із мережею місцевих незалежних страхових організа­цій. Кошти акумулюються в цен­тральному фонді, що не виконує адміністративних функцій, а потім розділяються між страхо­вими організаціями на основі законодавчо затвердженої форми розрахунків. 

Ця   система діє в США в частині програм "Меді-кер" та "Медікейт". Ці системи обіймають більше 20% населення, групове страхування за місцем роботи складає 58% та добро­вільне медичне страхування не за місцем роботи - 2%. Близько 15% населення не мають доступу до медичного страхування: це мало­забезпечені, безробітні, безприту­льні та члени сімей працівників підприємств, що не забезпечую­ться системою медичного страху­вання. Наявність роботи не га­рантує отримання медичної стра­ховки. Найбільш широко медич­ним страхуванням охоплені ро­бітники промисловості, державні службовці, члени профспілок, робітники, які працюють повний робочий день. Втрата робочого місця автоматично призводить до втрати медичної страховки.

Таким чином, у США медичне страхування тісно пов'язане із трудовою діяльністю. Економіка медичного обслуговування в США - парадоксальна сукуп­ність недоліків та переваг. США витрачають на охорону здоров'я 11,5% валового прибутку - біль­ше, ніж будь-яка інша країна у сві­ті і, водночас, понад 15% амери­канців не мають ніякого фінансо­вого захисту від великих витрат на медичну допомогу через відсут­ність страхових медичних полісів.

Серед приватних страхових компаній у США найбільш роз­повсюджені та відомі дві некомерційні страхові компанії: "Блу крос" та "Блу шилд". Вони прово­дять добровільне медичне страху­вання, що забезпечує оплату гос­піталізації або лікарської ам­булаторної допомоги та медич­них послуг для клієнтів, які про­живають в даному районі. Сьо­годні діють чисельні асоціації цих товариств, що платять за всі види медичної допомоги.

Нові моделі Національної системи охорони здоров'я передбачають збільшен­ня розмірів страхових внесків, що супроводжують ріст цін. Тому, обов'язкове медичне страхування не розповсюджене серед мало­забезпеченого прошарку насе­лення у США [4].

Висновки. В Україні медичне страхування, як загальнообов’язкове на даному етапі фінансується за рахунок державного бюджету. Тому враховуючи вище зазначене потрібно констату­вати на реформуванні системи охорони здоров'я повинна починатися, перш за все, з укріплення фінансової основи галузі, із зміна загальної схеми фінансування, що передбачає обов'язковий перехід від бюджетної системи фінансування до змішаної бюджетно-страхової сис­теми, що фінансується при активній участі підприємств, установ, органі­зацій різних форм власності з елемен­тами добровільного медичного страху­вання населення. При цьому головним і визначальним повинно стати по­єднання бюджетного фінансування та комерційного медичного страхування. В цих умовах медичне страхування повинно  поділятись на три рівні:

- перший рівень: виділення коштів з бюджету на надання мінімальних медичних послуг ( перша допомога);

- другий рівень: визначення Міністерством охорони здоров'я Ук­раїни переліку хвороб, які будуть лікуватися за рахунок бюджетних коштів;

- третій рівень: комерційне страхування, яке передбачає   отримання медичних послуг лише через систему медичного страхування у страхових організаціях.

Поступове впровадження цих елементів дозволить отримувати якісну медичну допомогу кожному громадянину країни.

Література:

1.Поліщук М. Економічні важелі реформування галузі охорони здоров'я / М. Поліщук // Медичне здоров'я. - 2008. - 11 травня.

2. Рудень В.В. Фінансування медичного забезпечення в Україні: проблеми та шляхи розв'язання / В.В. Рудень, О.М. Сидорчук. // Фінанси України. - 2009. - №8. - С.25--34.

3.Черненко В.Е. Досвід країн Європи у фінансуванні галузі охорони здоров'я. Уроки для України / В.Г. Черненко, В.М. Рудий. - К.:SOCON ltd, Академ-прес, 2009.-112 с.

4. Виноградов О.В, Система здравоохранения США. Полезные предложения для государственного управлення в Украине / О.В. Виноградов // Економіка та держава.-2008.-№9.-с.43-47.