Экономические науки/16.Макроэкономика

Семенюк Л.В. , Удовенко В.В.

Буковинська державна фінансова академія, м.Чернівці

РОЗВИТОК РИНКУ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ В УМОВАХ НЕСТАБІЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Постановка проблеми. Для виробництва будь-якої продукції фірмі потрібні засоби виробництва або вихідні ресурси. Фірми можуть придбати їх на окремих ринках, які одержали назву ринки факторів виробництва. Тут продавцями виступають домогосподарства, які володіють різноманітними ресурсами, в першу чергу – працею, а також інші фірми, що продають сировину, матеріали, устаткування, тощо.

Мікроекономічний аналіз факторів виробництва багато в чому подібний до аналізу ринків готової продукції. Основним методом їх вивчення є аналіз попиту та пропонування, взаємодія яких формує рівноважні ціни ресурсів. Проте досліджувати механізм ринку ресурсів значно складніше, ніж ринків готової продукції. Головною економічною детермінантою, що ускладнює аналіз є похідний характер попиту на фактори виробництва, тобто залежність його від попиту на продукцію, вироблену фірмою за допомогою даних ресурсів.

Додатково ускладнює ситуацію та обставина, що ціни ресурсів є основним фактором, який формує доходи різних верств населення. Дія ринкового механізму породжує нерівномірність особистих доходів домогосподарств. Внаслідок цього виникає багато соціально-економічних і етичних проблем, соціальних конфліктів, які в свою чергу викликають необхідність державного втручання для їх вирішення. Саме тому ринок ресурсів зазнає впливів економічної політики держави.

Мета роботи. Дослідження особливостей становлення ринку ресурсів в Україні та формування цін на ресурси.

Предметом даного дослідження є економічні відносини які виникають в процесі функціонування ринку ресурсів України.

Аналіз досліджень і публікацій. Інформаційною базою при написанні роботи послужили підручники різних авторів, зокрема А.О. Задоя [1], А.В. Лісового [2]. Серед вітчизняних дослідників, які займалися питаннями ринку ресурсів можна відмітити Н.І. Костіна, К.С. Марахова , М.І. Лавейкійна , Т. Степуру [4], Н.М. Суліму.

Виклад основного матеріалу. Для діяльності підприємств будь-якої галузі народного господарства потрібні виробничі ресурси: праця, земля, засоби виробництва, підприємницькі здібності. Попит і пропонування, ціноутворення впливають на рух виробничих ресурсів та їх зайнятість у виробничому процесі. В умовах розвинутого товарного виробництва домогосподарства прямо чи опосередковано володіють землею, працею, капіталом і підприємницькими ресурсами і є їх постачальниками через ринок до виробничих структур.

Сучасний стан ринку ресурсів в Україні розглянуто на прикладі ринків праці, землі і капіталу.

Процес формування цих ринків у нашій країні ще не завершено, проте, такі його атрибути, як попит і пропонування, ставки заробітної плати, служби зайнятості, безробітні, допомоги по безробіттю тощо уже діють і використовуються в процесі господарювання. Найменших успіхів досягнуто у формуванні ринку землі. Земельний кодекс України відкриває деякі можливості для торгівлі земельними ділянками як товаром. Складним є процес становлення цивілізованого ринку капіталів, що пов'язано з глибокою економічною кризою та формуванням нелегального ринку капіталів. На нелегальному ринку України функціонує від 40 до 55 % капіталу і товарів.

Ринок праці. Сучасний розвиток ринку праці України перебуває у стані його необхідної адаптації до економічної ситуації, яка характеризується, насамперед, триваючим спадом виробництва, усе ще значною фінансовою розбалансованістю економіки, недостатньою динамічністю заходів щодо реформування господарського механізму.

В Україні модель національного ринку праці, який формується, та обумовлюється особливостями розвитку трудових відносин в економіці радянського періоду, має свої особливості:

1. Високий рівень монополізації економіки.

2. Державне регулювання заробітної плати, її слаба диференційованість у залежності від результатів діяльності підприємства.

3. Високий рівень внутрішньофірмових інвестицій у підготовку і перепідготовку працівників, у формування специфічного людського капіталу.

4. Стопроцентна участь працівників у профспілках незалежно від розміру підприємства і сфери діяльності [4, с.492].

Сучасний рівень економічної активності населення України, попри значно нижчий, ніж у більшості країн світу пенсійний вік, є досить високим за міжнародними стандартами. Це пояснюється головним чином активністю жінок 20-49 років. Найвищі рівні економічної активності населення характерні для Волинської, Вінницької областей та м. Києва, найнижчі – для Тернопільської, Чернівецької та Івано-Франківської областей [9].

Кількість зареєстрованих безробітних на 1 листопада 2010р. становила 400,7 тис. осіб, або 21,4% всіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. Кожний одинадцятий із них втратив роботу з економічних причин. Допомогу по безробіттю отримували 68,9% осіб, які мали статус безробітного.

За сприяння державної служби зайнятості у жовтні 2010р. було працевлаштовано 81,6 тис. осіб проти 71,4 тис. у вересні (у жовтні 2009р. – 70,3 тис. осіб). Серед працевлаштованих незайнятих осіб жінки становили 44,2%, а молодь у віці до 35 років – 40,7%. Рівень працевлаштування незайнятих громадян порівняно з вереснем зріс на 1,8 відсоткового пункта і становив у жовтні 15,1%. Зростання зазначеного показника за вказаний період спостерігалося в більшості регіонів.

На ринку праці України існує низка проблем. Йдеться передусім про нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не лише низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності.

Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням чисельності населення працездатного віку та його старінням. Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг. Реформвання оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності [3].

Ринок землі. З 1 січня 2002 року земельні ділянки не відводяться у постійне користування суб'єктам підприємницької діяльності. Більшість підприємств обере викуп земельних ділянок, отже оренда землі як форма права користування землею, є похідною і залежною від права власності, обмежена терміном використання землі, умовами власника земельної ділянки, заборонами на вчинення тих чи інших юридичних дій із земельними ділянками, постійним контролем з боку власника порядку використання земельної ділянки.

За 2010 рік в Україні продано 51233 земельних ділянок та прав оренди на них, загальною площею 40,2 тис. га та вартістю 12 421,9 млн. гривень [9].

Проблеми недостатньо ефективного функціонування земельного та аграрного ринків пояснюються негативним впливом державного втручання у формі субсидіювання та протекціонізму, що призводить до «викривлення» ринку й зосередження земельних ресурсів у руках неефективних власників. У сфері земельної політики головним завданням держави має стати захист прав власності та розвиток інститутів забезпечення відносин власності: кадастр, земельна реєстрація, оренда та інші. Дослідження представників цієї школи показали прямий зв'язок між економічним ростом та сильними інститутами власності.

У процесі реформування земельних відносин роль держави є визначальною. Держава ініціює реформу, визначає її стратегію, напрямки реалізації, впливає на формування правової та інституційної бази. Ефективне державне управління земельними ресурсами, у свою чергу, є ключовим компонентом реформи, її інституційним каркасом. Саме через успішне земельне адміністрування відбувається узгодження та розмежовування інтересів приватної власності та суспільства, відкривається доступ до земельних ресурсів, до земельного ринку для більшості малозабезпечених громадян.

Основними завданнями розвитку земельних відносин є:

1) зміцнення системи гарантій прав власності на землю;

2) формування стабільних й ефективних ринків землі;

3) розвиток повноцінної системи реєстрації прав власності на землю та нерухоме майно, ведення автоматизованої системи державного земельного кадастру;

4) удосконалення законодавчої, нормативно-правової та інституційної бази й інструментів подальшого регулювання земельних відносин та створення сприятливих умов для планового і сталого розвитку всіх територій України;

5) удосконалення систем оцінки земель та платності землекористування, збільшення надходжень плати за землю до державного та місцевих бюджетів.

6) залучення громадськості до участі в процесі планування використання земельних ресурсів та підвищення рівня суспільної свідомості з охорони земель;

7) посилення охорони земель та забезпечення екологоорієнтованого використання земельних ресурсів [7].

Складовою ринку ресурсів є ринок капіталів. Землю і працю називають первинними факторами виробництва, що наявні ще до процесу виробництва. До первинних факторів зараховують фактор, що виробляється економікою – капітал, або по-іншому, інвестиційні товари, або капітальні блага. Капітал політична економія розглядає двояко: як фактор виробництва і як ресурс, що приносить процент позичальнику.

За 9 місяців 2010р. у розвиток економіки держави підприємствами та організаціями за рахунок усіх джерел фінансування вкладено 103,3 млрд. грн. капітальних інвестицій (для порівняння, за 9 місяців 2009 р. вкладено 106,3 млрд. грн.).

Найвагомішу частку капітальних інвестицій (96,0% загального обсягу) спрямовано в матеріальні активи (в 2009 – 97,4%). Інвестиції в основний капітал (у капітальне будівництво та придбання машин і обладнання) складали 81,2% загального обсягу капітальних інвестицій (в 2009 – 81,8%). У поліпшення об’єктів (капітальний ремонт) вкладено 9,0% усіх інвестицій (в 2009 – 9,7%), у довгострокові біологічні активи тваринництва – 0,5%, у придбання та створення інших необоротних матеріальних активів – 2,0% (в 2009 – 2,6%) [9].

У нематеріальні активи вкладено 4,0% загального обсягу капітальних інвестицій, з яких 49,8% становили права на комерційні позначення, об’єкти промислової власності, авторські та суміжні права, патенти, ліцензії тощо, 35,6% відповідно становили витрати на придбання (створення) засобів програмного забезпечення.

Обсяг інвестицій в основний капітал, освоєних підприємствами й організаціями України, за січень–вересень п.р. у порівнянних цінах становив 97,1% від капіталовкладень за відповідний період 2009р. Окремі капітальні блага можна використовувати протягом кількох років, тоді як інші – протягом століття і навіть більше. Проте суттєва риса капітального блага полягає в тому, що воно є і фактором виробництва, і продуктом одночасно.

Проблема українського ринку капіталу полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки. Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема, заощадження населення та «тіньовий капітал», до інвестиційної діяльності, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів. Отже, основною проблемою є проблема мобілізації ресурсів.

Слабкість ринку капіталу України виражається в таких основних моментах:

1) недостатня ліквідність ринку капіталу;

2) переважання державних цінних паперів;

3) нерозвиненість правової бази, неадекватність її сучасним вимогам діяльності на ринку фінансових послуг ;

4) низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури;

5) низький рівень корпоративної культури [3].

Отже, сучасний стан ринків праці, землі і капіталу в Україні в основному є задовільний. На сьогоднішній день є багато позитивних зрушень, але поряд з тим існує багато проблем, які потрібно вирішити. Це перш за все те, що ринки ресурсів України є слаборозвиненими і потребують суттєвого втручання держави у їх реформування, а також створення певної інфраструктури ринків та відповідного законодавчого забезпечення для ефективного функціонування наявних ринків.

Висновок. Необхідно відмітити, що сьогодні перед українським ринком ресурсів постає ряд проблем, швидке і ефективне рішення яких стане поштовхом до його подальшого розвитку. Це такі завдання, як:

– контроль за діями учасників ринку ресурсів з метою обмеження монополістичної діяльності;

– комп'ютеризація фондового ринку і створення єдиного інформаційного простору для підвищення інформованості суб'єктів ринку;

– встановлення чітких засобів відповідальності державних та комерційних структур.

Уряд нашої країни повинен вжити заходів, які повинні призвести до нормального функціонування ринку ресурсів, що в кінцевому рахунку покращить економічну ситуацію в Україні, сприятиме розвитку національного виробництва. Основними перспективами розвитку сучасного ринку ресурсів на нинішньому етапі є : концентрація і централізація капіталів; інтернаціоналізація і глобалізація ринку; підвищення рівня організованості і посилення державного контролю; комп'ютеризація ринку цінних паперів; нововведення на ринку; взаємодія з іншими ринками ресурсів.

Список використаної літератури

1. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи. / А.О. Задоя. – К.: Товариство «Знання» КОО, 2001. – 211с.

2. Лісовий А.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник. / А.В. Лісовий. – К.: Центр учбової літератури, 2003. – 192с.

3. Белінська Я.В. Український ринок капіталу: стан, проблеми, шляхи розвитку / Я.В. Белінська, О.І. Дудар // Соціально-економічна політика: стратегічні пріоритети. – 2009. – №4. – с.113-122.

4. Степура Т. Зайнятість населення і безробіття: стан і тенденції розвитку ринку праці/ Степура Т. // Вісник ЛДАУ: Економіка АПК. - 2009. - №10(2). - С. 491-498.

5. Руженський М.М. Економічні та соціальні аспекти зайнятості населення в ринковій економіці./ Руженський М.М. // Економіка та держава. - 2009. - №2. - С.33-39

6. Здобицька Н.О. Ринок землі і перспективи його розвитку / Н.О. Здобицька // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.3. – с. 173-176.

7. . Маршавін Ю.М. Ринок праці України: від кризи до продуктивної зайнятості / Ю.М. Маршавін Ю.М. // Ринок праці та зайнятість населення. Науково-виробничий журнал. – 2010. – №1. – с.17-21.

8. Храмов В. О. Державне управління та державна політика зайнятості./ Храмов В. О. // Економіка та держава. - 2010. - №2. - с.19-24.

9. Офіційний сайт Державного комітету статистики – http://www.ukrstat.gov.ua