Проблеми ведення фінансової звітності органами Державного казначейства.

Кройтор Андріана, Люльчак Лілія

Науковий керівник – Яковишина Н. А.

ВТЕІ КНТЕУ

Основними складовими казначейського обслуговування бюджетів є бухгалтерський облік та фінансова звітність, які надають інформацію про виконання державного та місцевого бюджетів, а також усі підприємства, установи та організації, що належать державному сектору та утримуються за його рахунок, тобто за кошти державного та місцевого бюджетів. Про це свідчить стаття 48 Бюджетного Кодексу, яка визначає, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України (далі ДКУ) ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів.

Фінансова звітність є документом, в якому виражені стан майна бюджетних установ, результати виконання кошторису доходів і видатків, а також дані про розпорядження коштами та майном держави, відповідно уповноваженими не це особами. За результатами, які відображені у фінансовій звітності, слід аналізувати стан бухгалтерського обліку бюджетної установи, так як вона є завершальним етапом облікового процесу.

Проблеми бухгалтерського обліку та фінансової звітності є на даний час досить таки актуальним та потребують аналізу та удосконалення.

Під час роботи учасників бюджетного процесу у Державному казначействі виникає ряд неврегульованих нормами права проблем, які порушують ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Одним з таких питань є несвоєчасність внесення змін до планових показників за видатками державного та місцевого бюджетів.

Внесення змін до розпису Державного бюджету регламентується Інструкцією про складання і виконання розпису Державного бюджету України. Відповідно до неї (пункт 3.6) зміни вносяться на підставі довідок, які реєструються Міністерством фінансів України протягом місяця за п’ять робочих днів до його закінчення, і як виняток, до кінця місяця, в разі необхідності проведення термінового перерозподілу асигнувань загального фонду державного бюджету. Таке виключення можливе лише за умови, що наявне письмове доручення першого заступника або заступника міністра. А з цими положеннями не всі працівники бюджетних організацій знайомі та проінформовані.

Слід звернути увагу і на те, що доходи нараховуються лише за платними послугами і зараховуються до спеціального фонду, які згідно з чинним законодавством може надавати бюджетна установа. Також до цього фонду зараховуються і надходження від виконання окремих доручень, спонсорської та благодійної допомоги, грантів та дарунків, субвенції з місцевих бюджетів для установ, що отримують кошти з головного бюджету держави, але є відмінність: за такими видами доходів нарахування не здійснюються і облік ведеться безпосередньо в момент їх обліку, на що не завжди звертають увагу.

Вагомою проблемою є те, що касові та фактичні видатки не можуть бути відповідними у поточному році. Згідно статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” всі господарські операції повинні бути відображені в тому звітному періоді, коли вони були проведені. На практиці, як є дійсно, здійснення касових та фактичних видатків не збігається в часі, оскільки перші за змістом видатки фіксуються в обліку в момент отримання готівки або перерахування коштів з рахунка установи, та й відшкодування їх відображається в момент зарахування на рахунок сум, внесених за об’явою про внесення готівки або перерахованих дебіторами згідно з платіжними дорученнями. Щодо фактичних видатків, то вони відображаються в момент їх здійснення, але, на відміну від касових видатків, згідно з актами списання, накладними, актами виконаних робіт, приймання-передачі, рахунки-фактури тощо. Тому, наприклад, якщо у віданні бюджетної установи є наявні минулорічні запаси матеріалів, то при їх списанні у поточному році фактичні видатки можуть перевищувати касові.

Ще одним прикладом до цього може бути те, що при купівлі бензину, канцелярських, господарських товарів, медикаментів, продуктів харчування, насамперед, оплачують рахунок, що є касовими видатками, та оприбутковують цінності, а вже потім їх списують, і становлять фактичні видатки, де й знову спостерігається невідповідність часу фіксації.

Неприпустимим фактом також є наявність прострочених розрахунків, тобто кредиторська та дебіторська заборгованість, у розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, які підтверджують факти невиконання договірних відносин однією із сторін. Станом на 1.04.2009 року кредиторська заборгованість становила 1542,1 млн. грн., з якої прострочена дорівнює 769,6 млн. грн., або 49,9 % від усієї, але 3,9 % – небюджетна заборгованість, тому реально погасити треба 46 % сукупної кредиторської заборгованості.

Така ситуація свідчить про те, що розпорядники та одержувачі бюджетних коштів не слідкують за дотриманням умов договорів, за якими проводилася попередня оплата за товари, роботи та послуги, та не контролюють своєчасністю розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами.

Проблеми існують не тільки між Державним казначейством та Державним бюджетом, але й між ДКУ та місцевими бюджетами. Однією із них є та, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів та розпорядники нижчого рівня, які керуються Порядком обслуговування місцевих бюджетів, затверджене Міністерством юстиції України 26.11.2002 року, мають у визначені терміни подати реєстр змін розподілу показників зведених кошторисів, реєстр змін розподілу показників зведених планів асигнувань загального та спеціального фондів місцевого бюджету, за виключенням власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків, реєстр змін розподілу показників планів надання кредитів із загального фонду місцевого бюджету тощо. Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня подають довідки про зміни до кошторису, плану асигнувань загального фонду місцевих бюджетів та про зміни плану спеціального фонду місцевих бюджетів, за виключенням власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків. Вся проблема в тому що складання та обробка цих документів потребує тривалого часу. Варте уваги те, що показники у фінансовій звітності повинні бути достовірними, об’єктивними та реальними і містити інформацію про всі проведені господарські операції, які відображені в бухгалтерському обліку розпорядника бюджетних коштів. Фінансова звітність, яка подається до органів казначейства, підписують члени комісії з припинення юридичної особи, до якої переходять функції по управлінню на момент реорганізації чи ліквідації бюджетної установи.

Тому можна підсумувати, що фінансова звітність у веденні бухгалтерського обліку є досить важливим чинником, без якої неможливо проаналізувати діяльність бюджетної установи, однак на даний час існує ще багато неточностей та суперечок, які потрібно удосконалювати та розробляти відповідні нормативно-правові документи з конкретними пунктами щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Використана література

1. Ковальчук Г. Чи є можливість урегулювати одну з проблем звітності про виконання бюджетів // Казна України. – 2009. – №3. – ст.. 28

2. Жовнір Р. Проблемні питання пр. складання та поданні фінансової звітності розпорядниками бюджетних коштів // Казна України. – 2010. – №4. – ст.. 42

3. Гізатуліна Л. Звітність як один з інструментів контролю за дотриманням бюджетного законодавства // Казна України. – 2009. – №1. – ст. 25-27

4. Лікарчук І. Фінансова звітність бюджетних установ: шляхи вдосконалення // Казна України. – 2010. – №4. – с.38