Сакалової Ю. І.
Науковий керівник: Дранович М. П.
Буковинська
державна фінансова академія, м. Чернівці
Деякі аспекти діяльності України в ООН
Стаття присвячена дослідженню напрямків діяльності України у миротворчих операціях ООН та розкриття особливостей роботи ООН як координуючого центру по об’єднанню зусиль міжнародних організацій у подоланні кризових ситуацій.
Постановка проблеми. Міжнародні організації відіграють значну роль у подоланні кризових явищ та гуманітарних катастроф у різних регіонах світу. Особливо їх робота є необхідною під час збройних конфліктів, коли мирні жителі стають жертвами активних військових дій. У сучасній системі міжнародних відносин координуючу та об’єднуючу роль у зонах військових дій здебільшого виконує Організація Об’єднаних Націй. Україна є однією з держав-фундаторів ООН яка надає виняткового значення діяльності з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи в ній діяльність як важливий чинник своєї зовнішньої політики.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми діяльності України в ООН знайшли відображення в ряді досліджень. Увага вчених зосереджувалася на загальних питаннях діяльності ООН, визначення місця України в даній організації. Так, цікавими є праці Ж. Б. Дюрозеля, В. В. Козика, Л. А. Панкової, Н. Б. Даниленка, В. Б. Меленишина, О. В. Прилипа та ін.
Метою статті є визначення основних напрямків діяльності України у миротворчих операціях ООН та розкриття особливостей роботи ООН як координуючого центру по об’єднанню зусиль міжнародних організацій у подоланні кризових ситуацій.
Виклад основного матеріалу. У 1945 р. Україна стала однією з 51 держави-засновниці ООН. Делегація України взяла активну участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН [1, с.47].
Упродовж 65-річної історії членства в ООН Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту Організації, робить суттєвий вклад у її діяльність у всіх сферах підтримання міжнародного миру та безпеки, роззброєння, економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення міжнародного права тощо.
Основними законодавчими актами, які регламентують участь України у міжнародних миротворчих операціях, є: Конституція України; Закон України “Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”; Закон України “Про порядок направлення підрозділів Збройних Сип України до інших держав” [3, с.6].
Співробітництво України з ООН умовно можна розділити на два етапи:
¾ перший – коли Україна була союзною республікою у складі СРСР;
¾ другий – після набуття незалежності в 1991 р.
На першому етапі діяльність української дипломатії в ООН була жорстко обмежена рамками єдиної зовнішньої політики, яку проводили в СРСР. Власна зовнішня політика України в цей період не проводилася, хоча вона й мала представництво в ООН на рівні незалежної держави. Упродовж цього періоду ООН був майже єдиним впливовим міжнародним засобом, завдяки якому світова громадськість дізнавалася про Україну. Фактор багаторічного членства України в ООН позитивно вплинув на процес прискорення міжнародного визнання її незалежності в 1991 р.
Другий етап позначився зростанням значення ООН для України. Із проголошенням незалежності в 1991 р. розпочався новий період діяльності країни в цій Організації.
Діяльність України у складі органів системи ООН відображається в тому, що вона є членом таких головних та допоміжних органів ООН: як Рада ООН з прав людини; Комітет з внесків; Комісія з соціального розвитку; Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя; Комісія з наркотичних злочинів; Статистична комісія; Комісія з народонаселення та розвитку; Виконавча рада Всесвітньої продовольчої програми (ВПП); Виконавча рада Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ); Виконавча рада Програми розвитку ООН (ПРООНу) Фонду ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА) [2, с.356].
Сьогодні Україна є одним із найбільших контрибуторів безпеки у миротворчих операціях ООН. Українські миротворці брали участь у таких миротворчих операціях:
¾ Тимчасові сили ООН у Лівані (липень 2000 р. – квітень 2006 р.);
¾ Багатонаціональні сили в Іраку (серпень 2003 р. – грудень 2005 р.);
¾ Місія ООН у Сьєрра-Леоне (березень 2001 р. – березень 2005 р.);
¾ Місія ОБСЄ у Грузії (1999 р. – 2005 р.);
¾ Миротворчі операції Сили ООН з охорони (UNPROFOR) ( 1992 р. – 1995 р.);
¾ Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС (квітень 1996 р. – 1999 р.);
¾ Місія ОБСЄ з верифікації у Косово (1998 р. – 1999 р.);
¾ Місія ООН у Таджикистані (грудень 1994 р. – березень 2000 р.);
¾ Місія ООН в Афганістані (квітень 2000 р. – травень 2001 р.);
¾ тощо [4, с.189].
Як бачимо, після проголошення державної незалежності та утворення власних збройних сил Україна почала брати активну участь в операціях з підтримання миру та безпеки у рамках співпраці з ООН. На сьогодні вона впевнено входить до найбільших країн контрибуторів.
¾ В Україні працює ряд установ ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Фонд Народонаселення ООН (ЮНФПА), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна організація з міграції (МОМ), Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБООН), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП), та Об’єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу в Україні (ЮНЕЙДС). В Україні також діють асоційовані організації ООН, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий Банк (СБ), та Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК), котра знаходиться у підпорядкуванні до Банку. Ці установи працюють в різних сферах і мають свої власні стратегії, але їх об’єднує загальна стратегічна ціль: допомогти Україні у розбудові економічно розвинутого суспільства [5, с.193].
Політика України в ООН перебуває на етапі становлення. Створюється необхідна база, визначаються пріоритети як тактичного так і стратегічного плану, окреслюються нові цілі і завдання.
Важливим аспектом політичної діяльності України в ООН є не тільки підвищення міжнародного авторитету держави, а й активний вплив на формування політики в ООН. Тому, на мою думку, Україна має здійснювати політичну діяльність за такими напрямками:
¾ активне використання унікальних можливостей політичної ваги і міжнародного авторитету Ради Безпеки;
¾ активізація і розширення участі України в діяльності ООН в напрямі врегулювання конфліктів між державами і всередині окремих держав, завдяки широкого використання превентивної дипломатії та миротворчості, підтримання миру;
¾ зміцнення ООН як центру багатосторонніх зусиль у подоланні складних та комплексних викликів нового тисячоліття;
¾ забезпечення реалізації Декларації тисячоліття;
¾ боротьба з тероризмом;
¾ підтримка міжнародного миру та безпеки;
¾ економічний та гуманітарний напрями;
¾ захист прав людини;
¾ охорона навколишнього середовища тощо.
Висновок. Отже, для України її миротворча діяльність має ключове значення, оскільки вона розглядається як засіб зміцнення її національної безпеки через створення стабільного зовнішньополітичного середовища і, водночас, як її внесок у зміцнення загальноєвропейської безпеки і побудову нової стабільної і безпечної Європи. Завдяки миротворчій діяльності Україна стверджує себе як повноправний суб’єкт міжнародних відносин, підвищує свій міжнародний авторитет та демонструє миролюбну політику.
Література:
1. Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 до наших днів. – К.: Основи, 2005. – с. 67-199.
2. Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Україна в ООН. – К: Знання, 2003. – с. 406-410.
3. Дев’ятиярова В. Участь України в миротворчій діяльності ООН // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. / Київ нац. ун-т. ім. Т. Шевченка.– К., 2006.– Вип. 58., Ч.1.– с. 6–8.
4. Прилипа О. Україна в контексті миротворчих операцій ООН // Дипломат. акад. України при М-ві закордон. справ України. Наук. вісн.– К., 2003.– Вип. 8.– с. 181–192.
5. Мороз Л. Соціальний контекст діяльності спеціалізованих установ ООН в умовах глобалізму // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. / Київ. нац. ун-т. ім. Т. Шевченка.– К., 2006.– Вип. 60. Ч. 2.– с. 191–196.