Турецька І.М.

Науковий керівник: Попіль М.С.

Буковинська державна фінансова академія

Розвиток факторингу в Україні

Становлення фінансового ринку України супроводжується запровадженням нових видів фінансових послуг. Однією з таких послуг, що потребує вивчення та розвитку на фінансовому ринку України є факторинг. Актуальність розвитку факторингових відносин в Україні зумовлена станом розрахунків із своїми контрагентами і наявних боргових зобов'язань. Через швидкий розвиток таких відносин гостро виникла необхідність дослідження факторингу.

Питанням визначення сутності факторингу, його видам, перевагам та недолікам присвячено багато праць таких авторів як Т.Е. Белялов, Ю.С. Скакальський, Ю.М.Лисенко, Смачило В.В. Значний вклад у розвиток факторингу внесли такі сучасні економісти: Л.Ю. Бєлоусов, Б.З. Гвоздєв, Л.В. Руденко. У їх дослідженнях розкрито теоретичні та практичні аспекти управління дебіторською заборгованістю, розвитку факторингу в Україні [1].

Відповідно до статті 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" факторинг є банківською операцією по придбанню права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог [2]. Слід зазначити, що, згідно із Законом «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг віднесено до фінансової послуги. Державне регулювання факторингових компаній здійснює Держфінпослуг. У національному законодавстві відносини, що виникають при укладанні факторингових угод, регулюються Цивільним і Господарським кодексами України. Однак розвиток факторингу все ж таки стримується через відсутність чіткої законодавчої бази.

Українські підприємства використовують факторинг як одну з найефективніших форм рефінансування рідко – у разі гострої потреби у кредиті й на дуже короткий термін. Це пов’язано, насамперед, із тим, що в Україні поширена передоплата за товар і слабо розвинений комерційний (товарний) кредит як високоризиковий. До того ж факторинг у сучасному варіанті тільки-но з’явився на вітчизняному ринку. Тож можливості цього фінансового інструмента поки що недостатньо оцінені [3].

Розвиток факторингу зумовлений прагненням підприємств до прискорення обігу коштів у розрахунках, скороченні коштів у дебіторську заборгованість і зменшенні обсягів платежів.

Станом на 30.06.10 в Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 70 фінансових компаній, які мають право надавати послуги з факторингу. Протягом ІІ кварталу 2010 року фінансові компанії уклали 1091 договір факторингу загальним обсягом 2 109,8 млн. грн. і виконали 489 договорів на суму 2 577,8 млн. грн. Діючими на кінець ІІ кварталу 2010 року залишалося 1275 договорів факторингу [4].

Важливим показником, який характеризує факторингові послуги, є джерела фінансування зазначених послуг. Найбільш поширеними джерелами фінансування є банківські кредити, власні кошти, позичкові кошти юридичних осіб. Частка фінансування за рахунок банківських кредитів та позичкових коштів юридичних осіб за ІІ квартал 2010 року становить 85,6% загального обсягу джерел фінансування факторингових послуг, хоча частка банківських кредитів суттєво зменшилася, а частка позичкових коштів юридичних осіб для фінансування факторингу значно зросла. Характеризуючи структуру джерел фінансування факторингових операцій за ІІ квартал 2010 року, очевидно, що питома вага власних коштів зросла більше ніж в 60 разів (до 373,6 млн.грн) порівняно з аналогічним періодом 2009 року [4].

Розподіл укладених фінансовими компаніями договорів факторингу в ІI кварталі 2010 року відбувся за такими галузями: легка промисловість (0,2%), харчова промисловість (0,6 %), металургія (1,5%), сфера послуг (2,0%), машинобудування (4%), інші (91,7%). Протягом ІІ кварталу 2010 року договори факторингу не мали місце в таких галузях, як хімічна, добувна промисловість, транспорт та інші [4].

Отже, розвиток факторингу сприяє економічному зростанню, адже він забезпечує вищий рівень платоспроможності підприємств і збільшення обсягів продажу за рахунок можливості відстрочення платежу. Використання факторингу у майбутньому дасть змогу підприємству уникнути кризових явищ, стане поштовхом для подальшого розвитку, отримання великих прибутків. Проте для подальшого розвитку факторингу на вітчизняному ринку необхідно:

1. прийняти заходи законодавчо-нормативного характеру стосовно регламентування здійснення факторингових операцій;

2. створити передумови для формування спеціалізованих факторингових компаній, котрі зможуть професійно здійснювати факторинг як комплексну операцію: фінансування, інформаційно-аналітичне обслуговування, робота з дебіторами клієнта, направлена на дотримання умов договору щодо строків оплати за рахунок кваліфікованих кадрів з питань факторингу та вузької спеціалізації таких фінансових установ;

3. створити пільгові умови для вже діючих та новостворених фінансових компаній, що надають факторингові послуги в сфері оподаткування. Такі заходи дозволять зменшити вартість факторингових послуг і сприятимуть залученню більшої кількості клієнтів.

Література

1. Федорченко О.Є. Сутність факторингу та його роль в управлінні дебіторською заборгованістю на підприємстві / О.Є.Федорченко // Економічний простір . – 2008. – №13. – С. 237.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” вiд 07.12.2000 № 2121 – III // Джерело доступу: www.rada.gov.ua

3. Левченко Н.М. Факторинг як інструмент ефективного управління дебіторською заборгованістю підприємства / Н.М. Левченко, Г.В.Кравченко // Економічний простір . – 2009. – №23/2. – С. 242.

4. www.dfp.gov.ua – Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.