Пюро О.М., Кравчук Т. П.

Буковинська державна фінансова академія, Чернівці

Науковий керівник : Калинич Я.Д.

НЕОБХІДНІСТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ ТА РОЗВИТКУ НАКОПИЧУВАЛЬНОЇ СИСТЕМИ В СУЧАСНІЙ ПЕНСІЙНІЙ МОДЕЛІ УКРАЇНИ

Постановка проблеми. Реформування системи пенсійного забезпечення сьогодні є одним з основних напрямів вдосконалення загальної системи соціального захисту населення в Україні. Пріоритетність надання такої значимості саме пенсійній реформі зумовлена багатьма чинниками, зокрема такими явищами, як старіння населення, підвищена імміграція та зміна соціальних цінностей.

Тому процес реформування пенсійної системи України в частині запровадження накопичувальної складової потрібно розпочати зі створення належних умов для ефективного розвитку і функціонування даної системи та визначення можливих наслідків її запровадження на покращення добробуту населення та розвитку країни в цілому.

Мета статті. Метою статті є дослідження впливу впровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в Україні на підвищення рівня соціального захисту як осіб пенсійного віку, так і населення країни загалом.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Вагомий внесок у даслідження проблематики запровадження накопичувальної системи соціального страхування в Україні зробили такі вітчизняні науковці, як Недошитко. О., Рудик В., Федоренко А., Малько В., чиї наукові здобутки мають значне наукове і практичне значення.

Однак поза увагою залишаються ще дуже важливі аспекти розвитку вітчизняної пенсійної системи, а саме: передумови створення ринку позичкового капіталу, дослідження чинників, що впливають на функціонування механізму накопичення пенсійних коштів, оцінка домінуючої ролі державного управління та її вплив на функціонування накопичувальної системи.

Виклад основного матеріалу. Концепція пенсійної реформи, закладена в Законі України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, передбачає впровадження другого рівня - накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування [1].

Запровадження другого рівня передбачає поетапне охоплення накопичувальним пенсійним страхуванням великих контингентів застрахованих осіб, для цього система повинна відповідати таким основним вимогам:

- максимальна адаптація до існуючих технологій функціонування державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, використання наявних правових, інституційних та технічних можливостей;

- максимальна централізація управлінських рішень в частині визначення кола застрахованих осіб, формування реєстру учасників ІІ рівня, формалізації відносин застрахованої особи з суб’єктами системи пенсійного забезпечення, збору та розподілу коштів, контролю за повнотою та своєчасністю сплати страхових внесків, тощо;

- простота і технологічність оформлення правовідносин між застрахованими особами та суб’єктами системи пенсійного забезпечення під час входження застрахованої особи в систему та переходу її з одного недержавного пенсійного фонду до іншого [2, c.161].

Також, необхідно використовувати світовий досвід функціонування пенсійних систем, створювати робочі групи спільно з усіма зацікавленими організаціями та вдосконалювати моделі впровадження другого рівня пенсійної системи.

Використовуючи міжнародний досвід, слід брати до уваги політичну готовність країни щодо запровадження пенсійної реформи, а також технічну спроможність щодо застосування позитивного міжнародного досвіду. У цьому зв’язку необхідна наявність матеріально-технічних, фінансових, людських, часових ресурсів для пристосування міжнародних систем, методів і механізмів до українських реалій [4, c.14].

Першочерговими завданнями на шляху до запровадження другого рівня пенсійної системи в Україні є визначення: способів акумулювання коштів другого рівня – централізоване (державне) чи нецентралізоване (недержавне); платника пенсійних внесків (роботодавець чи працівник); вікових категорій громадян - учасників другого рівня.

Крім того, необхідно визначити кількість державних регуляторних органів (один чи декілька) для регулювання питань щодо нагляду за діяльністю Компанії з управління активами (КУА), Недержавних пенсійних фондів (НПФ), адміністраторів, банків-зберігачів, а також за дотриманням соціальних прав та майнових інтересів застрахованих осіб – учасників другого рівня [4, c.15].

Сьогодні накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування функціонує в 24 країнах світу, серед них, зокрема, такі країни СНД та Східної Європи, як Росія, Казахстан, Латвія, Польща, Болгарія, Естонія, Хорватія, Угорщина та інші. З них в 17 країнах функціонує централізоване акумулювання коштів, а в 7 – децентралізоване.

Основною перевагою централізованого акумулювання коштів є наявність адміністративного впливу державного органу, який може застосовувати санкції за їхньої несплати. Проте недолік полягає у високотехнічних вимогах до цього органу.

Слід також зазначити, що в трьох із 24 зазначених країн існує централізоване управління коштами другого рівня, а в 21 країні – децентралізоване (недержавне). Для держави перевагою централізованого управління коштами є можливість інвестування коштів у проекти, які вона підтримує. Проте, пріоритетом такого управління не є досягнення найвищих прибутків за мінімальних ризиків [3, c.204].

Водночас, необхідно проаналізувати питання щодо доцільності централізованого чи децентралізованого адміністрування коштами другого рівня, кількості регуляторів загальнообов’язкової накопичувальної системи.

Другий рівень пенсійної системи має бути введений в Україні з 1 січня 2012 року. Протягом першого року вона поширюватиметься на осіб віком від 39 до 40 років з поетапним залученням до неї молодших громадян. При цьому річний обсяг внесків до другого рівня в 2012 р. прогнозується на рівні 996 млн. грн., а у 2019 р. він зросте більш ніж до 56 млрд. грн. [5, c.56].

Основними перевагами запропонованої моделі є: низькі бюджетні витрати на запровадження другого рівня пенсійної системи; поступовість та поетапність впровадження системи накопичувального пенсійного страхування з урахуванням можливостей фінансової системи; відсутність фінансових потрясінь для ринку та бюджету, поступова адаптація Пенсійного фонду до зменшення обсягів надходжень, а фондових бірж – до зростання обсягів надходжень; охоплення пенсійним страхуванням 100% осіб протягом семи років від дня впровадження системи; мінімальна потреба в нормативному врегулюванні впровадження та функціонування системи, оскільки вона максимально спирається на чинне законодавство та використовує досвід роботи недержавних пенсійних фондів й можливості ПФУ [5, c. 58].

Впровадження другого рівня активізує розвиток недержавного пенсійного забезпечення, добровільну участь громадян у формуванні власної пенсії, підсилить їх інтерес до фондового ринку. Це, у свою чергу, дозволить переорієнтувати частину коштів зі споживчого ринку на фондовий, що стримає інфляцію.

Функціонування другого рівня зміцнить національну валюту, тому що змінить співвідношення іноземного й українського капіталу на фондовому ринку на користь вітчизняного. Та й люди, сплачуючи особисті пенсійні внески, сприймають пенсійну систему вже не як абстрактний механізм виплати їм грошей на старості, а як персональну відповідальність за власне майбутнє.

Для впровадження другого рівня пенсійної системи необхідно прийняти закон, в якому буде передбачене спрямування частини обов’язкових страхових внесків із солідарної системи в недержавні пенсійні фонди [5, c.61].

Комітет з економічних реформ при Президентові України офіційно оприлюднив Програму економічних реформ на 2010 – 2014 роки . Програма має назву «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», яка вже стала предметом суспільного обговорення. Окрема частина Програми присвячена саме пенсійній реформі.

По-перше, програма на першому етапі реформи (до кінця 2010 року) передбачає встановлення граничного розміру пенсії. Мінімальний трудовий стаж, який буде необхідно мати для отримання мінімальної пенсії, планується підняти з 20/25 до 30/35 років з одночасним збільшенням коефіцієнта, який застосовується для розрахунків кожного року понаднормативного страхового стажу.

По-друге, згідно програми до кінця 2012 року (другий етап реформи) планується розпочати програму підняття планки пенсійного віку для всіх застрахованих осіб з вирівнюванням її для чоловіків і жінок до 60 років, запровадити єдиний соціальний внесок та обов’язкову професійну систему.

По-третє, документ припускає, що другий рівень пенсійної системи - обов'язкова накопичувальна пенсійна система – буде введений до кінця 2012 року, для учасників другого рівня планується підвищити пенсійний вік до 65 років. На третьому етапі (до кінця 2014 року) передбачається диверсифікація схем приватного пенсійного забезпечення, його економічне стимулювання [2,c.162].

Висновки. Таким чином, незважаючи на досить складний соціально-економічний стан в Україні завдяки вчасному запровадженню накопичувальної системи, підсиленої наявністю необхідних умов ефективного її функціонування у майбутньому, з'явиться реальна можливість подальшого підвищення добробуту населення України. Причому це стосується не тільки осіб пенсійного віку безпосередньо, але й населення країни загалом.

Тому спираючись на вище сказане можна зробити такий висновок, що ефективне інвестування пенсійних активів накопичувальної системи стимулюватиме оздоровлення та подальше зростання національної економіки шляхом сприяння додатковому зростанню ВВП, фонду оплати праці, розмірів пенсійних виплат всіх рівнів, що істотно покращить рівень забезпеченості життя населення та створить відповідні умови для розвитку і функціонування держави в майбутньому.

Література:

1. Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: від 09.07.03 №1058-4 // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №49 - 51.

2. Недошитко. О.В. Вплив запровадження накопичувальної складової державної системи пенсійного страхування на підвищення рівня соціального захисту населення в Україні / О.В. Недошитко // Регіональна економіка. - 2009. - №4. - С. 159-163.

3. Рудик В.К. Необхідність впровадження та розвитку накопичувальної системи в сучасній пенсійній моделі України та роль в ній пенсійного страхування / В.К. Рудик // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. - №3. – С. 202-207.

4. Федоренко А. Механізм запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (концептуальні засади) / А. Федоренко // Фінансовий ринок України. – 2009. - №9 – С. 13-19.

5. Малько В. Світова фінансова криза та її вплив на запровадження державного накопичувального рівня в системі пенсійного страхування України / В. Малько, С. Мельников // Ринок ЦП України. – 2010. - № 3-4. – С. 51-62.