Экономические науки/ 2.Внешнеэкономическая деятельность.

К.т.н. Черняк В.І., студ. Проценко О.І.

Національний гірничий університет

Роль технопаркових структур у розвитку зовнішньоекономічної діяльності регіонів та підприємств України

Одним з найвагоміших показників розвитку зовнішньоекономічної діяльності тієї чи іншої держави є участь її економічних суб’єктів у функціонуванні міжнародного ринку капіталів, що відображується обсягом іноземних інвестицій прямого (в економіку цієї країни) та зворотного (в економіку інших країн) напрямків. З цієї точки зору сьогодні Україна на даному ринку є безумовним споживачем, оскільки обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в країну у 6,2 рази перевищує обсяг ПІІ зворотного напрямку (табл. 1).

Таблиця 1

Прямі іноземні інвестиції, (на початок року; млн. дол. США)*

Рік	Прямі іноземні інвестиції в Україну	Прямі інвестиції з України
1995	483,5	20,3
1996	896,9	84,1
1997	1438,2	97,4
1998	2063,6	127,5
1999	2810,7	97,5
2000	3281,8	98,5
2001	3875,0	170,3
2002	4555,3	155,7
2003	5471,8	144,3
2004	6794,4	166,0
2005	9047,0	198,6
2006	16890,0	219,5
2007	21607,3	243,3
2008	29542,7	6196,6
2009	35616,4	6203,1
2010	40026,8	6223,3
2011**	42511,9	6851,3

· *Джерело: Держкомстат України http://www.ukrstat.gov.ua/

· **На 1.10.2010 року

Для України іноземний капітал сьогодні особливо необхідний в тих сферах економіки активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продукції машинобудування, продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції.

Говорячи про таку інвестиційну перспективу, важливо враховувати обґрунтовану ще в першій половині минулого сторіччя відомим американським економістом В. Мітчеллом (1874-1948) закономірність, відповідно до якої іноземні інвестиції не тільки не можуть стати визначальними в структурі кумулятивного інвестування, але й зробити «імпульсний ефект», взявши на себе функцію «стартового прискорювача» у нагромадженні інвестицій. У цьому зв'язку розраховувати на широкомасштабні ПІІ можна лише за умови вже досягнутої досить високої інвестиційної активності національного капіталу. Іноземний інвестор ніколи не піде на ризики вкладення в економіку з паралізованою інвестиційною системою, в економіку, у якій власний інвестиційний потенціал використовується лише частково.

Питання підвищення інвестиційного потенціалу підприємств та регіонів може бути вирішене тільки шляхом переведення усіх сфер бізнесу на сучасні технології - на технології економіки знань. З цим погоджуються усі, але, щоб отримати результат на практиці, завжди чогось не вистачає: промисловцям - ефективних розробок, що дають швидку віддачу; вченим - грошей на дослідження і доведення технології до промислової експлуатації; а усій країні - дієздатної системи що поєднає теорію з практикою - системи трансферу технологій в бізнес.

Аналіз світового досвіду показує, що забезпечення економічного росту в сучасних умовах вимагає створення відповідних умов і механізмів, що стимулюють інвестиційну діяльність і впровадження її результатів у господарську практику. До найбільш популярних заходів у цьому напрямку відноситься створення технопаркових структур.

Започаткування цього напрямку справедливо пов’язують із створенням у 1939 році випускниками Стенфордського Університету першої стадії майбутньої «Кремнієвої Доліни» в Упало Альто, Каліфорнія, США. Починаючи з 70-х років «технопаркова хвиля» охопила практично всі розвинені й багато країн, що розвиваються. Зараз у світі більше 600 технопарків, у т.ч. у США 140, у Європі 260, у Китаї 130, у Росії 60 і т.д.

В Україні перші технологічні парки були створені у 1999 році з ініціативи Національної академії наук України для об’єднання зусиль науки і виробництва на базі Інституту електрозварювання ім. Є.Патона, Інституту монокристалів та Інституту фізики напівпровідників ім. В. Лашкарьова.

На сьогоднішній день в Законі «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків» нараховується 16 технопарків, із яких дійсно працюють 8. Аналіз даних, щодо їх функціонування дозволяє стверджувати, що в короткій ще історії вітчизняних технопарків чітко досліджуються два етапи (табл. 2): етап інтенсивного зростання всіх без винятку показників (2000-2004 рр.) та етап стрімкого їх падіння (2005-2008 рр.) [1].

Таблиця 2

Динаміка техніко-економічних показників діяльності технопарків [1]

Показник	2001-2004 рр.	2005-2008 рр.
Реалізація продукції за проектами технопарків, млн. грн.	Зростання в 10,2 рази	Зростання в 1,3 рази
Реалізація інвестиційних проектів в рамках спец режиму, млн. грн.	Зростання в 10,2 рази	Падіння в 1,9 рази
Поставка на експорт, млн. грн.	Зростання в 4 рази	Падіння в 3,7 рази
Доля ТП в ІП, %	Зростання в 19 разів	Падіння в 1,8 рази
Створено нових робочих місць	Зростання в 2,6 рази	Падіння в 1,8 рази
Перераховано до бюджету, млн. грн.	Зростання в 16,6 рази	Падіння в 2,2 рази
Обсяг держпідтримки ТП, млн. грн.	Зростання в 7,1 рази	Падіння в 10,6 рази

За висновками вчених НАН України [1], основні недоліки в діяльності українських технопарків пов’язані з украй недосконалою системою державного супроводу цієї діяльності. Державна комісія з технопарків не займалася вдосконаленням інноваційного законодавства. Більше того, ті зміни, які були здійснені в нормативній базі щодо функціонування технопарків, віддалили їх від інноваційного процесу як елементу економічного розвитку.

З боку вчених та практиків неодноразово підіймалися ініціативи щодо підвищення ролі держави у розвитку технопаркових структур. Зокрема, на підставі аналізу світового досвіду організації робіт по створенню технопаркових структур, засновниками Індустріального парку «Рогань» (м. Харків) для організаційного забезпечення залучення іноземних інвестицій в економіку всіх регіонів України пропонувалося створити загальноукраїнську структуру: ВАТ «Корпорація сталого розвитку України» яка б діяла на основі реалізації принципу «стратегічного партнерства бізнесу, влади і громади». Участь держави у створенні такої структури дозволить підвищити інвестиційну привабливість підприємств такого типу. На жаль, ці ініціативи й на сьогодні залишаються без відгуку з боку держави.

Між тим, з позицій привабливості розгляду технопаркових структур як об'єктів інвестування можна виділити наступне:

- по-перше, технопарк можна розглядати як особливий вид вільної економічної зони, на території якої посилено розвивається розробка наукомісткої продукції, формуються нові кадри, здійснюються впровадження інновацій.

- по-друге, наукові розробки дають стимул розвитку бізнесу, головним чином малого, що дозволяє говорити про технопарки, як про форму підтримки підприємництва, розвиток якого дозволяє вийти на якісно новий щабель суспільного відтворення.

- по-третє, саме в технопарках наука одержує фінансові та інші додаткові можливості для ведення фундаментальних і прикладних вишукувань, тим самим наука одержує більшу незалежність від держави. У зв'язку із цим технопарки є привабливою формою підтримки вітчизняної науки.

- по-четверте, саму активну роль в інноваційному стрибку індустріально розвинених країн грає внутрішньо фірмова наука, інтегрована в реальний сектор економіки. У таких країнах ЄС, як Великобританія, Франція, Чехія, Австрія, Бельгія й Німеччина, на її частку доводиться 62-70% загальних витрат на науку, у США - 70%, Китаї - 71%, Швеції, Японії й Ізраїлі - 75-77%. Здійснення досліджень ефективно сполучається з аутсорсингом послуг наукових центрів і університетів. Такий розподіл дослідницьких зусиль дозволяє промисловим підприємствам розвивати власний інноваційно-інвестиційний потенціал.

Література:

1. Стан та проблеми технологічних парків України / [Електронний ресурс] Матеріали доповіді на комісії КМУ 22.04.09. Режим доступу: www.tp.paton.kiev.ua/about/econom.php